Десятий ювілейний Одеський міжнародний кінофестиваль стартував 12 липня і нині вже перетнув «екватор». Тож саме час — купатися у враженнях. Як зізналася натхненниця та президент ОМКФ Вікторія Тігіпко, десять років тому вона навіть не сподівалася, що цей кінофорум набуде такого масштабу та розголосу. В ОМКФ були попередники: «Одеська альтернатива» та «Золотий Дюк», на честь якого названо статуетку-приз нинішнього фестивалю. Можна, звісно, кивати на часи перебудови та «лихі дев`яності», але зрештою Одеський кінофестиваль вже довів свою життєздатність у кризові часи. Незважаючи на всі політичні та економічні перипетії він впевнено нарощував свою присутність на українському та світовому небосхилі. Він справедливо вважається наймасовішим кінофестивалем Східної Європи.

Цього року Одеський кінофестиваль поповнився ще однією локацією. До Національної Опери, де відбуваються церемонії відкриття та закриття, Фестивального палацу (театру Музкомедії), кінотеатру «Родіна» та «Зеленого театру» додався ще й Мультиплекс на Гагарінському плато.

«Східні Канни» поєднали показ стрічок з категорії «арт-мейнстрім» та світську подію з суто організаторськими процесами: пітчингами, зустрічами творців та продюсерів, визначенням фінансування на майбутній рік від Держкіно України, майстер-класами від профі кінематографу.

Можна скільки завгодно іронізувати над вбранням гостей «Червоної доріжки», але особисто я цього року не помітила якогось особливого «шок-контенту». Ну так, не всі жіночки модельної статури, хтось шукає нестандартні образи, але загальний рівень у порівнянні з минулими роками все ж таки «підтягнувся». Це вже здебільшого наша одеська звичка «перемити кісточки» та накрутити кількість переглядів, обіцяючи «незабутні враження». До того ж ОМКФ виховує смак одеситів та гостей міста й іншими методами. Досить згадати численні виставки та арт-події, зокрема й під відкритим небом. Перераховувати усі тут не буду, розклад легко знайти на офіційному сайті фестивалю. Назву лише документальну виставку «Щоденник ОМКФ», що експонується в галереї Invogue на розі Грецької та Катерининської. Вона цікава саме тим, що розповідає про еволюцію заходу з моменту його створення та подає «історичні артефакти».

Почесний гість фестивалю режисер Майк Лі жартома подякував, що його приз – статуетка «Золотий Дюк» — така маленька й зграбна, а не величезна статуя, долею якої він опікувався б до кінця життя. Міністр культури України Євген Ніщук назвав наш ОМКФ «феєричною промоцією гостинності та гумору Одеси, справжнім брендом цього міста» та заявив, що на ньому «відчувається поступ українського кінематографу». Голова Держкіно Пилип Іллєнко також подякував фестивалю та його команді за підтримку вітчизняного кіно, завдяки чому наші стрічки знов починають конкурувати з іноземними. Мер Одеси Геннадій Труханов підкреслив, який величезний вплив справляє ОМКФ та імідж та економіку Одеси, а також не без сарказму зазначив, що за останніми подіями з його життя цілком можна було б зняти кримінальну комедію.

Що особливо привертало увагу: незважаючи на ювілей (до того ж подвійний — 10 років ОМКФ та 100-річчя Одеської кіностудії) та пов`язані з цим численні ретроспективи й інші заходи, президент фестивалю Вікторія Тігіпко все ж таки говорила про майбутнє. Про цифрові технології, штучний інтелект, стрімові телеканали, які впевнено нарощують кількість глядачів, та нові форми візуального мистецтва. На ОМКФ справді намагаються надавати увагу новітнім технологіям. Досить сказати, що, якщо минулого року журналістам пропонувалося роздрукувати квиток для перегляду фільмів або продемонструвати штрих-код на мобільному телефоні, то цього разу відповідний код одразу вже було зазначено на їхніх бейджах. Попереднє бронювання, кілька секунд сканування – і ти в залі. Майбутнє справді поруч. І сподіваюся, що в ОМКФ це майбутнє буде гідним.