На думку багатьох аграріїв, можливість купівлі землі іноземцями становить загрозу національній безпеці. Про це йшлося під час круглого столу, який відбувся за ініціативи «Українського Центру суспільного розвитку». Експерти відзначили, що під час проведення земельної реформи головне — створити запобіжники, які гарантують, що земля залишиться у власності українців, а дрібні та середні фермери матимуть можливість її купувати.

Фінляндія

Член Міжнародної федерації аграрних журналістів, редактор телепроекту «Україна Аграрна» Альона Новічкова (на знімку) нещодавно повернулася з Фінляндії, де в контексті найгарячішої теми українського агросектору — ринок землі — одразу на зустрічі з представниками сільського господарства Фінляндії поцікавилась «почём же у них земля для народа?!».

— Фіни мають відкритий ринок землі, її може купити як громадянин Фінляндії, так і іноземець. Фінські фермери до цього ставляться спокійно і оцінюють стан справ в земельній реформі, як позитивний. Ціна за 1 гектар сільгоспугідь коливається в межах 10-15 тис. доларів! Середньорічна ціна, яка сплачується сільгоспкомпаніями та садівничими підприємствами за оренду сільгоспземель, — 223 євро за 1 га. Як відзначають фінські фермери, ціни на оренду у Фінляндії досить таки високі і варіюються в залежності від регіону та спеціалізації: від одного євро до двох тисяч євро за гектар, — розповіла Альона Новічкова. — Найдорожчі землі в Південно-Західній Фінляндії — в середньому 350 євро, а Сатакуне — 297 євро за га. Середня ставка найнижча в Лапландії і Кайнуу — близько 100 євро.

Міністр лісового та сіль­ського господарства Фінляндії, потомственний фермер Ярі Леппя повідомив нашій колезі, що фермери, які вирощують органічну продукцію, платять трохи вищу оренду, аніж ферми з традиційним виробництвом: 227 і 221 євро з га відповідно.

Господарства, що спеціалізуються на птахівництві, свинарстві та садівництві, сплачують 300 євро за га, а з ферм з молочним і м’ясним скотарством орендну плату беруть близько 200 євро за га орендованої землі.

Земельна політика у Фінляндії базується на припущенні, що фермер має жити на своїй землі та самостійно управляти господарством. Попри відсутність абсолютних обмежень на придбання землі як для іноземців, так і для громадян цих країн, на практиці отримати право власності досить важко через низку вимог щодо освіти фермера, місця проживання та дуже високих екологічних стандартів.

Тема скасування мораторію на продаж землі в Україні останнім часом в усіх на вустах. Така земельна реформа має дуже багато противників на всіх рівнях. Депутати Одеської обласної ради звернулися до Президентa та Уряду з вимогою не допустити, щоб території сільськогосподарського призначення були відчужені. До того аграрії області виходили мітингувати проти скасування мораторію на продаж землі. А як же регулюється земельний ринок в інших країнах? Давайте поглянемо детальніше, адже чужий досвід може допомогти взяти деякі речі на озброєння та уникнути помилок.

США

В Сполучених Штатах після завершення громадянської війни земельну реформу було визнано одним з важливих пріоритетів розвитку держави. Право на володіння сільськогосподарськими землями громадяни отримали ще в 1862 році. З цього часу на ринку земельних відносин правила володіння сільськогосподарськими територіями змінювались. Так, після 1945 року землю у приватну власність можна було отримати тільки шляхом спадкування. В наші часи земельний ринок США вирізняється ліберальністю та відкритістю, більшість обмежень були скасовані. Однак кожен договір передачі землі у приватну власність має узгодити Міністерство сільського господарства.

Латвія

Земельна реформа у Латвії розпочалась з відновлення історичної справедливості. На самому старті держава визнала недійсними всі операції, які проводились від 1940 року (з того часу, як вона втратила незалежність). Всі власники землі, що втратили свої права в часи Радянського Союзу, могли їх повернути.

Більшу частину наділів у приватну власність отримали колишні власники або їхні спадкоємці. Зараз проводити операції з купівлі-продажу землі можуть громадяни Латвії. Також на це мають право підприємства з латвійською організацією: в такий спосіб ділянки можуть придбати іноземні бізнесмени, релігійні організації тощо. Станом на 2019 рік в Латвії нараховується тридцять компаній, що контролюють найбільші сільськогосподарські території. Однак лише третиною цих підприємств володіють громадяни країни.

Польща

В соціалістичний період 75% польських територій сільськогосподарського призначення залишались приватною власністю. Тому впроваджувати земельну реформу тут було значно простіше, ніж в інших країнах Східної Європи. Проте дуже довго ринок землі був закритий для іноземців, зокрема для резидентів країн ЄС. Така ситуація була несприятливою для закордонних інвестицій та стимулювала зростання цін. Тільки в 2016 році громадяни Євросоюзу отримали право купувати польські земельні наділи. Але навіть зараз Польща витрачає найбільше коштів з усіх держав ЄС на підтримку аграрного сектору.

Франція

Земельний ринок у Франції досить жорсткий. За усіма фінансовими операціями, що стосуються цієї сфери, спостерігають державні компанії, які об’єднані в спілку SAFER. Найбільшу увагу організація приділяє недопущенню швидкого скорочення кількості сімейних фермерських господарств. Спілка SAFER має право першості на придбання земельних ділянок. Крім того, в деяких випадках вона може заблокувати процес продажу.

Ця фермерська організація може заборонити продаж, якщо виникне підозра про спекулятивний характер угоди. Наприклад, коли ділянка продається задешево, чи поява нового власника в цій місцевості може спровокувати зникнення домашнього господарства, завадити роботі фермерів-початківців в тому чи іншому регіоні. Держава дуже сильно захищає свою землю від іноземних інвесторів. Їм дуже важко купити ділянки, хоча законодавчих обмежень майже немає.

Австралія

Давайте подивимось, як працює земельний ринок на іншому кінці світу – в Австралії. Понад 50% площі країни припадає на сільськогосподарські території. 77 % з них знаходяться у приватній власності. Іноземці мають право купувати земельні ділянки без обмежень за площею. Однак фінансові операції,що перевищують 15 мільйонів доларів, мають узгоджуватися з урядом. Але загалом в Австралії ринок землі активно не розвивається. Тут бракує родючої ріллі, велика кількість земель непридатна для того, щоб вести ефективне сільське господарство. Однак зараз урядом впроваджується багато програм розвитку, що приносять позитивний результат.