Проблема Великого голоду в Україні 1932—1933 років має надзвичайне суспільне значення. Через осмислення наймасштабнішої в історії новітньої доби трагедії стає можливою розбудова держави, в якій інтереси людини й повага до людського життя визначатимуться як головні цінності.

Слід зазначити, що тема Голодомору досить активно досліджується як в Україні, так і в світі. Чорні сторінки нашої минувшини знайшли відображення у наукових та науково-популярних виданнях, художніх і публіцистичних творах, мемуарах і спогадах, обговорюються на численних конференціях і «круглих столах»; віддзеркалюються у мистецькому просторі. Значний внесок у її розкриття робить й Одеська національна наукова бібліотека. Це, передусім, підготовка й видання ґрунтовного бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932—1933 рр.» (наразі вийшло друком три томи й триває робота над четвертим), комплектування і наукове опрацювання літератури з цієї тематики. Численні соціо-культурні проєкти і заходи, що втілюються ОННБ, стали авторитетною трибуною для вчених, краєзнавців, громадських діячів.

Цьогоріч у Дні пам’яті жертв голодоморів у бібліотеці відбудуться година науковця «Злочини тоталітарного режиму: Голодомор 1932—1933 рр. в Україні як плата за Свободу» та презентація книжкової виставки «Ми пам’ятаємо — ми сильні!». На деяких з експонованих видань, що надійшли до фондів ОННБ у 2018—2019 роках, зупинюся детальніше.

Вагомим внеском у дослідження національної трагедії є монографія Віктора Васильовича Гудзя «Історіографія Голодомору 1932—1933 років в Україні» (Мелітополь, 2019). Її автор — доктор історичних наук, доцент Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького, заслужений працівник освіти України. Основним напрямком його наукових досліджень є саме історіографія Голодомору (загалом у доробку вченого понад 220 праць).

Монографія В. Гудзя — перше історіографічне дослідження всього комплексу вітчизняних та закордонних наукових розробок проблеми Голодомору в Україні, опублікованих у 1932—2018 роках. Учений не лише систематизував великий за обсягом корпус історіографічних джерел, який складають понад 2300 публікацій, а й простежив особливості його формування за весь час вивчення теми та встановив внесок окремих дослідників у впорядкування та введення в науковий обіг документів, джерел усної історії. На сторінках цього видання В. Гудзь означив сучасний стан світової історіографії дослі-дження голоду в УРСР 1932—1933 рр., розглянув громадянські позиції та наукові погляди на це явище авторів найзначущіших монографій (С. Кульчицького, В. Марочка, Ю. Шаповала, Г. Касьянова та ін.), окреслив окремі проблеми історії Голодомору у працях українських учених та особливості досліджень у зарубіжній історіографії, зокрема англо-американській, західноєвропейській, російській.

Цінність монографії — беззаперечна. Варто відзначити її солідну джерельну базу, ґрунтовність та академічний рівень. Вивчення теми Голодомору 1932—1933 років рекомендуємо починати саме з цієї книги.

Слід також зауважити, що монографія є дисертаційним дослідженням В.В. Гудзя на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук. З оцінками та відгуками офіційних опонентів на неї можна ознайомитися на сайті Запорізького національного університету (phd.znu.edu.ua).

Актуальною є тема вивчення дослідниками причин й обставин приховування, перекручування та замовчування інформації про Голодомор. До неї, зокрема, звернувся український історик Ярослав Папуга, автор громадсько-політичного видання «Змова мовчання. Ставлення Заходу до Голодомору» (Київ, 2018).

У книжці проаналізовано ставлення західних країн до Голодомору 1932—1933 років. Зроблено це на основі повідомлень світової преси та державних органів за межами СРСР про трагедію в Україні. Під час людомору в Україні, робить висновок Я. Папуга, на Заході утворилася негласна «змова мовчання». На думку історика, причина в тому, що Сталін готувався до геноциду, тому змінив свою міжнародну політику й засекретив інформацію про злочин, а керівники країн Заходу (від Польщі до США) хоча й знали про Голодомор, але в умовах кризи у своїх країнах, обрали «мовчазний» нейтралітет.

Видання ілюстроване рідкісними фотографіями та фотокопіями матеріалів західної преси (переважно польської), містить посилання на архівні документи України й Польщі.

Нагадаємо, торік у столиці України відбулася презентація монографії лауреата Пулітцерівської премії за радянологічні праці Енн Епплбом (США) «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Київ, 2018). У цьому дослідження авторка висвітлює історію Великого голоду та події, що йому передували. Хронологічно книжка починається з аналізу українського визвольного руху 1917—1920 років і закінчується 1934-м. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців Е. Епплбом пояснює «Червоний голод» як акцію державної агресії в контексті національної політики більшовицької партії. На думку авторки, голод був відповіддю Кремля на розвиток української національної свідомості під час українізації та покарою селян за опір колективізації та продрозкладці. Оскільки, зазначає вона, в інших регіонах люди теж вмирали від голоду, Сталін скористався нагодою, щоб позбутися української проблеми. Голодомор виник внаслідок цілеспрямованої політики комуністичних вождів, а не господарського хаосу чи неврожаю і був зумовлений реакцією на український національно-визвольний рух, який не згасав з 1917 року, — такий висновок дослідниці.

Книжка викликала дискусії і в українських, і в зарубіжних наукових колах. Відгуки, статті та зауваження можна знайти на сторінках вітчизняних іnternet-видань, зокрема на «Радіо Свобода» (radiosvoboda.org). Попри все, слід підкреслити, що в роботі кваліфіковано і зважено відображені причини, характер, жахливі обставини і демографічні наслідки «Червоного голоду» в Україні як явища геноциду. Дослідження — чітко структуроване й ілюстроване побутовими фотографіями 1930-х років, містить посилання, бібліографічні списки використаних джерел і літератури, іменний покажчик. В оформленні обкладинки використана картина видатного художника Казимира Малевича «Людина, що біжить», написана у 1932—1933 роках, яка відображає дух часу.

У 2018 році вийшли друком матеріали міжнародної конференції «Штучні голоди в Україні ХХ століття», що відбулася на базі Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Видання містить тексти розпорядчих документів вищих органів влади про заходи у зв’язку з роковинами Голодомору в Україні та резолюцію конференції. Повністю опубліковані урочисті промови і вітальні слова почесних гостей, серед яких — президенти України Л. Кравчук та В. Ющенко. Виступи та статті учасників конференції — авторитетних дослідників і вчених (М. Антонович, О. Бабенко, В. Берковський, В. Василенко, Я. Калакура, Т. Клименко, А. Лозинський, В. Марочко та ін.) — розкривають передумови й причини Голодомору 1932—1933 рр., механізми його творення та наслідки. За матеріалами обласних архівів та свідченнями очевидців трагедії розглядаються регіональні особливості Великого голоду.

Книжкова виставка триватиме до 2 грудня. Радимо ознайомитися з цими та іншими виданнями, щоб глибше зрозуміти причини і наслідки наймасштабнішої трагедію української історії новітньої доби.

Світлана ГЕРАСИМОВА, провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю та реклами Одеської національної наукової бібліотеки.