Опитування, яке я проводив упродовж січня в Ренійському та Ізмаїльському районах, засвідчило: практично всі, з ким спілкувався, виступають проти відкриття ринку землі. Але є й ті, хто ще не визначився, як і ті, хто за скасування мораторію на її продаж. Утім, таких виявилося лише троє із 38 моїх респондентів. Пояснення приблизно однакове: у людей, особливо похилого віку, нема коштів для серйозного лікування (операцій) і допомогти їм нікому, тому єдина можливість продовжити життя хоч на кілька років — продати свій пай. Я розумію, що відкривати ринок землі передчасно, аргументував один з моїх співрозмовників, але де знайти цим немічним стареньким гроші на медицину?..

Скажімо, Ілля Келіогло, директор ТОВ «Долинське-Нова», переконаний, що земля повинна бути товаром, а от головний агроном цього ж сільгосппідприємства Микола Черня ще чітко для себе не визначив, чи варто узаконювати її продаж. Обидва, як і деякі інші аграрії-керівники та експерти, вважають, що неофіційно землею і так давно торгують. Але за копійки. А з відкриттям повноцінного ринку, за прогнозами Світового банку, ціни зросли б до 3,5 тисячі доларів за гектар. Зараз же землю (через договір міни, тобто коли кілька гектарів хорошої землі сільгосппризначення у зручному місці обмінюються на кілька соток в іншій області, шляхом фіктивного договору-позики під заставу ділянки, яка оформляється через розписку, довгострокової оренди на 40—50 років і т.д.) скуповують за тисячу-півтори доларів.

Нижче — думки відомих у Ренійському районі аграріїв щодо надактуального нині земельного питання.

Микола Кара, голова правління СВК «Світанок»

(с. Плавні), виступає проти продажу землі. Для селянина, каже, земля — єдиний спосіб вижити. Ще кілька років тому землі, розташовані на схилах і не дуже придатні для сільського господарства, пустували. У далекі 1990-ті їх роздали для особистого користування плавненцям. Зараз усі ті ділянки обробляються, бо ж з’явилася нова ефективна сільгосп-техніка. Та й іншої роботи нема, треба заробляти, а окрім як на землі людям ніде працювати. Ось і обробляють кожен клаптик.

— А тим, хто агітує за продаж землі, варто було б задумалися: що буде, якщо один або два гектари поля будуть продані, а два—три, розташовані поруч, — ні? Кому потрібна така пошматована «ковдра»?

Так, я розумію, що є й такі, особливо серед літніх людей, нужденних, яких спокусять грошима. Якщо терміново знадобляться кошти на лікування, люди не думатимуть про майбутнє. Але в підсумку від такого продажу самі й постраждають. І не тільки вони, а й економіка всього села, і всі, хто мешкає в ньому.

До того ж, я не вірю, що в Україні за такої корупції ціна на землю буде справедливою. Хочу нагадати народну мудрість: не треба давати людині рибу, краще дати їй вудку і дозволити ловити нею. Нам же (за аналогією) нинішня влада хоче один раз вділити по рибці, а озеро, тобто землю, забрати собі.

Проти ринку землі виступає і голова СВК «Буджак» (с. Нагірне) Іван Проданов. Ринок землі, вважає він, повинен бути прозорим і зрозумілим для всіх учасників, його не можна відкривати хаотично й бездумно. Якщо в другому читанні закон таки ухвалять, настане хаос і сформований агробізнес дуже серйозно постраждає. Законодавці не повинні створювати конкуренцію за гектари, вони повинні бачити і розуміти, як капіталізуватиметься агросектор у найближчі десятиліття.

Михайло Мавров, керівник СФГ «Мавр» (с. Нагірне):

— У мене неоднозначне ставлення до цього питання. З одного боку, людина, за якою закріплене право власності на землю, за логікою, повинна володіти й правом її продавати, як будинок чи автомобіль. Але з іншого боку... Ой і скільки цих «але»! Поки в нашій країні існує корупція, сумніваюся, що якийсь земельний закон зупинить олігархів — як би красиво й правильно він не був виписаний. Хто гарантує справедливість, якщо нині, скажімо, людину на смерть зіб’ють на дорозі, а покарання ніхто не несе? Кому треба — заплатили, і все. Так і з землею буде. У підсумку скуплять Україну задешево, а ми наймитуватимемо на них за копійки або, ще гірше, і на роботу не візьмуть. Так і вимремо.

