На початку цього року сотнi свiтових медiа повiдомили про сенсацiйний судовий процес у Великобританiï. Тамтешнiй суд винiс рiшення засудити до довiчного ув'язнення 36-рiчного науковця Рейнарда Сiнагу за 159 злочинiв на сексуальному грунтi, в тому числi — 136 доведених згвалтувань. Кiлькiсть сексуальних злочинiв Сiнагi вже назвали рекордом за всю iсторiю Великобританiï.

Протягом кiлькох рокiв життя у Манчестерi Сiнагi вистежував жертв, якi були в нетверезому станi, в яких розрядився телефон чи просто почували себе зле. Вiн пропонував ïм допомогу: кому — зателефонувати з його квартири, кому — зарядити телефон, кому — просто вiдпочити, прийти до тями. Невисокого зросту, субтильний, до того ж в окулярах, чоловiк викликав до себе довiру, i майбутнi жертви охоче погоджувалися на його пропозицiï, не пiдозрюючи, що потрапляють у пастку. У квартирi ж Сiнагi пiд рiзними приводами пропонував випити води, до якоï було пiдмiшано наркотик GHB, який пригнiчує дiяльнiсть центральноï нервовоï системи. Десь через 15–30 хвилин людина втрачала свiдомiсть, при чому такий стан мiг тривати до кiлькох годин. За цей час злочинець гвалтував свою жертву, записуючи процес на вiдеокамеру. Крiм цього, вiн забирав у неï «трофеï — телефон, годинник, документи, одяг тощо, — так би мовити, на згадку...

Злочини, напевно, тривали б i далi, якби остання з жертв не прокинулася в процесi, i не тiльки вирвалася, а ще й побила Рейнарда i викликала полiцiю.

Найдивовижнiше у цiй iсторiï — навiть не стiльки кiлькiсть жертв гвалтiвника, скiльки те, що серед них — лише чоловiки (переважно з поколiння «двадцятирiчних»), до того ж усi без винятку — гетеросексуальнi.

Мимоволi виникає питання: як таке могло статися?

Невже нiхто з нагло згвалтованих (136 — це тi, про яких доведено, а загалом, вважає прокуратура, вiд дiй гвалтiвника постраждало приблизно 200 хлопцiв) за три роки не подав заяви до полiцiï?! Уце важко повiрити, але так воно є. Коли пiд час слiдства жертвам насилля ставили це питання, вони зiзнавалися, що не звернулися до правоохоронцiв, бо ïм «було соромно». I найбiльше лякало, що ïх пiсля цього в своєму колi перестануть вважати «чоловiками», вони перетворяться на об’єкт глузувань, презирства, моральних знущань. Бо зi «справжнiми чоловiками такого бути не може, лише з жiнками». Цей острах переважив навiть розумiння того, що своєю мовчанкою хлопцi фактично покривали кривдника, змiцнювали його впевненiсть у безкарностi, що штовхало Рейнарда на новi злочини. Лише через ïхнi хибнi уявлення про «справжнiх чоловiкiв» злочинець мiг так довго безкарно вчиняти насильство. Фактично хлопцi стали жертвами не тiльки насильника, але й поширених стереотипiв. Ймовiрно, що саме через це полiцiя i досi шукає близько 70 осiб, яким належать деякi з «трофеïв» Сiнагi.

«Гендерна соцiалiзацiя — страшна рiч, — коментує цю iсторiю Ольга Нечаєва, авторка блогу «Жiнка з Марса». — Вона табуює звернення за допомогою, бо визнати факт насильства над собою чоловiкам набагато важче, нiж жiнкам».

Ця шокуюча iсторiя — яскравий приклад того, як вiковiчнi гендернi стереотипи тяжiють навiть над молоддю, яка зростає у часи iнформацiйного безмежжя ХХI столiття, навiть у розвинених краïнах, де нiбито давно вже подолано забобони.

Але коли цi прояви стосуються окремих людей — то ще (вiдносно, звичайно) — лише пiвбiди.

Бiда, коли подiбнi уявлення притаманнi тим, хто формує державну полiтику.

За прикладами далеко йти не треба.

