Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічна служба Центру Разумкова провели загальнонаціональне опитування, результати якого презентували 21 січня на пресконференції «101-ша річниця Соборності України: що найбільше об’єднує і що роз’єднує українців».

Основною складовою патріотизму більшість українців вважають любов до своєї країни.

«Очевидні три речі, які входять до складових патріотизму в свідомості жителів усіх регіонів України. Це, перш за все, любов до своєї країни — 80%, готовність захищати її, якщо треба, то й зі зброєю — 64%. Бачимо, що, принаймні у свідомості, це досить виражено. Виховання у дітей любові та поваги до своєї країни — 58%, дотримання усіх законів країни — 56%, знання історії своєї країни, її культури — 51%», — зазначила директорка фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина БЕКЕШКІНА.

Дещо менше громадяни відносять до патріотизму участь у виборах — 38%, чесне виконання своїх обов’язків — 36%, спілкування державною мовою — 35%, сплату належних податків — 30%, участь у громадському житті — 28%, повагу до влади — 26%, а найменше — участь у боротьбі з корупцією та іншими вадами у державі — 21%.

За словами соціолога, регіональних відмінностей щодо основних ознак патріотизму нема. Однак у Західному регіоні до пріоритетів патріотизму було віднесено спілкування державною мовою — 60%, а в інших ця складова мала меншу значущість: 32% — у Центральному, 25% — у Південному та 24% — у Східному.

Таку складову, як повага до влади, значно більше зачисляють до патріотизму в Східному регіоні (42%), ніж у решті (28% — у Південному, 20% — у Центральному та 16% — у Західному).

Так само регіонально різниться визнання значущості для патріотизму сплати належних податків: 41% — у Східному, 36% — Південному, 25% — Центральному та 24% — Західному.

Щодо статусу російської мови, то більшість українців вважає, що вона має вільно використовуватися у приватному житті, а українська залишатися єдиною державною (69%). Статус російської як офіційної в окремих регіонах України підтримують 15%, а як другої державної, поряд з українською — 12%, йдеться в дослідженні.

Соціологи зауважують, що у цьому контексті громадська думка має регіональні роз-біжності. Зокрема, однознач-

но обстоюють українську як єдину державну в Західному регіоні (92%), де статус росій-ської як офіційної в окремих регіонах підтримують лише 4% опитаних, а як другої держав-ної — менше 1%.

Явно переважають прибічники української мови як єдиної державної й у Центральному регіоні — 77%, за статус росі-йської як офіційної в регіонах там висловилися 12% і як другої державної — лише 4%.

У Південному регі-оні статус російської як мови повсякденного спілкування, але з визнанням української як єдиної державної, підтримує 51% опитаних, як офіційної у певних регіонах — 27%, як другої державної — 14%.

Найбільше статус російської мови підтримують у Східному регіоні, зауважують соціологи. Тут також переважає підтримка російської як мови спілкування у повсякденному житті за визнання української як єдиної державної, але 24% респондентів виступають за можливість надання російській статусу офіці-йної в певних регіонах, а 31% — за те, щоб російська стала другою державною в Україні.

У тому, що українська мова є важливим атрибутом незалежності України, згоден 81% громадян (51% відповів «безумовно» і ще 26% — «скоріше, так»). Причому так вважають в усіх регіонах: Західному (95%), Центральному (86%), Південному (71%), Східному (64%).

Згідно з результатами опитування, абсолютна більшість українців — 80% — згодна і з тим, що всі керівники держави та державні службовці у робочий час мають спілкуватися державною мовою (56% — безумовно згодні з такою позицією, 24% — скоріш за все). У цьому питанні солідарні жителі всіх регіонів: Західного (96%), Центрального (86%), Південного (71%) і Східного (64%).

Цікавою є і соціологія щодо мови в ЗМІ. 79% респондентів вважають, що в українських медіа принаймні половина наповнення має бути українською мовою (53% згодні з цим безумовно, 26% — скоріше згодні). У Західному регіоні такої позиції дотримуються 96% жителів, у Центральному — 82%, у Східному — 66% і в Південному — 63%.

Майже дві третини населення (64%) вважають, що головним інтеграційним напрямом України має бути вступ до ЄС. Вступ до Євразійського економічного союзу обстоюють 13%, а 23% не визначилися.

Найбільше підтримують вступ України до ЄС у Західному (90%) і Центральному (79%) регіонах. На Півдні та Сході ці показники становлять 44% і 43% відповідно. Але тут певна частина місцевого населення підтримує також і вступ до Євразійського економічного союзу (23% і 24%).

Експерти наголошують, що після 2013 року зросла кількість громадян, які віддають перевагу членству в ЄС — із 46% у грудні 2013-го до 57% у грудні 2014-го, й аж до 64% у грудні 2019-го. Водночас різко зменшилася кількість прихильників вступу до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану — із 36% до 13%.

Більше половини населення — 51% — вважає, що найкращим варіантом гарантування безпеки для України був би її вступ до НАТО. Це найвищий відсоток за весь час проведення опитувань. Позаблоковий статус України підтримують 26%, а 6% — за військовий союз із Росією та країнами СНД. 17% опитаних — не визначилися.

Тут також існують регіональні відмінності. Майже одностайно (80%) вступ до НАТО підтримують на Заході і більше половини — 54% — в Центральному регіоні. Натомість на Півдні віддають перевагу нейтральному статусу (42%), як і на Сході (43%), причому на Сході 13% жителів вбачають гарантію безпеки у військовому союзі з Росією та країнами СНД. І все ж, і на Півдні, і на Сході приблизно третина населення — 34% і 29% відповідно — віддає перевагу членству України в НАТО.

