У недавні новорічні свята ми неодмінно бажали одне одному «щастя». І зрозуміло, бо це найкраще людське почуття. Відтак, захотілося суто прагматично поміркувати, коли ми його відчуваємо, з чого воно складається і в чому його соціальне значення.

Цікаве й омріяне у віках слово «щастя» означає, як пишуть науковці, стан повного і великого задоволення, яке виникає у людей від самого життя: від улюбленої справи та її результатів, родинних стосунків і любові, особливо ніжних почуттів до малечі, спілкування з близькими людьми, цікавими й розумними колегами, від усвідомлення високого рівня своєї професійної підготовки і креативності, що дає нам додаткову наснагу й можливість постійно бути впевненими, рішучими та успішними. Все це і складає основу нашого звичайного людського щастя.

Психологи найчастіше розглядають проблему щастя з індивідуальних позицій, аналізуючи стан однієї конкретної людини. Історики ж можуть подивитися на неї із соціально-історичних позицій, бо людина є соціальною істотою, тому її благополуччя значною мірою залежить від рівня економічного і соціально-політичного стану всього суспільства, задоволення потреб населення, забезпечення його прав і свобод, комфортного морально-політичного клімату в країні, високого рівня культури тощо. І в історичному ракурсі відмінності можуть бути докорінними. Одна справа — початок 30-х років минулого століття, коли сталінська влада забрала в українців все продовольство, по суті організувавши штучний Голодомор-геноцид, коли люди мільйонами помирали від голоду. Й інша річ — століття потому, тобто сьогодення, коли ми, наприклад, зібрали рекордний урожай зернових у 75 мільйонів тонн і вже самі в незалежній своїй державі розпоряджаємося цим ужинком, плануючи продати зайві 54 мільйони. Зрозуміло, що у нас є ще багато невирішених питань, але за останні десятиріччя все докорінно змінилося, а головне — що ми проголосили і розбудовуємо власну державу, яка має забезпечити щасливе й заможне життя всім громадянам. Як наголошував фахівець з цієї проблеми, англійський філософ Дж. Бентам, найкращий соціальний ідеал — це забезпечення людям найбільшої кількості щастя («The great is possible quantity of happiness»).

Із самого початку слід зауважити, що природа створила нам, українцям, усі об’єктивні передумови для повного людського щастя. Дуже вигідне для співпраці з іншими народами географічне розташування України (між двома світами), помірний клімат, родючі землі-чорноземи, моря і ріки, поля й ліси, багаті природні ресурси тощо. Та найголовніший наш козир — це працьовитий й обдарований народ, який через тривалу добу пригнічення й колонізації наразі по-справжньому ще не розкрився. Отже, з історичної точки зору виходить, що всі риси характеру українця склалися не випадково, вони мають об’єктивну, природну основу: саме родюча земля («посадиш голоблю — виросте тарантас») сформувала його працьовитість на ментальному рівні. Тривале літо і високі врожаї визначили економічну незалежність господаря від сусідів, а це, певна річ, вплинуло на закріплення такої риси, як індивідуалізм, що призвело не тільки до формування волелюбного характеру українців, а й до успіхів у творчій діяльності. Все це сприяло серйозним досягненням у науці, мистецтві чи великому спорті, в яких домінує роль творчої особистості, дозволило нашій молоді опанувати сучасні цифрові технології й піднятися в цій галузі до світового рівня.

Без сумніву, саме споконвічна любов до землі, свого краю, своєї родини, безмежна відданість волелюбним цінностям віками формували в українця вміння захистити їх, породили невмирущі козацькі традиції, нагромадили величезний досвід національно-визвольної боротьби. Саме історична па-м’ять і прагнення до свободи сприяли подвигу Небесної Сотні, масовому руху воїнів-добровольців, патріотів-волонтерів, мужності незламних воїнів-кіборгів — нових Героїв України у сучасній війні з Росією, що триває вже шість років.

Отож, забігаючи трохи наперед, зазначу, що прагнення народу до кращого життя, до щастя не можна зруйнувати, якщо він прямує шляхом історичної закономірності, якщо цей напрямок закладає і визначає сама природа, людська еволюція та світова історія. Проблеми у народів, як правило, виникають тільки тоді, коли якийсь неспокійний сусід, порушуючи світовий порядок, заважає нормальному розвитку людства. Але всі його зусилля залишаться марними, бо ще нікому не вдавалося повернути назад колесо історії. Жорсткий авторитаризм відійшов у минуле, тому лише за останнє століття наша сусідка-імперія вже двічі розпадалася, а пригнічені нею народи, навпаки, одержали нарешті незалежні держави. Поширення демократизму є основною тенденцією розвитку людства, відтак у боротьбі з російською агресією нас підтримують усі цивілізовані країни. І це, сподіваємося, допоможе повернути мир і спокій усім нам, українцям.

