Минулої середи відзначив свій черговий день народження Володимир Андрійович Бабієнко, вчитель із села Долинського Ананьївського району. Я знаю його вже багато років, часто розмовляв з ним телефоном, а побачилися ми недавно, у червні, на XX Всеукраїнській виставці-форумі «Українська книга на Одещині», яка традиційно проходила в Одеській національній науковій бібліотеці, і де Володимир Андрійович презентував свій черговий збірник поезії та прози. Після особистої зустрічі я й вирі-шив написати про нього кілька слів.

Найбільше мене вражає у Володимирові Андрійовичу його постійна спрямованість на творчий підхід до всього, чим займається. За професією і, безперечно, за покликанням він — учитель, педагог. І не просто тому, що в 1970 році закінчив механіко-математичний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, і навіть не тому, що все життя працює на одному місці — вчителем математики й інформатики в Долинській середній школі №1 Ананьївського району (хоч навіть за одне це заслуговує на велику пошану), а тому, що все своє життя він у постійному творчому пошуку.

Ось що я прочитав про В.А. Бабієнка у збірнику «Педагогічний олімп Одещини», виданому управлінням освіти і науки Одеської облдержадміністрації та Одеським інститутом удосконалення вчителів у 2008 році: «Застосовує передові методи й прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках, забезпечуючи цим міцні знання учнів. Розробив і опублікував методи й прийоми підготовки учнів сільської школи до інтелектуальних змагань з математики. Творчо працює над проблемою підготовки учнів до сприймання нового матеріалу. Впроваджує в навчальний процес один із видів інноваційних технологій: «Колективна дослідницька робота учня і вчителя». Під його керівництвом багато років у школі працює творчий математичний гурток «Нитка Аріадни».

І це далеко не все, за що Володимир Андрійович здобув гідне визнання на педагогічній ниві. Він удостоєний почесних звань «Заслужений вчитель України» і «Відмінник освіти України», нагороджений орденом Трудової слави III ступеня і медаллю А.С. Макаренка.

Мене, як журналіста і видавця, приємно вражає інша сторона діяльності В.А. Бабієнка — літературна. Спочатку аж не вірилося, що вчитель математики (фізик, а не лірик!) може писати такі переповнені любові до свого села, до рідного краю, до своєї сім’ї вірші й пісні, захоплюючі повісті й оповідання, у яких гострі сюжети переплітаються з величезним масивом цікавої й пізнавальної інформації. Усе у моєму уявленні стало на місце, коли я зрозумів: педагог і літератор в особі Бабі-єнка не доповнюють один одного, вони є одним цілим, породженим його творчою натурою. Це закономірний підсумок для людини, яка життґя своє не уявляє без творчості. І при цьому не мають значення ні освіта, ні професія, ні робота.

Цю особливість своєї натури Володимир Андрійович передав і своєму синові Володимиру Володимировичу. Я тільки перелічу його регалії: академік АН вищої освіти України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри Одеського національного медичного університету, член Національної спілки художників України, заслужений художник України, співавтор двох книжок батька.

Кілька слів про літературну діяльність В.А. Бабієнка. У 2015 році Володимир Андрійович видав книжку поезій «Я тебе люблю», у 2018-у в співавторстві із сином опублікував збірник поезії і прози «На Україні є село Долинське. Шлях до мільйона», на презентації якого я й познайомився особисто з автором, а буквально кілька днів тому вийшла друком нова книжка батька і сина Бабієнків «Я малюю Україну». І вона, як запевнив мене Володимир Андрійович, не стане останньою, бо для творчості зупинки не властиві. Тож я бажаю йому нових творчих успіхів.