Першого вересня минуло 80 років від початку Другої світової війни, закарбованого в історії нападом на Польщу двох тоталітарних режимів — гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР (17 вересня 1939-го). Другого ж вересня 2020-го сповниться 75 років від її завершення — підписанням акту про беззастережну капітуляцію Японії на борту американського лінкора «Міссурі». У цій війні брали участь 62 держави із 73, що існували на той час. Бойові дії велися на території Європи, Азії, Африки й у водах усіх океанів. Це поки що єдина і, сподіваємося, остання війна, в якій було застосовано ядерну зброю. За найсвіжішими даними, загалом у ній загинули від 50 до 70 мільйонів людей — громадян десятків країн світу.

З нагоди 80-х роковин Другої світової війни у Польщі відбулися міжнародні пам’ятні заходи, в яких взяли участь представники близько 40 країн, у тому числі 20 президентів. Узяв у них участь і Президент України В. Зеленський, який під час зустрічі з президентом Польщі А. Дудою заявив, що «Україна і Польща мають спільне розуміння глибини загроз, які несе для всієї Європи Росія, і ми разом боремося за те, щоб ЄС залишався єдиним і солідарним з Україною у боротьбі проти агресії».

На пам’ятні заходи у Варшаві не запросили президента РФ В. Путіна, хоча 10 років тому він брав участь у відзначенні 70-х роковин початку війни і виступив з досить розлогою промовою. Його не запросили не тому, що у вересні 1939-го Червона армія разом з Вермахтом напали на Польщу, а тому, що сьогодні президент РФ проводить проти України агресивну політику, яка мало чим відрізняється від політики Сталіна. За словами віце-прем’єр-міністра уряду Польщі Я. Сасіна, «було б недоречно відзначати річницю збройної агресії проти Польщі за участю лідера, який сьогодні діє таким же чином стосовно сусіда».

Те, що В. Путіна не запросили на меморіальні заходи з нагоди 80-х роковин початку Другої світової війни аж ніяк не означає, що у світі не визнають вирішальної ролі Радянського Союзу в розгромі гітлерівської Німеччини і не шанують пам’ять десятків мільйонів загиблих та покалічених радянських солдатів. При цьому слід зазначити, що СРСР здобув перемогу у німецько-радянській війні не завдяки Й. Сталіну, а всупереч йому. Передусім варто нагадати, що в період з 1929-го по 1953-й, за підрахунками Д. Волкогонова, жертвами сталінського терору стали близько 22 мільйонів осіб. Протягом 1937—1938 років були знищені всі командувачі військових округів, командири корпусів, майже всі командири дивізій і бригад, половина командирів полків — загалом 43 тисячі генералів та офіцерів, що становило близько 80% від командного складу Червоної армії. Переважна більшість уцілілих офіцерів були вкрай залякані, їхня воля паралізована, вони повністю втратили здатність до самостійного мислення і самостійних дій.

Щодо ролі Сталіна у німецько-радянській війні, то до Сталінградської битви його рішення були здебільшого поверховими, суперечливими і некомпетентними, що вилилося у мільйони невиправданих жертв як серед військовослужбовців, так і серед цивільного населення. Перемога над Німеччиною дісталася страшною ціною. Якщо Німеччина за шість років Другої світової на всіх фронтах втратила загиблими 4,5 мільйона солдатів, то СРСР за чотири роки німецько-радянської війни — понад 10 мільйонів. Втрати Німеччини серед цивільного населення становили близько 3 мільйонів, СРСР — 18 мільйонів.

