ТАК СЬОГОДНІ ВВАЖАЄ БІЛЬШІСТЬ УКРАЇНЦІВ

Уперше за всі роки замірів 50% українців вважають, що події в країні розвиваються у правильному напрямку. Протилежної думки дотримуються 23% і ще 26% не визначилися. Позитивні настрої переважають у всіх регіонах та вікових групах. Географічно вони найвищі на Заході (63%) та серед молоді віком до 30 років (71%). Такі результати загальнонаціонального соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології. Для порівняння: у грудні 2018-го лише 18% визначали розвиток подій як правильний, а 70% — як неправильний.

«Такого всенародного підйому не було вже давно. Це можна порівняти хіба що з даними 2005 року, після Помаранчевої революції, але тоді Україна ділилася в своїх очікуваннях і споді-ваннях. Зараз українці об’єдналися у вірі, що все буде добре: картина схожа у всіх регіонах. Люди очікують змін, оновлення і, як ніколи, довіряють новообраній владі», — зазначила Ірина БЕКЕШКІНА, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, на презентації результатів в Українському кризовому ме-діацентрі.

Вперше 31% громадян визначили ситуацію як достатньо позитивну — благополучну (5,5%) або спокійну (26%). «У 2015—2018 роках позитивні оцінки становили лише 4—10%. Як «критичну», «вибухову» визначали політичну ситуацію 37% громадян у 2015 році, 30% — у 2016-у, 30% — у 2017-у, 25% — у 2018-у і лише 8% — у 2019-у. Всі попередні роки переважала оці-нка ситуації в Україні як напруженої (52—64%).

На запитання «Які емоції відчуваєте, коли думаєте про майбутнє України?» 56% респондентів відповіли: надію. На другому місці — «оптимізм» (36%). Це найвищий показник за весь час проведення замірів ( із 2005 року). Відчуття тривоги зменшилося до 18%, порівняно із 33% у грудні 2018-го.

Зросла віра у те, що Україна зможе подолати проблеми й труднощі впродовж найближчих кількох років. «У 2015-у—2018-у таких оптимістів було 15—22%, зараз — майже половина — 48%», — підкреслила Ірина Бекешкіна.

Соцопитування показало велике зростання довіри до органів влади. «Для прикладу, у травні 2018 року відбір суддів люди готові були довірити насамперед громадськості — 41%, експертам із західних країн — 34% та юристам, які не працювали суддями, — 31%, і зовсім не довіряли Президентові та Верховній Раді. Зараз майже половина — 49% — готові довірити відбір суддів новообраному Президентові, новообраній Верховній Раді — 28%, експертам із західних країн — 23%, юристам, котрі раніше не були суддями, — 20%, представникам громадськості — 19%», — зауважила Світлана ХУТКА, експертка Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософії.

«Те, що впала частка тих, хто довіряє експертам із західних країн і юристам, які не працювали суддями, свідчить про довіру до нової влади. Але тут є приховані небезпеки. Ми ще не розуміємо, у якому напрямку вони проводитимуть це реформування і як самі дотримуватимуться закону», — зазначив Олексій ГАРАНЬ, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

На замовлення Центру полі-тико-правових реформ опитування містило блок запитань щодо всеукраїнського референдуму — що про це знають українці та якою бачать його роль. З’ясувалося, що більшість — вкрай необізнана. Зокрема, людям поставили запитання, чи згодні вони ініціювати референдум щодо смертної кари для педофілів і щодо встановлення для всіх податку 5%, а для олігархів — 40%. Так-от 69,8% відповіли, що підтримали б проведення референдуму, 15% — «важко відповісти», хоча, за Конституцією, виносити ці питання на референдум заборонено. Чому відповіла відмовою решта: через знання, що з цих питань не можна проводити референдум, а чи з іншої причини — не відомо.

Богдан БОНДАРЕНКО, експерт Центру політико-правових реформ, нагадав, що Конституція України забороняє виносити на референдум питання податків, бюджету та амністії, а щодо смертної кари є рішення Конституційного Суду, яке є продовженням тексту Основного Закону.