Відзначаючи День Соборності України, сучасні президенти не акцентують, що це і День проголошення незалежності УНР. Про це під час згаданої пресконференції сказав професор політології НаУКМА, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій ГАРАНЬ.

«Мене завжди дивувало, чому всі сучасні українські президенти, відзначаючи День соборності України, який був започаткований з нагоди проголошення 22 січня 1919 року Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, не згадують, що рівно за рік до того — 22 січня 1918-го — відбулася подія, яка навіть важливіша для історії України ХХ століття. Цього дня було затверджено Четвертий універсал Української Центральної Ради, що проголосив Україну незалежною державою. І День Соборності 22 січня 1919 року був вибраний саме тому, що за рік до того відбулося проголошення УНР», — наголосив професор.

Він нагадав, що в новітній історії День Соборності був запроваджений Леонідом Кучмою 1999 року, який ішов тоді на президентські вибори. «Кучма ішов на вибори з досить-таки низьким рейтингом і прагнув здобути голоси як на заході, так і сході країни, — нагадав науковець. — Для Кучми День Соборності був ідеологічно правильним днем, коли можна було шукати додаткову підтримку і голоси на виборах. А про день проголошення незалежності України й Четвертий універсал він не дуже згадував. Адже позиціював себе в «центрі», а так йому потрібно було б зсовуватися в національно-патріотичний бік, тоді як основна опозиція й основна критика були «зліва».

Відзначаючи День Соборності, не дуже акцентували на тому, що це й день проголошення незалежності України, і Ющенко з Порошенком, зауважує політолог. «Цікаво, чи згадає про це нове керівництво держави?» — риторично запитав Олексій Гарань, зауваживши, що останні заяви влади дедалі більше викликають тривогу.

«Коли Зеленський тільки переміг, здавалося, що його курс буде більш виважений і збалансований, — ділиться спостереженнями політолог. — Останнім же часом ми почули символічні звернення й акценти не на тому, що нас об’єднує, а на тому, що роз’єднує — новорічне привітання під хештегом «Какая разніца», про те, що вулиці треба називати не «конфліктними» постатями, а іншими героями»…

Олексій Гарань звернув увагу на те, що різні країни вшановують своїх національних героїв, серед яких є багато контроверсійних особистостей. На його думку, гуманітарна політика й політика пам’яті в Україні якраз і має будуватися на тому, щоб національні герої, які внаслідок радянської пропаганди стали антигероями й сприймаються в громадській свідомості як «конфліктні», ставали неконфлі-ктними й шанованими постатями. Прикладом можуть бути Грушевський та Винниченко, імена яких наприкінці 1980-х, роз’єднували українців, а сьогодні є в усіх підручниках історії і посідають чільне місце в Національному пантеоні славетних імен України.

Найбільше сьогодні об’єднує українців безпековий виклик, вважає Антон ДРОБОВИЧ, голова Українського інституту національної пам’яті, який також узяв участь у пресконференції.

Очевидний зовнішній ворог — Росія — консолідував сьогодні українців. Але ідентичність, побудована на зовнішньому ворогові, — це тимчасова річ, переконаний експерт. «Я сподіваюся, що здоровий глузд колись переможе і Росія, врешті-решт, припинить воєнну агресію проти України, — пояснив свою думку Антон Дробович. — Тому ми не можемо лиш на цьому будувати свою ідентичність. Паралельно з консолідуючим фактором проти ворога ми повинні приділяти увагу освіті, поясненню логіки державотворення, пошуку спільних об’єднуючих речей і цінностей».

Інститут національної пам’яті, запевнив він, продовжуватиме курс на декомунізацію, розпочату попередньою владою. «Сьогодні надходять десятки запитів із регіонів щодо недокомунізованих об’єктів і вулиць, а з іншого боку — відписок від органів місцевої влади щодо невтручання з цього приводу в справи регіонів», — описує ситуацію голова УІНП. Директиви про зміну назв вулиць не повинні надходити з центру, це має бути внутрішньою волею регіонів, громади самі мають дозріти до таких рішень, переконаний він.

Тому гармонізувати декомуні-зацію і децентралізацію є одним із завдань Інституту національної пам’яті, наголосив Антон Дробович. А ще — продовження зусиль, спрямованих на визнання Голодомору геноцидом українського народу на міжнародній арені, а також посилення комунікації і донесення до громадян необхідності й нагальності відновлення національної та історичної пам’яті, що її провадять Інститут та інші академічні й громадські установи держави.

Наступною реформою після декомунізації має бути деколонізація, вважає Василь ЯБЛОНСЬКИЙ, радник директора Національного інституту стратегічних досліджень. Коментуючи питання про те, який вплив чинять реформи, зокрема декомунізація, на об’єднання чи роз’єднання українців, він зауважив: українців роз’єднують не реформи в гуманітарній сфері, а відсутність реформ у гуманітарній сфері.

Щодо втілення реформи декомунізації, то, на думку Василя Яблонського, багато речей уже зроблено попередньою владою. «Наступною реформою після декомунізації повинна бути реформа деколонізації», — наголосив історик. Українці мають позбутися тієї спадщини радянського минулого, яку країна-агресор Росія використовує задля відновлення імперії та свого впливу на Україну, переконаний експерт.

Опитування проводилося із 13 по 18 грудня 2019 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей. Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Фінансування опитування здійснене в рамках проєкту МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.

За матеріалами «Укрінформу» та Фонду «Демініціативи».