На 1 липня 2019 року в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах на території України перебувало 54186 осіб.

Головним чинником у формуванні поведі-нки злочинця є деформація в ціннісно-мотиваційній сфері, зокрема, відсутність розуміння соціальних заборон, зумовлене низьким рівнем свідомості, а відтак основним мотивом у його поведінці стає деформована підсвідомість. Для розуміння причин та мотивів вчинків, які підпадають під кримінальну відповідальність, слід мати на увазі, що злочинна поведінка обумовлена не тільки особистісними задатками людини, а, більшою мірою, впливом навколишнього середовища. Значна кількість засуджених до позбавлення волі відбуває покарання за крадіжки, розбій та грабежі, що яскраво демонструє пряму залежність соціально-економічного становища в країні з криміногенним складом скоєних злочинів.

Кримінально-виконавчим законодавством України встановлене право засуджених на отримання інформації про їхні права й обов’язки, порядок та умови виконання і відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов’язана надавати ув’язненим таку інформацію, а також ознайомлювати їх зі змінами порядку та умов відбування покарань. Такі особи беззаперечно мають право на отримання кваліфікованої правової допомоги і право звертатися, відповідно до законодавства, з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів та установ виконання покарань, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади.

На превеликий жаль, існують непоодинокі випадки недотримання цих вимог. У зв’язку з особливостями способу життя, скрутним матеріальним становищем, низьким освітнім рівнем засуджені часто не володіють інформацією щодо своїх прав і, відпові-дно, не мають можливості звернутися по допомогу у критичних ситуаціях.

Згідно з Конституцією України, засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. У ч. 1 ст. 7 Кримінально-виконавчого кодексу додатково до положень Конституції зазначається, що держава поважає й охороняє права, свободи й законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення й ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їхню особисту безпеку. Такий підхід має ґрунтуватися на принципах законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів та установ виконання покарань.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у своїй діяльності забезпечує захист конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема і право засуджених на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності, має повноваження перевіряти установи виконання кримінальних покарань і, в разі виявлення порушень, складати акти реагування у відповідні органи для їх виправлення. Такі заходи ставлять за мету попередження неналежного — жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, — поводження з ув’язненими, моніторинг якості дотримання прав та свобод, забезпечення належних умов тримання під вартою, виявлення та усунення всіх наявних порушень.

Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та його представникам, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, прокурору, захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до статті 45 Кримінального процесуального кодексу України, або отримують від них, — перегляду не підлягає і протягом доби з часу її подання надсилається за належністю або вручається засудженим у запечатаному вигляді.

Надання медичної допомоги ув’язненим в Україні здійснюється на основі «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі». Згідно з ним, засуджені мають право на вільний вибір лікаря. При зверненні до керівництва установи виконання покарань допуск лікаря до засудженого забезпечується протягом трьох робочих днів після представлення обраним лікарем паспорта громадянина, документа про освіту та сертифіката спеціаліста. Консультування, обстеження і лікування лікарем, якого обрав засуджений, здійснюються в умовах закладу охорони здоров’я ДКВС у присутності медичного персоналу. Витрати, пов’язані з лікуванням, відшкодовуються за рахунок власних коштів засудженого або його родичів. Слід зауважити, що такий підхід є недосконалим, оскільки не надає можливості засудженим сповна реалізувати своє право на медичну допомогу та охорону здоров’я. Питання надання кваліфікованої медичної допомоги ув’язненим залишатиметься відкритим, допоки існуватимуть явища недостатньої забезпеченості медичними препаратами та обладнанням, проблеми з кадровою укомплектованістю, антисанітарні умови тримання.

Для нормального функціонування установ виконання кримінальних покарань у вигляді позбавлення волі в Україні необхідно переглянути та вдосконалити законодавчу базу.

При цьому потрібно пам’ятати, що категорія осіб, засуджених до позбавлення волі, є доволі специфічною. Дотримання їхніх прав, свобод, законних інтересів, урахування природних психологічних, фізіологічних та соціальних потреб заслуговують на особливу увагу з боку держави.