Найголовніше призначення людини у світі — це продовження роду. Тому природа так зробила, що народити і виховати дітей — це чи не найбільше й найдовготриваліше щастя. Ми прагнемо зростити їх талановитими й успішними, забезпечити їм відповідну освіту, сприяти формуванню у них високих моральних принципів та цінностей, підготувати до самостійного життя тощо. Втім, таке завдання вимагає від батьків самим бути на висоті — слугувати прикладом моральної поведінки, обрати професію до душі й сумлінно працювати, мати пристойні матеріальні здобутки, відповідне житло, а нині й автомобіль, не кажучи вже про сучасну електронну техніку. Можна визнати, що в сенсі добрих стосунків батьків і дітей у нас, в основному, все нормально. Тут спрацьовують, мабуть, ще давні традиції, закладені в українську ментальність. Про це цікаво й переконливо писав літописець Нестор: «Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали». Отже, взаємини батьків і дітей у нас споконвічно будувалися на основі любові й пошани, а це приносить усім величезне щастя та усвідомлення того, що свята справа продовження життя на землі не переривається.

Говорячи про цю вічну цінність, вочевидь, доречно згадати і про любов. За тисячолітню історію людства культура облагородила це почуття, зробила його по-справжньому великим, оспіваним у прозі й поезії, музиці та живопису. По суті, біологічний процес розмноження людина перетворила на унікальний зразок культури, стосунків, наповнених почуттям глибокої сердечної прихильності, емоційного захоплення, безмежної відданості і дружби. Такий багатовіковий витвір взаємин посів дуже важливе місце у нашому житті й нерідко стає найсильнішим стимулом для розвитку та самореалізації людини, даруючи їй почуття глибокого задоволення і величезного щастя. Доречно тут згадати чудові слова нашого Тараса Шевченка, які широко представлені в інтернеті й багатьом подобаються: «Любов є життєдайний вогонь у душі людини. І все, що створено під впливом цього божественного почуття, відзначене печаткою життя і поезії». Але якщо трапляється, що деякі молоді люди зневажають тисячолітню спадщину культури й обмежуються елементарною фізіологією, то вони, без сумніву, самі себе обкрадають, позбавляючись по-справжньому радісних і щасливих ознак любові.

А тепер кілька слів про працю. Добре відомі істини, що саме праця створила людину і що улюблена праця робить її щасливою. Працьовиті українці це прекрасно розуміють. Елементарна праця в умовах сьогоднішньої цивілізації змінилася докорінно, але це не означає, що її соціальне значення знизилося. Навпаки, люди так призвичаїлася до постійної роботи, особливо до творчої, що більшість стала справжніми «трудоголіками» і саме в щоденній улюбленій праці вбачає основний сенс свого життя. Наші трудові, творчі результати й справді приносять нам задоволення і щастя, створюють сприятливі умови як для успішного особистого саморозвитку, так і для нових здобутків в улюбленій справі. При цьому важливо розуміти, що щастя чи задоволення з’являється не тільки при досягненні кінцевого результату наших планів, а й може проявлятися в самому процесі наближення до поставленої мети. Часом така попередня робота триває роками, як, наприклад, написання докторської дисертації, але після публікації кожної статті чи написання чергової глави відчуваєш задоволення і певне щастя, яке стимулює тебе на подальші зусилля. Не випадково французький філософ Клод Гельвецій свого часу зауважував, що іноді щастя полягає не стільки у досягненні кінцевої мети, скільки у процесі наближення до неї.

Вище я вже наголошував, що українці мають особливу умову для отримання щастя від плідної праці, бо працьовиті за своїм менталітетом, за своїми генами, які їм передали у спадок пращури. Я завжди замислювався над цим питанням, поки кілька років тому не зустрів статтю, в якій переконливо доводилося, що ця ментальна риса сформувалася у нас під впливом нашої родючої землі. Наші чорноземи своїми рясними врожаями завжди стимулювали селянина до наполегливої праці, внаслідок чого працелюбність стала для нього спадкоємною ментальною рисою. Площа українських чорноземів після американських найбільша у світі. Кажуть, що цей факт є найкращим дарунком українському народу від Бога і підставою успіхів наших хліборобів, а відтак і багатства нашої Батьківщини, добробуту і щастя всіх наших людей.