Володимир Зеленський говорив, що ми повинні відійти від «совка» (мається на увазі, що в радянські часи була прийнята форма колективного користування землями). Побоююся, аби після відкриття ринку землі ми не повернулися до ще давніших часів —феодалізму або й, не дай Боже, рабства.

Боюся, що нас, дрібних фермерів, навіть не запитають — самі все вирішать. Нам залишиться тільки підкоритися.

Одне слово, моя думка така: мораторій на продаж землі наразі скасовувати не можна. Треба провести референдум, щоб українці висловили свою думку. Це занадто важливе для держави питання, щоб його вирішувала якась група людей.

Христина Карагяур, керівник СФГ «Стимул» (с. Новосільське):

— Знаєте, у вайбері є досить велика група «Фермери Бессарабії», яка об’єднує господарників Ренійського, Ізмаїльського та Кілійського районів. У ній є і я, й Іван Проданов (с. Нагірне), і сім’я Булгарових (с. Котловина), й Алла Стоянова (Ізмаїльський район), і багато інших. Усі ми входимо у велике громадське добровільне неурядове об’єднання — Всеукраїнську аграрну раду (ВАР). Загальна площа земельного фонду членів цієї спільноти сягає 2,5 мільйона гектарів. Діяльність ВАР спрямована на лобіювання інтересів та захист сільгоспвиробників на законодавчому рівні.

Так-от, тільки-но прем’єр-міністр О. Гончарук представив перший проєкт земельного закону, з багатьма аспектами якого більшість аграріїв були не згодні, ВАР почала активно проводити різні акції. Нас почули. Представники аграрної галузі зустрілися з Президентом, озвучили те, що нас не влаштовує в законі. Зокрема, ми виступили проти дозволу іноземцям купувати землі сільгосппризначення в Україні. Вважаємо, що це поставить середніх і дрібних фермерів, які й так на межі виживання, в дуже невигідне становище. Нехай нам дадуть право першими викупити землю. Хоча... Хто знайде такі гроші — платити по п’ять тисяч доларів за гектар?!.

З огляду на те, що в селі люди живуть за межею бідності, а деяким пенсіонерам бракує навіть, як то кажуть, на «підтримання штанів», то охочі продати останнє, що в них є — кілька гектарів землі, повірте, знайдуться. І вони не замислюватимуться, як потім виживатимуть і вони самі, і їхнє село.

Сьогодні, щоб обробити 20 гектарів землі, достатньо мати п’ять-шість робітників і хороші трактори. А де працюватимуть інші? Якщо податки з доходів фізичних осіб перестануть надходити в сільську казну, то про який розвиток інфраструктури можна говорити?! Села вимруть, а жителі змушені будуть переїхати в міста.

Друге. Ми просили зменшити кількість земель, які можуть бути сконцентровані в одних руках, до 20 тисяч гектарів. І третє. Ми запропонували провести референдум, оскільки вважаємо, що таке важливе питання, як продаж землі, повинні вирішувати всі громадяни України, які, по суті, і є її власниками.

Всеукраїнська аграрна рада, в тому числі і я, виступає за поетапне відкриття ринку землі. Ми розуміємо, що у всіх розвинених країнах земля давно є предметом купівлі-продажу, й у нас теж так повинно бути. Але на вигідних, передусім для простих фермерів, умовах, бо саме ми цілий рік обробляємо землю, вкладаємо в неї кошти. І залишити нас, вітчизняних виробників, після багаторічної праці ні з чим, погодьтеся, несправедливо.

Дмитро Зеленков, директор ТОВ «Дунай Агрос» (с. Орлівка):

— Я стовідсотково проти того, щоб зараз відкривали ринок землі: ми не готові до цього ні на законодавчому, ні на фінансовому рівнях. Якщо діяти поспіхом і необдумано, то втратимо останнє — землю.

Якщо нині відкриють ринок, то більшість угідь дістанеться іноземному інвестору, який зареєструє кампанію в Україні і через неї скупить гектари, як це сталося в Румунії. Ми, українські аграрії, фінансово не зможемо з ними змагатися.