17 сiчня 2020 року у Верховнiй Радi Украïни дев’ятого скликання було створено мiжфракцiйне депутатське об’єднання «Цiнностi. Гiднiсть. Родина». Його членами стали 307 народних депутатiв Украïни з усiх парламентських фракцiй та груп — фактично «конституцiйна бiльшiсть».

Метою нового парламентського об’єднання, як повiдомив у Фейсбуцi народний депутат Святослав Юраш, є захист вiчних цiнностей украïнського суспiльства i протидiя спробам знищити фундаментальне природне право в iм’я полiтичноï моди; пiдготовка та прийняття законiв, якi сприятимуть змiцненню родинних цiнностей, принципiв гiдного суспiльства та вихованню на основi сiмейних цiнностей дiтей та молодi; а також популяризацiя та донесення широкого спектру свiтовоï консервативноï думки до украïнськоï iнтелектуальноï спiльноти».

Тут варто нагадати, що у Верховнiй Радi попереднього скликання теж планували ухвалити законопроект «Про заходи iз забезпечення захисту сiмейних цiнностей та iнституту сiм'ï в Украïнi». А попереднiй секретар Ради нацiональноï безпеки та оборони Олександр Турчинов взагалi виступав проти «сотнi гендерiв» у законодавствi й за побудову Украïни на «вiчних євангельських цiнностях».

На жаль, прихильники «традицiйних цiнностей» не замислюються над тим, що ïхня твердолоба позицiя не тiльки не вiдповiдає сучасним формам життя, не лише стає перешкодою на європейському шляху розвитку, але прямо шкодить iнтересам величезноï кiлькостi людей. Це яскраво демонструє перебiг подiй, пов’язаних з (не)ратифiкацiєю так званоï Стамбульськоï Конвенцiï.

Конвенцiя Ради Європи про запобiгання насильству стосовно жiнок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами — мiжнародний документ, який було прийнято 11 травня 2011 у турецькому мiстi Стамбул (звiдси «Стамбульска Конвенцiя»). Це фактично перший мiжнародний юридично обов'язковий акт, котрий створює вичерпну законодавчу рамку та пропонує пiдхiд для ефективного припинення насильства щодо жiнок та домашнього насильства. Для Украïни ця проблема надзвичайно важлива.

«Украïнське суспiльство втрачає десятки мiльйонiв доларiв через насильство щодо жiнок, такий звiт iз аналiтикою оприлюднив Фонд ООН у галузi народонаселення», розповiла «Радiо «Свобода» Нiна Потарська, представниця Мiжнародноï жiночоï лiги за мир i свободу.

Та якою кiлькiстю грошей можна вимiряти страждання тих, хто потрапив «пiд гарячу руку» насильника?!

А згiдно з даними Нацiональноï Полiцiï Украïни (НПУ), кожного року спiвробiтники НПУ фiксують бiльше 120 тисяч заяв щодо домашнього насильства, абсолютна бiльшiсть таких звернень — вiд жiнок. I це лише «надводна частина айсбергу».

«За iнформацiєю Програми розвитку ООН, — повiдомила в коментарi Укрiнформу голова правлiння благодiйноï органiзацiï «Позитивнi жiнки» Олена Стрижак, — вiд фiзичного домашнього насильства в Украïнi страждає орiєнтовно 1,8 мiльйона жiнок. Та лише 10 % повiдомлень про насильство в сiм`ï доходить до правоохоронних органiв».

Найстрашнiше те, що з року в рiк зростає кiлькiсть загиблих. Так, якщо у 2017 роцi близько 600 жiнок загинуло вiд рук насильникiв, то лише за 9 мiсяцiв 2019 року, як повiдомив заступник мiнiстра соцiальноï полiтики з питань європейськоï iнтеграцiï Сергiй Нiжинський, в Украïнi внаслiдок домашнього насильства загинули 777 осiб.

