З-поміж інших важливих дат календар 2019-го був позначений 230-літтям штурму міста-фортеці Хаджибей, історичної події, що змінила вектор культурного й економічного розвитку південного регіону України. На місце ісламської релігії та традицій прийшло християнство. Це стало поштовхом і для якісних змін зовнішнього вигляду тоді ще Хаджибея, який у 1795 році був перейменований на Одесу.

Нагадаю, 225-у річницю взяття фортеці Хаджибей було пошановано на загальнодержавному рівні. Верховна Рада України ухвалила з цього приводу постанову, а «Укрпошта» випустила до ювілейної дати спеці-альний конверт. Натомість Одеська міська рада не приділила цій події бодай найменшої уваги, не згадала про неї в жодному з офіційних повідомлень. Наче й не було ні тієї воєнної звитяги, ні самої фортеці. На жаль, в Одесі й дотепер нема жодної офіційної пам’ятки-нагадування про її попередників — Кочубіїв-Хаджибей. І це дуже дивно, бо нема жодного притомного одесита, котрий заперечив би існування цих поселень, з яких, власне, й постала Одеса.

Громадська організація «Одесі—600» у 2015 році поставила своїм завданням змінити таку ситуацію, й 31 липня звернулася до Одеської міськради з проханням надати дозвіл на встановлення меморіальної дошки на будинку №7 на Приморському бульварі з таким текстом: «На цьому місці та прилеглій території була розташована османська фортеця та місто Хаджибей, яке 14 вересня 1789 року було здобуте військами регулярної російської армії та українськими чорноморськими козаками».

На жаль, така дошка і досі не встановлена.

Сам же намір пробудив тоді дискусії в різних колах, які не вщухають і донині, про те, чим насправді був Хаджибей: селом, селищем, хутором, фортецею, містом?

Перше засідання історико-топонімічної комісії міськвиконкому з цієї теми відбулося 23 липня 2015-го.

Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради у своєму листі від 17 серпня 2015 року відмовило у встановленні пам’ятної дошки, наголошуючи на необхідності залучення науковців, посилаючись на невизначеність розташування поселення Кочубіїв, ґрунтуючись на зверненні, опублікованому у газеті «Вечерняя Одесса», яке, своєю чергою, спиралося на статтю Олександра Третяка «Коцюбиев, или История одной фальшивки» у літературно-художньому та історико-краєзнавчого альманасі «Дерибасовская-Ришельевская» (2013, №52).

Слід зазначити, що написане в тій статті було повністю спростоване тоді кандидатом, а нині — доктором історичних наук Андрієм Красножоном у публікації «Разоблачение «фальшивки Длугоша» в современном дискурсе о Качубейове», вміщеній в історико-краєзнавчому науковому альманасі «Південний Захід. Одесика» (2016, №20).

Та повернемося до листа-відповіді управління архітектури та містобудування міськради, у якому, зокрема, зазначається: «Історико-топонімічна комісія виконавчого комітету розглянула пропозиції громадської організації «Одесі — 600» та відзначила, що історичні та археологічні дані про поселення Кочубіїв саме у якомусь конкретному місці на території теперішньої Одеси відсутні. Роль поселення у справі подальшого становлення міста Одеси не вивчена. Комі-сія дала рекомендацію більш детально вивчити питання, залучити істориків та професійних знавців краю, архівні матеріали, можливо, запросити міжнародних експертів, провести семінар».

Слід, мабуть, підкреслити, що текст та місце встановлення пам’ятної дошки запропонував саме науковець — доктор історичних наук, професор кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Тарас Гончарук. Його підпис був і на листі-зверненні ГО «Одесі — 600» від 31 липня 2015 року. І саме цього вченого (зауважу, забігаючи дещо наперед) у січні 2018 року рекомендував для консультацій стосовно означеної теми Інститут історії Національної академії України.

Виходить, що для представників Одеської міської ради важлива не думка науковців. А що ж?

Продовження історії зі встановленням меморіальної дошки Хаджибею читайте у наступних випусках газети.