Зараз у нашого підприємства старий парк сільгосптехніки. Чому не позбуваємося його, а ремонтуємо? Бо стара техніка забезпечує робочими місцями більше ста осіб. А прийде іноземець, закупить багатофункціональні агрегати і звільнить усіх. Йому потрібно буде лише кілька людей, щоб усе обробити. На сучасних комбайнах встановлені бортові комп’ютери, там тільки на кнопочки треба натискати. В розвинених країнах усе давно роблять машини…

Далі — інфраструктура села. Садочки, школи, спонсорська допомога до свят — усе це іноземця не хвилюватиме. Він заплатить податок, який належить, а все інше — не його проблема. Його турбуватиме тільки одне — як збільшити свій прибуток і мінімізувати витрати. Таке поняття, як любов до рідної землі, йому чуже, бо це — не його дім.

Та що вже й казати: до реформи у нас навіть кадастр не готовий! Там повний безлад, білі плями на карті України, неточні дані щодо власників наділів і кількості земель.

Спочатку державі треба добре підготуватися, перш ніж робити якісь рішучі кроки. Допомогти аграріям фінансово зміцніти, дати їм ті ж таки позики під три—п’ять відсотків річних, як у Європі, а не 25—30%, як зараз у нас.

Коли держава допоможе сільському господарству економічно зміцніти, розбереться з кадастром, підготує продуману законодавчу базу, тільки після цього, вважаю, можна буде робити в цьому напрямку якісь кроки, та й то дуже обережно і виважено.

А ось що думають про ринок землі керівники виробничих ділянок аграрно-риболовецького підприємства «Придунайська Нива» (Ізмаїльський район), власником якого є засновник групи компаній «Трансшип» (Одеса) Андрій Іванов.

Віктор Безсмертних, заступник директора:

— У результаті всіх реформ, які проводилися у незалежній Україні, багатіли одиниці, а мільйони простих громадян з кожним роком ставали дедалі біднішими. Вся наша промисловість, аграрний сектор нині знищені, а стратегічно важливі для держави галузі перейшли у власність представників влади та їхніх родин.

Сьогодні весь бізнес, зокрема й аграрний, виживає не завдяки підтримці держави, а всупереч їй. Прикладів того, як держава ставить палиці в колеса дрібному і середньому бізнесу, — тисячі. Вона, по суті, підтримує лише кілька великих кланів, у чиїх руках — практично вся Україна. Під них і приймаються всі закони.

Тому я категорично проти відкриття ринку землі. Упевнений, якщо навіть закон заборонятиме іноземцям купувати землю, вони її все одно куплять. При владі у нас, в основному, псевдопатріоти: покажуть їм долар — і вони знайдуть лазівку, не те що землю, а й Батьківщину продати. Патріот — це той, хто щось корисне робить.

Сьогодні люди, які мають свої паї, повинні й надалі здавати їх в оренду нашим, вітчизняним, інвесторам і власникам сільгосппідприємств. Якщо не помиляться з орендарем, то у них буде гарантія, що отримуватимуть за свої паї нехай і невеликі, але прописані в договорах кошти чи натуроплату. І це дозволить їм виживати.

А якщо й переходити до ринку землі, то він має бути поетапним і враховувати думки українських аграріїв.

Віктор Радіонов, начальник спеціального товарного рибного господарства:

— За Конституцією, всі надра країни належать народові, в тому числі й земля. Але влада щодо землі раз уже «кинула» людей, коли розподіляла паї. У селах добре пам’ятають, як ішов той розподіл. Якщо хтось із молоді не знає, то нагадаю. Землю ділили між тими, хто на той момент працював у тому чи іншому сільгосппідприємстві. І вийшло так, що паї отримали ті, хто тільки-но працевлаштувався, а ті, хто, пропрацювавши все своє життя (30—40 років), за місяць-два, я вже не кажу, за рік до того, пішов на пенсію чи перейшов на роботу в іншу галузь, залишилися без землі. Хіба це справедливо?.. Якщо всі надра належать народові, то чому не дали наділів тим же сільським учителям, медикам, зрештою, кожному громадянинові України? Таких питань у мене, як і в більшості наших співвітчизників, дуже багато. Але влада нас не чує, точніше — не хоче чути.

Деякі наші політики переконують, що ринок землі необхідний. Більше того, ще й запевняють, що не варто боятися іноземних покупців. Таке нещодавно заявила і колишній міністр фінансів України Наталія Яресько. Вони, разом з Яценюком, провели у нас «реформи», і не одну. Де вона зараз? Проводить реформи на іншому континенті світу? Я боюся, що із земельною реформою у нас буде те саме, що й з реформою банківської системи. Де тепер Гонтарева? У Лондоні. А де наші гроші? Там же і ще десь. А вкладники — в...