Здавалося б, протидiяти такому страшному явищу — «святе дiло», тим бiльше, коли для цього потрiбна лише одна миттєва операцiя — проголосувати за ратифiкацiю документу, як це зробили парламентарi майже 50 краïн. Але з 7 листопада 2011 року, коли Украïна пiдписала Стамбульську Конвенцiю (тобто вже бiльше восьми рокiв!) у Верховнiй Радi нiяк не знайдеться достатньоï кiлькостi голосiв для ïï ратифiкацiï. Не допомагають навiть постiйнi заклики європейськоï спiльноти на кшталт недавньоï (листопад 2019 року) Заяви ЄС i Ради Європи, де було вказано, що в Украïнi насильство над жiнками залишається однiєю з найгострiших соцiальних проблем, бо має «руйнiвнi фiзичнi та психологiчнi наслiдки для жiнок, сiмей та громад». У Заявi пiдкреслено, що «для держав запобiгання та боротьба проти насильства над жiнками не є жестом доброï волi, а правовим зобов'язанням».

Проте, як бачимо, нашi депутати вiдповiли на цей заклик фактичним знищенням перспектив ратифiкацiï, принаймi у цьому складi парламенту.

Чому так сталося?

Головною причиною, вважає Вiктор Карвацький з Аналiтичного центру AdAstra, є негативна позицiя Всеукраïнськоï ради церков i релiгiйних органiзацiй (ВРЦiРО). А оскiльки церквi, згiдно опитування Центру Разумкова (1–7 листопада 2019 р.) довiряють 65% украïнцiв, депутати (з огляду на вибори) не ризикують пiти проти iнституцiï, яка має такий великий вплив.

Але чого бояться церковники, тим бiльше, що Церква як соцiальна iнституцiя, у принципi має бути проти будь-якого насильства.

Як не дивно, але основна претензiя ВРЦiРО полягала в несприйняттi одного поняття Стамбульскоï Конвенцiï, а саме — «гендер».

«Конвенцiя гарантує захист вiд дискримiнацiï за ознакою «гендерноï iдентичностi» та «сексуальноï орiєнтацiï, що робить поняття «гендер» залежним не вiд природних статевих ознак, а вiд самоiдентифiкацiï особи... Такий викривлений пiдхiд, на думку Ради церков, може зробити Стамбульську конвенцiю iнструментом для популяризацiï в украïнських школах i унiверситетах нових «гендерних ролей» та одностатевих стосункiв», — йдеться у заявi ВРЦiРО.

То що це за «звiр» такий — гендер, що церковники бояться його, наче Антихриста?! А разом з ними не сприймає значна частина суспiльства, навiть, як бачимо, переважна бiльшiсть народних обранцiв.

Спробуємо розiбратися.

Насамперед, зазначимо, що гендер — це зовсiм не про секс чи гомосексуальнiсть, як багато хто вважає i чим лякає недосвiдчених ВРЦiРО. Це — взагалi не про стать.

У статтi 3 Стамбульськоï Конвенцiï визначено, що «гендер — означає соцiально закрiпленi ролi, поведiнку, дiяльнiсть i характернi ознаки, якi певне суспiльство вважає належними для жiнок та чоловiкiв».

Через первиннi статтевi ознаки одразу стає очевидним, хто саме з’явився на свiт — хлопчик чи дiвчинка. Але це зовсiм не означає, що немовлятi приготована певна, заздалегiдь визначена доля. Нiщо не заважає дiвчинцi у майбутньому лiтати у космос, а хлопцевi — працювати нянею у дитячому садочку. Нiщо, крiм забобонiв, стереотипiв, якi мають владу у певних суспiльствах.

Наприклад, в Iранi iснує неписане правило, яке забороняє жiнкам вiдвiдувати стадiони. Навеснi минулого року 29-рiчну Цукор Ходаярi затримали пiд час спроби проникнути на футбольний матч пiд виглядом чоловiка. Ïï три днi тримали за гратами, а потiм вiддали пiд суд. Жiнцi загрожувало до двох рокiв в'язницi, та вона не стала чекати рiшення суду i на знак протесту пiдпалила себе перед мiсцевою прокуратурою. Вона отримала 90% опiкiв i трагiчно загинула.

