Буття вічне, бо закони оберігають скарби життя, з яких і Всесвіт творить свою красу

Й.-В. Ґете, «Заповіт».

Жоден з історичних суспільних укладів не змінювався сам по собі до часу визрівання у його лоні дрімаючих продуктивних можливостей.

На певній стадії, все ж, продуктивні сили вступають у суперечність з виробничими відносинами, або, висловлюючись більш виразно, існуюча форма власності гальмує подальший розвиток — прогрес. Як правило, настають кризові явища в економіці, загострюються відносини між роботодавцями і найманими працівниками. Такі кризи і перехідні періоди можуть бути тривалими чи не тривалими, що залежить також від того, як ставляться до ситуації прогресивні соціальні сили. Щоб думка була зрозумілою, скажемо так: усі найогидніші диктатори, раніше чи пізніше, змушені впроваджувати демократичні реформи. У країнах, багатих на ресурси, автократії панують довше, а в країнах, які живуть своїм трудом, вони відійшли у минуле. Для ресурсно не багатої України всяка автократія згубна. Тому-то для України характерні висока трудова та політична активність, мобільність майже всього населення. У зв’язку з цим важливо правильно розуміти рушійні сили політичної активності людей — їхні матеріальні (економічні) і духовні потреби, національні і моральні вимоги.

«Не свідомість людей визначає буття, а, навпаки, суспільне буття визначає свідомість» — так формулює взаємодію матеріального і духовного Карл Маркс у своїй «Критиці політичної економії». У християнському вченні у співдії буття і свідомості первісною є духовність. В Україні християнська віра й традиції укорінені у віках, і більшість людей вважає, що економіка, як основа буття, і свідомість, як сфера ідеології, — одного походження: вони — духовні. Хто ж не пам’ятає, як наші батьки, розпочинаючи всяку роботу, завжди щиро промовляли «Боже, допоможи!», і чули від інших сакральне «Бог вам у поміч!».

Маємо ще одну сакральну традицію: громадський Майдан в Україні розташовується побіля Церкви. Мораль у політиці ще ніхто не скасовував, і тому Майдан виступає як форма всенародного мирного узгодження форм буття і свідомості, економіки й ідеології, матеріального буття та духовної надбудови. Історично Майдан це — народний парламент для прискореного вирішення проблем, народна форма вирішення суперечностей між новими продуктивними силами і старими виробничими відносинами. Певною мірою в Україні Майдан — сакральний акт. Забувати про призначення українського Майдану не варто й новообраному парламенту, строкатому й у масі своїй недосвідченому. Така констатація не може бути образливою.

Арифметика виборів до Верховної Ради України проста: із 29 527 974 виборців, занесених у списки; участь у них взяли 14 717 102 особи, не взяли участі у виборах 14 815 084 особи, що становить 49,83% і 50,17% відповідно. Отже, партія «Слуга народу», лідер позачергових виборів, підтримана менш як четвертиною від усіх виборців (6 307 192 виборців). Для України це не високий показник, і цей факт повинен братися до уваги всіма депутатами — як від руху «Слуга народу» (разом з мажоритарниками), так і від решти парламентських партій. Структура підтримки партій очевидна як для українського суспільства, так і для усіх партнерів України на міжнародній арені: нова парламентська більшість не тотожна більшості народу. А відтак, депутатська фракція «Слуги народу» не може діяти самочинно, без урахування позиції інших фракцій парламенту і 75% виборців України, які не поділяють позицію «слуг народу».

А відтак у дію може вступити народний Майдан і призвести до розколу світоглядно строкатої і політично не монолітної фракції «Слуга народу». Це цілком вірогідний вихідний наслідок «перемоги квартальної маси виборців». Приклади розколу політичних сил історії відомі. У нашому випадку «Слуга народу» — партія віртуальна. Може здаватися, що розкол не прийнятний, оскільки ним скористаються недруги України. Але виокремлення з маси «слуг народу» нових фракцій або формування фракцій з мажоритарників і тих депутатів, які обрані до ВР як самовисуванці, убезпечило б від монополізації парламентської діяльності та процедур прийняття рішень.

Без сумніву, для сумлінного ставлення до виконання своїх повноважень повинен бути скасований статус депутатської недоторканності як причини корупції. Політична корупція серед «слуг народу» має бути поза законом, як і грошові подачки, і т. п. злочини.