Усі це знають, але шкода, що наше суспільство не навчилося швидко й повсюдно реагувати на злочинні дії влади. На жаль, наші правоохоронна і судова системи — корумповані й служать не народові, який їм дає зарплату, а бандитам та олігархам, котрі розбагатіли під час першої хвилі «прихватизації». Люди старшого покоління це добре пам’ятають. Тому не раз ошукані владою, яку самі ж вибирають, вже бояться бути вкотре обманутими і виступають проти відкриття ринку землі.

Повторюся, я шокований: у країні йде війна, люди зубожіли, а влада вирішила продавати землю... Оце почала заспокоювати, що, мовляв, іноземці не матимуть права купувати її. Знову нас дурять! Як ви думаєте: ті, хто домагається відкриття ринку землі в Україні, а це й дурневі зрозуміло, що то МВФ і лобісти його інтересів, не знайдуть можливостей скупити наші землі? А їм і шукати їх не треба. Вони давним-давно придумали десятки схем, як забрати у нас нашу землю і зробити Україну ще біднішою. Нікому ззовні не вигідно, щоб ми стали багатою і реально незалежною країною. Упевнений, що ті, хто пробиває (в цій неймовірно важкій економічній ситуації) відкриття в Україні ринку землі, за це отримують і будуть отримувати хороші дивіденди від наших так званих партнерів.

Сергій Алексєєнко, колишній начальник Багатянської дільниці:

— Чесно кажучи, звістка про прийдешнє скасування мораторію на продаж землі мене, як, утім, і всіх багатянців, сколихнула, бо так чи інакше земельне питання стосується всіх. То чи варто дозволити продаж землі? Відповідь на це питання у мене однозначна: не варто. Принаймні, сьогодні.

Чому? Тому, що продаж землі — це якраз той випадок, коли за гроші можна ненароком і Батьківщину продати. Адже не секрет, що багато хто з українців дуже бідний, особливо — за європейськими мірками, і поспішить продати свої кревні паї. Може вийти так, що разом з ними бідним продавцем виявиться і держава Україна, яка на вимогу зарубіжних кредиторів продасть свої сільгосп-угіддя. І хто дасть гарантію, що з аграрної наддержави ми не перетворимося на поле бою за світову кон’юнктуру: вигідно сьогодні сіяти ріпак — й україн-ський чорнозем виснажується дощенту, вигідно нічого не сіяти — і країна «стоїть під парами»?

А найстрашніше те, що, продавши за гострої необхідності свій пай, завтра мені вже ніде буде взяти зерна, щоб тримати на обійсті хоч якусь живність. А таких як я — мільйони селян-пенсіонерів, котрі сьогодні, по суті, й виживають за рахунок своїх паїв. До речі, кожен пайовик в Україні має у середньому 4,4 гектара землі.

Я проти відкриття вільного ринку землі, бо свого часу, як і мільйони українців, пережив ваучерну приватизацію, в результаті чого ті ваучери дісталися десяткам олігархів, які й отримали у власність усі заводи, пароплави, фабрики і все інше. Тоді через зубожіння люди також змушені були продавати ваучери тим, у кого були гроші. А в кого вони були — знаємо всі.

Влада України впродовж 30 років не наважувалася ухвалити закон про обіг землі, розуміючи, вочевидь, значущість, доленосність цього питання. А депутати від «Слуги народу» і Президент Володимир Зеленський під тиском ззовні відразу ж заявили про відкриття з 2020-го вільного ринку землі. І, схоже, так воно й буде. Незважаючи навіть на те, що майже 80% опитаних селян та аграріїв — проти.

Ринок землі — це коли вона належить тому, хто її обробляє, тобто дрібним і середнім фермерам. Вважаю, що в Україні ще не створені необхідні умови для цивілізованого обігу сільгоспугідь, з урахуванням інтересів людей, які на них працюють, і, звісно ж, держави. Земля — це особливий товар. Він не виробляється і не поновлюється. Землю не можна продавати, як ми продаємо свої будинки, автомобілі, квартири, зерно і так далі. Продавши її один раз — продамо навіки.

Наша нова влада повинна зрозуміти, що продаж землі — це дуже гостре соціальне питання. Земля — це стратегічний державний актив, неправильне розпорядження яким негативно вплине на економічну ситуацію загалом.