«Щоб референдум виконував функцію прямого народного волевиявлення, треба щоб було досконале, чітке законодавство і в країні була практика й культура проведення референдумів. Це опитування показало, що люди мають неймовірно низьку обізнаність, тому стосовно референдумів є дуже високі ризики. Я поділяю ідею збільшення ролі громадян у процесі прийняття рішень — через механізм плебісцитів, електронних петицій, різних видів партисипативної демократії, але референдум — небезпечний інститут, який може бути використаний на благо, але в умовах нестабі-льної демократії — як спосіб легітимізації рішень будь-якого суб’єкта владних повноважень», — зазначив Богдан Бондаренко.

Експерт також звернув увагу на те, що команда Президента Володимира Зеленського не представила концепції розвитку народовладдя, презентувати яку анонсувала 22 травня.

Абсолютна більшість українців підтримують незалежність країни. Якби референдум про незалежність проходив зараз, 90% проголосували б «за». Ця підтримка відрізняється залежно від регіону, але скрізь переважає. Отриманий результат — один з найвищих за весь час проведення опитувань.

День Незалежності України для 70% українців — державне свято, для 23% — просто вихідний день. 4% вважають цей день «історичною помилкою» (в регіонах, які традиці-йно вважаються менш проукраїнськими, — не більше 10%). День Незалежності як державне свято найбільше сприймають у Центральному (77%) та Західному (75%) регіонах, дещо менше — на Півдні (58%) та Сході (60%).

Більшість українців — 46% — вважає, що за роки незалежності була приблизно однакова кількість позитивного і негативного. Порівняно з 2011 роком, позитивні оцінки зросли: тоді 31% опитаних вважали, що було більше негативного, і 13% — позитивного, зараз це 23% і 26% відповідно.

Вступ України до НАТО підтримує 41% респондентів. Соціологи зауважують, що радикальні зміни в ставленні до Північноатлантичного альянсу відбулися у 2014 році. Якщо у квітні 2012-го лише 13% українців вбачали у вступі до НАТО найкращий варіант безпеки, а 31% віддавав перевагу військовому союзу з Росією та країнами СНД і ще 31% — позаблоковому статусу, то після 2014-го громадська думка радикально змінилася. У наступні роки вступ до НАТО підтримували 40—46% громадян, військовий союз з Росією та іншими країнами СНД — 5—7%, а прибічниками позаблокового статусу України залишалися 21—28%.

Щоправда, в останньому опитуванні, в серпні 2019-го цей відсоток помітно зріс — до 36%.

Соціолог Світлана Хутка зазначила, що переважно позитивно ставляться до перспективи вступу України до НАТО на Заході. Так, у серпні нинішнього року 66% жителів цього регіону висловилися за вступ до Альянсу і 17% — за позаблоковий статус, а в Центральному — відповідно, 52,5% та 26%.

За словами експертки, негативне ставлення переважає на Півдні та Сході. Так, у Південному регіоні за вступ до НАТО виступає лише 15%, 13% — за військовий союз з Росією, а більшість — 64% — за позаблоковий статус; у Східному — за вступ до НАТО — 24%, 11% — за військовий союз з Росією, більшість — 42% — за позаблоковий статус.

Світлана Хутка наголосила: незважаючи на те, що показники підтримки вступу України до НАТО є «помітно меншими, необхідно обов’язково звертати увагу на їх динаміку, тому саме за рахунок збільшення прихильників подібної інтеграції, західноорієнтованої на Півдні й на Сході України, відбулося загальне зростання такої прихильності в країні загалом. При цьому вона зазначила, що на підвищення підтримки вплинула і війна, розв’язана Росією. «Саме в тих регіонах, які територіально найближчі до зони конфлікту, відбувся сплеск відповідної підтримки приєднання до НАТО, що, в принципі, є досить цікавим феноменом, оскільки достатньо багато додає у розумінні чинників змін геополітичних орієнтацій в Україні на рівні міжнародної дискусії», — наголосила соціолог.

Вона зауважила, що дуже часто, зокрема в західній аналітичній пресі, розповсюджується думка, нібито саме активні кроки НАТО в бік розширення своїх кордонів у межах Східної Європи і спричинили певну конфліктну ситуацію з Росією. Як вважає Світлана Хутка, насправді ситуація протилежна — прихильність до НАТО в Україні є винятково відповіддю на агресію Росії.

Професор політології Олексій Гарань, у свою чергу, зауважив, що до 2014 року на Сході і Півдні України переважав варіант «військового союзу з Росією та країнами СНД». «А зараз це все обвалилося. Ця опція практично зникла, і люди з цієї категорії перейшли в категорію позаблоковості», — сказав він і додав, що «також обвалилася опція вступу до Митного союзу з Росією, Білоруссю, Казахстаном, так, як це зараз називається, Євразійський економічний союз. Якщо до 2014 року частка прихильників цієї опції складала понад 30%, то зараз — не більше 10%».

