11 ЛИСТОПАДА — 100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮХИМА БЕРЕЗІНА (СЦЕНІЧНИЙ ПСЕВДОНІМ — ШТЕПСЕЛЬ), УКРАЇНСЬКОГО АКТОРА, АРТИСТА РОЗМОВНОГО ЖАНРУ

Сьогодні й уявити неможливо, наскільки популярним у Радянському Союзі був дует народних артистів України Юрія Тимошенка та Юхима Березіна. Вони давали до тисячі вистав на рік, тобто в середньому по три на день, але глядачам і цього здавалося замало. На їхні виступи та фільми за їх участю неможливо було купити квиток, на вулицях шанувальники буквально розривали своїх кумирів на частини, складали про них анекдоти і віршики: «До-ре-мі-фа-соль-ля-сі, їхав Штепсель на таксі, Тарапунька причепився і безплатно прокотився»...

Народився Юхим Йосипович Березін 11 листопада 1919 року в родині білетера Одеського цирку. Дитинство минуло в чудовому місті біля моря, про що згадував з гумором, хоча й зізнавався: жити було нелегко.

У шкільні роки брав активну участь у самодіяльності, за виконання віршів Пушкіна навіть отримав премію на міському конкурсі читців. Після закінчення школи вступив до Київського театрального інституту. Навчався на одному курсі з Юрієм Тимошенком.

1 квітня 1939 року два третьокурсники вперше виступили дуетом на студентському «капуснику». Особливий успіх мав номер «Давайте не будемо», де Тимошенко дебютував в образі міліціонера. Маска театрального освітлювача з’явилася у Березіна трохи пізніше, навесні 1941-го, коли молоді артисти почали вести концерти майстрів мистецтв.

Практично відразу після закінчення вишу Березін і Тимошенко були мобілізовані в армію й опинилися в ансамблі пісні і танцю Південно-Західного фронту, разом із балетмейстером Павлом Вірським і композитором Марком Фрадкіним. Артисти виступали в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) і банщика Мочалкіна (Тимошенко), співали пустотливі частівки, виконували сатиричні інтермедії. З цими героями вони пройшли всю війну, виступаючи на всіх концертних майданчиках Південно-Західного фронту, і дійшли до самого Берліна, де сфотографувалися на пам’ять біля Бранденбурзьких воріт.

Артисти фронтових бригад не розгубилися і в мирний час. Так, до команду Березіна й Тимошенка входили актор Борис Сичкін, хореограф Борис Каменькович, балетмейстер Олександр Сегал, танцюристи ансамблю імені Павла Вірського... Всі вони збиралися, згадували воєнну молодість, співали, жартували. Юхим Березін на тих зустрічах був незмінним тамадою. Він володів рідкісними відчуттям і тактом — завжди знав, як треба повестися у той чи інший момент, коли можна посміятися, а коли слід помовчати, щоб кожен згадав щось дуже важливе для нього.

На жаль, з кожним роком на такі зібрання приходило менше й менше людей — фронтові друзі Березіна і Тимошенка йшли із життя один за одним: хтось помирав від хвороби, хтось — від ран, бо ж актори також потрапляли під вогонь і бомбардування. Під час кожної нової зустрічі проводили перекличку, як на фронті під час шикування. І якщо людина не відгукувалася, Юхим Березін вкрай болісно переживав кожну таку втрату…

Після демобілізації у 1945 році артисти повернулися до колишніх образів — сільського міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) і монтера Штепселя (Березін). У цих ролях вони з величезним успі-хом виступили на другому Всесоюзному конкурсі артистів естради, який відбувся у 1946-у. Ставши лауреатами, володарями першої премії, дует отримав запрошення вести концерти на найпрестижнішому тоді естрадному майданчику країни — у театрі «Ермітаж».

Творчі суперечки призвели до тимчасової перерви у виступах. Березін у той період (1946—1948 роки) працював режисером Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки, головним режисером республіканської естради. Але незабаром Тимошенко знову запропонував партнерові об’єднатися, і продовж понад 35 років сатиричний дует Тарапунька і Штепсель був одним з найпопулярніших на радянській естраді. Поєднання російської та української мов допомагало артистам використовувати багатство гумору обох народів. Штепсель у цій парі був традиційним резонером, і хоча найвеселіші репліки випадали Тимошенку, цементував програму саме Березін. Тим паче, що, маючи чудову пам’ять, нерідко підказував своєму партнерові тексти інтермедій.

Зараз багато творчих людей скаржаться на те, як складно було працювати за радянських часів: цензура лютувала. Тарапуньці і Штепселю теж часом було важко затверджувати свої сатиричні номери. Їхні, загалом не дуже дошкульні, мініатюри часто не пропускали, і доводилося йти на уклін у начальницькі кабінети. Робив це знову ж таки Юхим Йосипович, бо Юрія Трохимовича до цих бюрократів і близько підпускати не можна було — він починав нервувати, заводитися, у підсумку висловлював черговому начальнику все, що думав про нього зокрема і всю радянську систему в цілому. «Та пішли вони всі!» — гарячкував у таких випадках Тимошенко. Тоді Березін одягав один із своїх парадних костюмів (він узагалі був чепуруном, любив елегантні речі і, що важливо, вмів їх носити) та йшов, як любив казати, «вирішувати питання». Невідомо, що вже він там такого робив, як переконував цих малоприємних людей, але повертався завжди з перемогою.

Поступово визріла ідея створювати естрадні вистави. Пробою пера стала програма «Везли естраду на декаду», з величезним успіхом показана влітку 1960 року під час Декади українського мистецтва в Москві. Визнанням успіху було присвоєння акторам звання народних артистів України.

Надалі Тимошенко та Березін підготували кілька концертних програм, деякі з них лягли в основу фільмів, де артисти виступали співавторами сценаріїв, режисерами та виконавцями головних ролей («Їхали ми, їхали», «Штепсель одружує Тарапуньку», «Сміханічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» ).

Смерть Юрія Тимошенка у 1986 році стала для Юхима Березіна страшним ударом: він втратив не тільки партнера, але й вірного друга. На похоронах Юхим Йосипович сказав: «Так багато хотів тобі сказати на прощання, але... Пробач, Юро, я вперше забув свій текст».

Деякий час Юхим Березін ще виступав із програмами пам’яті Юрія Тимошенка, але важка хвороба змусила його у 75 років остаточно розпрощатися з естрадою. У 1990-ті артист виїхав з родиною до Ізраїлю. Помер у Тель-Авіві 29 травня 2004-го.

У серпні 2018 року в Одесі на фасаді будинку по вулиці Княжій, 29, де народився і жив до війни Юхим Йосипович Березін, урочисто відкрили меморіальну дошку видатному артисто-ві (на знімках).