17 вересня 2019-го Європейський парламент ухвалив резолюцію з нагоди 80-х роковин початку Другої світової війни. У документі, зокрема, підкреслюється, що за її початок відповідальні і нацистська Німеччина, і Радянський Союз, оскільки два тоталітарних режими співпрацювали у політичній, економічній та військовій сферах, і домовилися про поділ Європи, оформивши своє рішення у «пакті Молотова-Ріббентропа» та його таємних протоколах. Серед злочинів двох тоталітарних режимів вказано їх напад на Польщу, агресія СРСР проти Фінляндії, прибалтійських держав та Румунії, Голокост, депортації, страта десятків тисяч польських офіцерів, Голодомор в Україні та створення ГУЛАГу. Європарламент висловив також «глибоку стурбованість зусиллями нинішнього російського керівництва щодо спотворення історичних фактів та відбілювання злочинів, скоєних радянським тоталітарним режимом, вважаючи їх небезпечним компонентом інформаційної війни, яка ведеться проти демократичної Європи». У резолюції підкреслюється, що злочини сталінського режиму не можуть бути виправдані його внеском у перемогу над нацизмом, і засуджуються спроби влади РФ притягати до відповідальності тих, хто висловлює альтернативні офіційному росі-йському дискурсу погляди на Другу світову війну. За цю резолюцію проголосували 535 депутатів Європарламенту, 66 були проти і 62 утрималися. Отже, вперше після Другої світової війни європейці звинувачують у її розпалюванні не тільки гітлерівську Німеччину, а й сталінський СРСР. Утім, на мій погляд, тогочасні уряди Великої Британії і Франції також доклали зусиль до її розпалювання шляхом «умиротворення» Гітлера («Мюнхенська змова»), і про це варто було б зазначити у згаданій резолюції Європарламенту.

Упродовж останніх 70 років у багатьох країнах світу, особливо європейських, видано тисячі книг про цю війну — мемуарів та історичних досліджень. Звісно, при цьому висловлюються різні, часто — діаметрально протилежні, оцінки щодо її початку, перебігу і завершення. Напередодні 80-х роковин учені, політологи та експерти спробували по-новому розглянути причини і передумови виникнення найкровопролитнішої в історії людства війни. В останні десятиліття знайдені й розсекречені багато документів, які дозволяють об’єктивніше відновити ситуацію перед її початком. Однак з’являються й публікації, передусім — у російських ЗМІ, в яких робляться спроби довести, що Сталін «був змушений» піти на змову з Гітлером, а окупація Польщі Німеччиною та СРСР сталася нібито «через провокаційну політику Варшави».

Основним об’єктом уваги в нашій статті буде так звана «Мюнхенська змова», коли у вересні 1938 року в Мюнхені прем’єр-міністри Франції і Британії підписали угоду про дозвіл Гітлеру на анексію Судетської області Чехословаччини, що призвело до нападу двох тоталітарних режимів — Гітлера і Сталіна — на Польщу, Румунію і Фінляндію та анексію Радянським Союзом Литви, Латвії й Естонії, що стало можливим внаслідок укладення так званого «пакту Молотова-Ріббентропа» (Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом).

Ця стаття є спробою проаналізувати «відлуння» Другої світової війни у наші дні, тобто провести паралелі між тим, що відбувалося у Європі 80 років тому, і тим, що відбувається сьогодні — у вигляді проявів рецидивів гітлеризму та сталінізму у ХХІ столітті. У публікації також аналізуються постулати путінської пропаганди про «пакт Молотова-Ріббентропа», зокрема міф про те, як Сталін «наростив» територію України.

МЮНХЕНСЬКА ЗМОВА

Спроби «умиротворення» Гітлера почалися незабаром після його призначення президентом Паулем фон Гінденбургом на пост рейхсканцлера Німеччини 30 січня 1933 року. Вже 15 липня 1933-го представники Великої Британії, Франції, Італії

та Німеччини підписали у Римі «пакт згоди і співпраці», що передбачав політичне співробітництво між чотирма державами в Лізі Націй задля усунення загрози війни у Європі. Передбачалося, що основні зусилля «пакту чотирьох» будуть спрямовані на перегляд окремих положень Версальських мирних угод 1919—1920 років, ревізію деяких версальських кордонів, зокрема між Німеччиною та Польщею і між Угорщиною та її сусідами. «Пакт чотирьох» також підтверджував рівність прав Німеччини та її колишніх союзників (Австрії, Угорщини і Болгарії) у сфері озброєнь, що дало б можливість Третьому рейху взятися за стрімке нарощування потенціалу Вермахту. Однак цей договір був ратифікований тільки в Італії і не набув чинності.

Насильницький аншлюс Австрії у березні 1938 року, який має дуже багато спільних рис з російською анексією Криму у 2014-у, заохотив Гітлера до подальших агресивних дій щодо Чехословаччини, які також нагадують агресію РФ на українському Донбасі. У Судетській області (понад 40 тис. кв. км із населенням близько 4 млн осіб, серед яких понад 3 млн становили етнічні німці) була штучно створена політична і соціально-економічна криза. У своїх анексіоністських планах щодо Судетської області Гітлер вирішив спертися на «п’яту колону», представлену німецькими профашистськими організаціями і партіями, які виступили з вимогою відмови чехословацького уряду від суверенітету над цією областю. Саме в такий спосіб навесні 2014-го Путін сперся на проросійську «п’яту колону» у своїй спробі окупувати Донбас і південно-східні області України.