I лише пiсля цього iранкам офiцiйно дозволили купити квитки на матч мiж збiрними Iрану i Камбоджi. (До речi, присутнiсть жiнок надихнула iранських футболiстiв, якi виграли поєдинок з розгромним рахунком 14:0. Та чи варта ця перемога людського життя?!)

Зрозумiло, що бiологiчнi вiдмiнностi жiнок вiд чоловiкiв аж нiяк на можуть стати перешкодою для ïх вiдвiдування футбольних матчiв чи iнших спортивних змагань. I трагедiя сталася через те, що iранське суспiльство закрiпило за жiнками саме таку роль, поведiнку. Уявити собi щось подiбне в украïнських реалiях неможливо, просто через те, що в нас зовсiм iнше суспiльство.

Отже гендер — це не про стать, а про соцiум.

Авторки посiбника «Гендерна абетка для украïнських медiа» вказують на головнi вiдмiнностi «статi» та «гендеру» .

СТАТЬ:

— стосується бiологiчних вiдмiнностей мiж жiнками та чоловiками;

— означає тi анатомо-бiологiчнi особливостi людей (первиннi статевi ознаки), на основi яких вони визначаються як чоловiки або жiнки;

— вiдмiнностi не залежать вiд класу, релiгiï, етнiчного походження чи касти;

— вiдмiнностi не змiнюються в часi: жiнки у перiод статевоï зрiлостi — народжують, годують груддю, мають менструальний цикл, продукують яйцеклiтини; чоловiки у перiод статевоï зрiлостi — продукують сперматозоïди;

— ролi мають унiверсальний характер.

ГЕНДЕР:

— стосується соцiальних вiдмiнностей мiж жiнками та чоловiками;

— вiдмiнностi виявляються у рiзних ролях, якостях та поведiнцi жiнок i чоловiкiв у суспiльствi;

— вiдмiнностi залежать вiд раси, класу, релiгiï, етнiчного походження, касти, вiку;

-вiдмiнностi змiнюються залежно вiд ситуацiï. Тобто, одна й та сама особа може по-рiзному поводити себе у рiзних контекстах (наприклад, в сiм’ï та на роботi);

— ролi змiнюються у часi i не мають унiверсального характеру, а можуть змiнюватися залежно вiд соцiальних потреб жiнок i чоловiкiв.

«Гендер... — не є бiологiчно детермiнованим, — роблять висновок авторки посiбника. — Гендер — це набiр соцiальних ролей, це костюм, маска, в яких чоловiк i жiнка виконують своï соцiальнi ролi».

I вибiр «костюму», «маски», насамперед — за самою людиною.

Щоб краще зрозумiти це, наведемо такий приклад.

Кожна людина обов’язково є чиєюсь дитиною, онукою (онуком) тощо, незважаючи навiть на те, що своïх бiологiчних батькiв чи iнших родичiв вона може так нiколи в життi i не побачити. Цей «костюм» обрано за нас. Але бути матiр’ю чи батьком — це вже свiдомий вибiр своєï соцiальноï ролi, свого «невидимого костюму», який накинуто «на наше грiшне, але дароване природою тiло». (Цитую посiбник «Гендернi медiйнi практики»).

Отже робимо висновок: стать — це те, що ми отримали вiд народження. Гендер — це наш свiдомий вибiр.

То, може, не «гендеру» насправдi лякаються нашi церковнi дiячi та певнi народнi обранцi, а саме цiєï свободи, тобто «можливостi чинити вибiр вiдповiдно до своïх бажань, iнтересiв i цiлей на основi знання об'єктивноï дiйсностi»?!

Та поступ не спинити.

Тим бiльше, що украïнське законодавство забезпечує рiвний правовий статус жiнок i чоловiкiв та рiвнi можливостi для його реалiзацiï, що дозволяє особам обох статей брати рiвну участь у всiх сферах життєдiяльностi суспiльства.

Про це, та про iншi гендернi аспекти ми поведемо мову в подальших публiкацiях. I пропонуємо нашим читачам долучитися до обговорення актуальноï теми.

Матерiал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простiр сучасноï журналiстики», що реалiзовується Волинським прес-клубом у партнерствi з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубiв Украïни та за пiдтримки Украïнськоï медiйноï програми (Iнтерньюз).