Проблема праці безпосередньо торкається іншого актуального для багатьох питання, з якого, мабуть, і потрібно було починати статтю, — рівня добробуту в суспільстві. Якою мірою це впливає на наше особисте щастя? Здається, тут є проста закономірність: у багатих країнах більше щасливих людей. Втім, зустрічаються й певні винятки — нерідко соціологи зауважують, що громадяни менш заможних країн вважають себе щасливішими. Так, щорічний рейтинг «індексу щастя» населення свідчить, що перші місця в ньому постійно посідають такі держави, як Норвегія, Данія, Ісландія, Швейцарія, Японія, Нідерланди, Канада, Нова Зеландія, Австралія і Швеція, а от жодна країна з масштабною економікою не входить до десятки лідерів. Сполучені Штати Америки, скажімо, опинилися на 14-у місці, Німеччина — на 16-у, Велика Британія — на 19-у і так далі. Щодо України, то Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив такі відомості: щасливими вважають себе 54% наших співвітчизників, нещасливими — 19%. Мабуть, це досить непогані показники. А уявіть собі — якби не було війни! Отже, напрошується такий висновок: матеріальне благополуччя населення не завжди забезпечує високий рівень його щастя. Втім, турбуватися про підвищення економічного, культурного і морально-етичного рівня в суспільстві, утвердження добрих стосунків між людьми потрібно завжди, бо тут криється основне джерело наших позитивних емоцій.

Обраний підхід до викладення матеріалу вимагає ще врахувати вплив на наше життя подій соціально-політичної сфери, яка є дуже важливою для суспі-льства. Адже єдина ефективна форма існування людства — це національні держави, state-nation. І кращі з них обрали, як правило, демократичний шлях розвитку, який є найбільш ефективним і гуманним, створює умови для підвищення добробуту населення, забезпечення його прав та свобод, тобто «найвищого щастя для найбільшої кількості людей» (Дж. Бентам). Деякі політологи наголошують, що майже 90% усіх проблем у суспільстві вирішуються за допомогою політики.

Майже три десятиліття тому в цій царині у нас відбулася дуже важлива позитивна подія — українці проголосили незалежність своєї держави, курс на демократію і зближення з рідною для нас європейською цивілізацією. Все це було великою історичною перемогою і мало створити умови для щастя людей. На жаль, та радість виявилася тимчасовою, бо в молодій країні швидко нагромадилася ціла купа невирішених проблем і негативних явищ. Йдеться про дуже повільний процес реформ, низький рівень консолідації нації, відсутність справжньої політичної еліти, виникнення олігархічної системи, повсюдну корупцію, зубожіння населення тощо. І все ж, наявні здобутки у творенні та зміцненні держави, розвитку української культури і поширенню мови зігрівають душу україн-цям, які добре розуміють, що великі справи не робляться за один день. Володимир Винниченко свого часу наголошував: якщо українську мову пригнічували впродовж 300 років, то потрібно хоча б 30 у незалежній державі, щоб її відновити.

На жаль, до цих не вирішених до кінця проблем останніми роками додалося ще й таке жахливе явище, як анексія Криму і загарбницька війна Росії, що триває вже шість рік і майже щоденно забирає у нас кращих людей. Ці факти, навіть інформація про них, позбавляють нас не тільки щастя, а й елементарного спокою. Подивіться наші інформаційні передачі на телебаченні — це ж суцільний негатив: події на фронті, руйнування, поранення, каліцтва і найстрашніша звістка — загибель українського воїна. За останні місяці була тільки одна радісна новина — про повернення наших з російського полону.

І все ж, за три десятиліття незалежності, незважаючи на безперервний тиск Росії, а тепер і її відверту війну, українці зробили немало: сформували незалежну державу, розвинули українську культуру і поширили вживання та вивчення рідної мови, зберегли основи економіки, повертаються до європейської цивілізації, зупинили російського агресора тощо — все це дає підстави пишатися своєю країною, відчувати задоволення і мати наснагу для нових важливих і назрілих зрушень.

І насамкінець (прагну скоріше закінчити статтю, бо тепер потрібно писати коротко): сучасна інформаційна епоха, інтернет і суцільна «смартфонізація» просто вимагають від нас бути лаконічними і по-діловому конкретними. Здається, що молодь уже значною мірою оволоділа цією «клікабельною» свідомістю. Постає нове, дуже відмінне від нас, розумне й енергійне покоління, і дай Боже, щоб вони було по-справжньому щасливим у нашій незалежній і мирній за своїми духом державі!