За віковим розподілом існує пряма залежність: найбільше членство України в НАТО як гарантію безпеки підтримують наймолодші: 54% у віковій групі 18—29 років, а за позаблоковий статус виступають значно менше — 22%. Водночас позаблоковому статусу віддають перевагу лише українці, яким за 60 років: 31% обстоюють членство України в НАТО, а 40% — позаблоковий статус.

Підтримка європейської та євроатлантичної інтеграції вища у Західній і Центральній Україні, й за останні роки суттєво зросла на Півдні та Сході. До 2014-го на Сході й Півдні переважав варіант військового союзу з Росією та СНД, але зараз ця підтримка знизилася, на користь позаблокового статусу. На Півдні вступ до НАТО сьогодні підтримують 15%, більшість — 64% — за позаблоковий статус, 13% — за військовий союз з Росією. На Сході вступ до НАТО підтримують 24%, більшість — 42% — за позаблоковий статус, 11% — за військовий союз з Росією.

Поступово знижується і кількість людей, які вважають, що російська мова повинна мати офіційний статус: із близько 50% у 1990-х роках до 30% — зараз, тоді як 50% — проти офіційного статусу, підкреслила Ірина Бекешкіна.

Експертні думки до 28-ї річниці Незалежності

Чого досягла Україна за цей час?

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор Києво-Могилянської академії:

— Думаю, Україна за ці 28 років зробила дуже багато. У наших західних сусідів не було завдання будувати націю і державу — лише перехід до ринку і до демократії. У нас ці завдання були, до них додалася ще війна. І якщо на це все подивимося, то насправді ми зробили багато: держава є, ми даємо відсіч Росії. Патріотичні настрої зросли, українська нація є, причому вона включає росі-йськомовних; демократія є, громадянське суспільство є, і завжди існував певний баланс сил. Спроби встановити авторитаризм викликали Майдани.

Юрій Макаров, журналіст, публіцист:

— Позитивні підсумки: що українці визначають себе як українців і налаштовані патріотично, причому патріотизм є позадержавним трендом. Попри те, що російська пропаганда в Україні присутня, — вона не спрацьовує.

Погані підсумки: українці вкрай мало знають про законодавство власної країни і про те, як працює держава.

Що потрібно Україні для економічного розвитку?

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії:

— Щоб економічне зростання продовжилося, має зберігатися макроекономічна стабільність та відповідальна бюджетна політика (витрачати не більше, ніж заробляємо). А це — незалежний Нацбанк, стримування інфляції, гнучкий курс гривні — щоб знову не приводити економіку до дисбалансів, які закінчуються кризами.

Економічному зростанню сприятиме залучення інвестицій у використання сільськогосподарських земель, особливо на Півдні, приватизація більшості державних підприємств. Ми маємо обнулити список підприємств, заборонених до приватизації, й заново подивитися, які є підстави залишати їх у державній власності — крім намагання паразитів, близьких до політики, викачувати звідти залишки ресурсів. Це дасть можливості для швидкого розвитку, як у Центральній Європі, через залучення прямих іноземних інвестицій, підірвати політичну корупцію, від якої ми страждали протягом цих 28 років.

Закони мають працювати, й однаково для всіх;

Потрібно ще глибше співпрацювати з європейським ринком;

Потрібно шукати способи залучення до активної робочої сили більше українців — щоб було кому створювати ВВП.

Що важливо для України у контексті міжнародних відносин?

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007—2009), керівник ГО «Центр дослідження Росії»:

— Україні важливо посилювати свою суб’єктність у світі. Сьогодні ми у пороговій ситуації у контексті того, чи станемо ми суб’єктами у міжнародних відносинах. Це є ключовим моментом, про який нам потрібно думати… Щоб цієї суб’єктності набути, потрібна економічна міць, військова міць, набуття членства у ЄС та НАТО.

Найбільші шанси досягти прогресу — у військовій сфері, а також у європейській та євроатлантичній інтеграції, якщо на те буде політична воля нового керівництва держави. Для забезпечення руху до ЄС та НАТО потрібні потужні профільні комітети у Верховній Раді.

Джерело: https://dif.org.ua.