Цього тижня у світовій політиці відбулися дві важливі події. Палата представників Конгресу проголосувала за імпічмент 45-у президенту Сполучених Штатів Дональду Трампу, а її величність Єлизавета ІІ виступила в Палаті громад Сполученого Королівства з тронною промовою.

ЗАХИСТ «СВІДКА»

Великобританія від України (якщо виключити географію) дальше, ніж США. Як на нашій країні позначиться промова, написана прем’єр-міністром Борисом Джонсоном, який переміг на виборах 12 грудня, — невідомо. Невідомо також, як рішення Великобританії покинути Євросоюз вплине на економіку більшості країн Європи. Втім, цей процес 31 січня 2020-го тільки розпочнеться. Упродовж наступного року чекають важкі переговори про укладення торгової угоди з Євросоюзом та низки двосторонніх торговельних і політичних угод з різними країнами. У тому числі, ймовірно, і з Україною. Хотілося б думати, що гірше не буде, але чи буде краще — велике питання.

Від того, як розвиватиметься процес відсторонення від влади Дональда Трампа, залежить багато чого. Для США насамперед, але те, що відбувається за океаном, торкнеться і нашої країни. Точніше, її інтересів. Нема потреби зайвий раз повторювати, що підставою для імпічменту і змістом однієї із двох статей обвинувачення, висунутого господареві Білого Дому, є тиск на Україну з метою зганьбити перед виборами у США одного з конкурентів Дональда Трампа — демократа Джозефа Байдена.

Істотно, що головним фігурантом і «свідком», здатним підтвердити або спростувати, що Трамп використовував владу в особистих інтересах (намагаючись загальмувати надання Україні зброї) є глава нашої держави. Досі Зеленський особисто, через своє оточення і через Міністерство закордонних справ України твердо заявляв, що тиску не було. І цим підігравав Трампу. Але нема нічого легшого, ніж змінити точку зору «за нововиявленими обставинами».

Звинувачення Трампа, затверджені в Палаті представників, найближчим часом наді-йдуть у Сенат США, де на їх підставі відбудеться суд. Так, більшість сенаторів — республі-канці, які не готові підтримати звинувачення. Але говорити про те, що доля вердикту очевидна — передчасно і необачно. Слухання будуть публічними, а громадяни США ревниво ставляться до чесності свого правосуддя. Це торкнеться і сенаторів-республіканців.

Любителям зарубіжних детективів добре відомий літературний прийом, коли перед винесенням судом вироку «з нізвідки» з’являється свідок звинувачення — і логіка захисту летить шкереберть. А тепер уявіть, що Сенат США як свідка обвинувачення викличе Президента України або одного з українських міністрів, а той під присягою підтвердить, що тиск з боку Трампа таки був. І надасть документальні свідчення.

Українські офіційні особи виступати у статусі свідків у США не зобов’язані. Від надання свідчень вони можуть відмовитися. А можуть і не відмовитися! Такий поворот справи малоймовірний, але можливий. А в рамках подібної можливості всемогутній Дональд Трамп до закінчення слухань у Сенаті стає, грубо кажучи, заручником інтересів України і «комічного» Володимира Зеленського особисто. У Білому домі це добре розуміють і про всяк випадок намагаються задобрити «свідка».

Найближчим часом Трамп підпише пакет жорстких санкцій «Захист американської безпеки від агресії Кремля», збільшено суму асигнувань для зміцнення безпеки в Україні, а на початку січня до Києва прилетить голова Держдепартаменту Майк Помпео з новими пропозиціями про надання допомоги нашій країні.

ХИТКА ОСНОВА БУДІВЛІ ПРАВА

Якщо американці до системи правосуддя ставляться ревниво і не готові поступатися принципами, то про українців такого не скажеш. Часто-густо на адресу суддів усіх рівнів надходять звинувачення в заангажованості і продажності, а справедливі рішення судів у резонансних справах суспільство вважає за винятки. Але не варто забувати, що суд — інстанція кінцева, а на початку процесу — законодавець. Саме у Верховній Раді закладається фундамент, на якому стоїть будівля права.

Наскільки безглуздими можуть виглядати поверхи цієї будівлі, стає зрозумілим, коли в парламенті приймають закони, які стосуються діяльності самих народних депутатів. Як приклад можна розглянути історію з позбавленням парламентаріїв депутатської недоторканності або її обмеженням. Це один із законів, внесених до ВР п’ятим Президентом України Петром Порошенком ще в 2017 році. Конституційний Суд визнав той законопроєкт таким, що відповідає Основному Закону, і Верховна Рада ІХ скликання 3 вересня ухвалила його в цілому. Президент Зеленський закон підписав. Він почне діяти з 1 січня 2020-го.

Однак підписаний закон — рамковий і вимагає конкретного усунення колізій в інших законодавчих актах. 18 грудня парламент прийняв законопроєкт №2237 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою приведення у відповідність із законом України про внесення змін до статті 80 Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України».

На думку ряду народних депутатів і політологів (не лише з опозиції), згаданий законопроєкт не тільки не позбавляє народних депутатів недоторканності, але в майбутньому робить таке позбавлення надскладним. Це, перед-усім, стосується досудових розслідувань. Право на їх проведення щодо нардепів надає тільки генеральний прокурор України. Ті, хто не забув слова Зеленського, що цю посаду займає на «сто відсотків моя людина», розуміють, що прийняття рішень про позбавлення депутатської недоторканності прийматиметься в офісі Президента.

Іншими словами, моноліт «слуг народу», «позбавляючи народних депутатів недоторканності», підпорядковує їх главі держави. Порушує один з основних принципів демократії — принцип поділу влади. У нашій країні на цей принцип начебто вже давно махнули рукою. Хтось вважає, що таким чином порушуються тільки права депутатів або чиновників з вищих ешелонів влади. Але нічого подібного.

Якщо поділу влади нема, то що може перешкодити міністру внутрішніх справ скликати брифінг за участю генерального прокурора і глави держави? І назвати на ньому патріотів України співучасниками вбивства Павла Шеремета.