Гітлер повсякчас демонстрував готовність силовим шляхом «захистити інтереси» німецької меншини у Чехословаччині. 13 вересня він інспірував заколот судетських німців, який незабаром був придушений чехословацькими збройними силами. Ситуація загострилася до краю, і німецькі війська були готові до окупації всієї Чехословаччини. Напередодні підписання Мюнхенської угоди англо-французька дипломатія намагалася виправдати перед світовою громадською думкою проєкт угоди з Гітлером про передачу Німеччині частини чехословацької території, «щоб уникнути загальноєвропейської війни».

Наприкінці вересня прем’єр-міністр Великої Британії Н. Чемберлен прибув до Мюнхена буквально благати Гітлера про мир. 29—30 вересня там же, у Мюнхені, відбулася зустріч глав урядів Н. Чемберлена, Е. Даладьє, А. Гітлера і Б. Муссоліні, під час якої без участі представників Чехословаччини було підписано угоду про анексію Судетської області. Угода передбачала передачу Судет Німеччині з 1 по 10 жовтня 1938 року, а також задоволення упродовж трьох місяців територіальних домагань Угорщини та Польщі за рахунок Чехословаччини.

На початку жовтня 1938-го Польща ввела свої війська на частину Тєшинської області ЧСР на польсько-чеському кордоні, в якій більшість населення становили поляки. На той момент ця акція Варшави була політично вигідна Берліну, і Гітлер схвалив окупацію Тєшина поляками. Гітлер заохочував територіальні зазіхання Будапешта й Варшави, так само, як починаючи із 2014 року Москва пропонує тим же країнам взяти участь у розшматуванні України. 30 вересня чехословацький уряд без згоди Національних зборів був змушений підкоритися мюнхенському ультиматуму.

Після ганебної оборудки у Мюнхені британський прем’єр Н. Чемберлен, повернувшись до Лондона, радісно проголосив в аеропорту: «Я приніс вам мир!». Вражений подібною політикою потурання агресорові В. Черчилль заявив: «Якщо країна, обираючи між війною і безчестям, обирає безчестя, вона отримує і війну, і безчестя». Незабаром це пророцтво великого британця збулося. Сьогодні в Україні проросійські «пацифісти» закликають до миру шляхом капітуляції України перед Москвою, а деякі європейські лідери намагаються «умиротворити» Путіна, що може лише заохотити кремлівську камарилью до подальших агресивних дій проти України, і не тільки проти неї.

Врешті-решт, восени 1938-го — на початку 1939-го Гітлер ліквідував рештки незалежності Чехословаччини. 15 березня 1939-го гітлерівські війська окупували Прагу. Чехія і Моравія стали німецьким протекторатом. 14 березня у Братиславі був створений словацький уряд на чолі з президентом Й. Тисо і проголошена незалежність Словаччини. У своїй зовнішній полі-тиці Перша Словацька Республіка орієнтувалася на гітлерівську Німеччину і стала учасником Другої світової війни на боці Третього Рейху.

Незавидна доля мюнхенських підписантів добре відома.

Н. Чемберлен помер від раку через два роки, встигнувши побачити наслідки своєї політики «умиротворення» агресора, коли німецькі бомби вже падали на Лондон. Е. Даладьє дочекався німецької окупації і п’ять років провів в ув’язненні у Бухенвальді. Б. Муссоліні був схоплений і розстріляний італі-йськими партизанами 28 квітня 1945-го. 30 квітня того ж 1945-го А. Гітлер застрелився у своєму бункері в підвалі Рейхсканцелярії посеред зруйнованого і взятого радянськими військами Берліна…

Злочинна угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року, була одним із наймерзенніших проявів політики «умиротворення», що проводилася напередодні Другої світової війни урядами Великої Британії і Франції, аби домогтися змови з нацистською Німеччиною і фашистською Італією за рахунок країн Центральної та Південно-Східної Європи, а також спрямувати гітлерівську агресію проти Радянського Союзу.

(Далі буде)