12 лютого сповниться 170 років від дня народження першого українського астрофізика Олександра Костянтиновича Кононовича, професора Новоросійського університету, директора університетської обсерваторії, декана фізико-математичного факультету.

12 лютого 1850 року в Таганрозі, який тоді входив до Катеринославської губернії, в родині митного службовця Костянтина Кононовича народився хлопчик Олександр. У десятилітньому віці батьки віддали його до місцевої класичної гімназії (сьогодні — №2 імені А.П. Чехова), яка давала добрі на той час освіту й виховання. Пізніше цей заклад закінчив відомий письменник Антон Павлович Чехов. У Таганрозі Сашко провчився чотири роки, після чого родина переїхала до Одеси. Тож закінчував навчання в Рішельєвській гімназії, яка була відділена від Рішельєвського ліцею й отримала свою назву в пам’ять про пожертви колишнього одеського градоначальника Дюка де Рішельє.

Для розміщення гімназії з пансіоном до 1866 року винаймався окремий будинок графині Стенбок-Фермор на розі Єлисаветинської та Торгової вулиць. Сьогодні в цій будівлі працює відновлений Рішельєвський ліцей. Першим директором гімназії у 1864-у призначили Володимира Микитовича Даля. Із 1 серпня 1865-го його змінив колезький асесор Віктор Ісаєвич Стратонов, який керував до 1870 року. При ньому, в 1866-у, гімназія переїхала в нову будівлю І.І. Фундуклея на розі Торгової і Садової (нині там розташовується одне з відділень Одеського медичного коледжу), яку перебудували під навчальні потреби. Ці переїзди якраз припали на роки навчання в ній Олександра Кононовича.

Серед викладачів насамперед слід згадати вчителя фізики і математики Валентина Івановича Розенберга, який прищепив юнакові любов до точних наук, і вчителя історії, знаного дослідника минувшини Леоніда Анастасійовича Смоленського.

Після закінчення у 1867-у гімназії Олександр вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Новоросійського університету, який відкрився за два роки перед тим. Ще тоді обрав для себе астрономію. Його студентська робота з обчислення затемнень отримала схвальні відгуки викладачів. У 1871-у закінчив університет і був залишений при кафедрі астрономії для підготовки до наукової діяльності з виплатою стипендії 400 рублів на рік. Одночасно клопотав про допущення його до випробувань на звання вчителя гімназії. 30 вересня того ж року на засіданні фізико-математичного факультету успішно пройшов випробування. Згодом провів пробні уроки в Одеській другій гімназії (сьогодні — головний корпус Південноукраїнського національного педагогічного уні-верситету ім. К.Д. Ушинського) й отримав звання вчителя середньої школи, що в майбутньому вельми знадобилося.

Навесні 1873 року Олександр Кононович блискуче склав магістерські іспити і був скерований на стажування до Німеччини. Основною метою закордонного відрядження рада уні-верситету ставила розвиток в астрономічній обсерваторії астрофізичних досліджень. Стажуватися почав у Берліні, де у фізико-технічному університеті слухав лекції професора Германа Гельмгольца та Курта Тітьєна і під керівництвом Вільгельма Ферстера працював в Берлінській обсерваторії та Обчислювальному інституті. Згодом перебрався до Лейпціга, де у професора Йогана Цельнера вивчав астрофотометрію, яка надалі стала його основною спеціальністю, та продовжував теоретичні дослідження під керівництвом професора Генріха Брунса. Берлінський академік Артур Ауверс рекомендував Кононовичу тему для дисертації — «Обчислення орбіти подвійної зірки альфа Діви».

Навчання у Й. Цельнера було настільки успішним, що коли граф Кроуфорд, який збудував добре обладнану приватну обсерваторію, звернувся до професора з проханням порекомендувати йому кращого учня на службу астрономом, учений наполегливо пропонував Кононовичу поїхати до Англії. Однак той категорично відмовився і повернувся до рідної Одеси. Втім, вакантних місць в університеті на той час не було. Тож Олександр Костянтинович, який змушений був відпрацювати призначений йому термін у закладах народної освіти, повернувся до Рішельєвської гімназії вчителем математики та фізики. І хоча вчительство забирало багато часу, він усе ж знаходив можливість для наукової роботи й уривками писав свою магістерську дисертацію.

Працюючи поза університетом, не поривав зв’язків з науковою громадськістю. У 1877 році його обрали дійсним членом Новоросійського товариства дослідників природи, керівниками якого тоді були І.І. Мечников та М.О. Умов. У 1876-у опублікував дослідження «Способи обчисень орбіт подвійних зірок», а через чотири роки — «Обчислення орбіти подвійної зірки альфа Діви». Ці два дослідження увійшли до магістерської дисертації, яку успішно захистив у 1880-у.

Захист Кононовичем дисертації збігся з виходом у відставку за вислугою років директора обсерваторії та завідувача кафедри астрономії Л.Х. Беркевича, що відкрило молодому вченому широку дорогу для самостійної діяльності. У 1881-у йому запропонували очолити кафедру астрономії в університеті зі званням доцента, й Кононович зміг, нарешті, залишити вчителювання і сповна присвятити себе викладанню та науковій роботі. Втім, і після цього Олександр Костянтинович час від часу викладав математику та фізику в комерційному училищі та астрономію на вищих жіночих курсах.

Очоливши астрономічну обсерваторію, О.К. Кононович багато зусиль доклав до створення в ній умов, необхідних для проведення інтенсивної дослідницької роботи. Його клопотання досягали мети. Зокрема, невдовзі придбали 6,5-дюймовий телескоп Кука, який, до речі, працює й донині. Знадобилися кошти для спорудження павільйону. Знову клопоти, знову прохання... Невтомна енергія Олександра Костянтиновича долала всі перешкоди, й обсерваторія потроху збагачувалася сучаснішим, хоча й не завжди потужним, обладнанням. Відтак, попри всі труднощі, він поступово, впродовж майже 30 років, поповнював обсерваторію приладами та інструментами, перетворюючи її в передову астрофізичну дослідну установу. І до початку ХХ століття вона стала великим науковим центром. Цьому сприяла також творча співдружність О.К. Кононовича з талановитим механіком Й.А. Тимченком. Не без участі Олександра Костянтиновича Йосип Андрійович сконструював і виготовив перший у Росії спектрогеліограф (зараз він — у Київській обсерваторії).

О. Кононович продовжив дослідження, розпочаті ще у Й. Цельнера в Німеччині, присвячені фотометричному вивченню небесних тіл. А завершив їх у 1883 році роботою «Фотометричні дослідження планет Марса, Юпітера і Сатурна», успішно захищеною як докторська дисертація. Олександр Костянтинович став першим астрофізиком не тільки в Одесі, а й в Україні. Невдовзі після захисту докторської дисертації був обраний екстраординарним професором кафедри астрономії, а в 1886-у — ординарним професором. Наказом сенату від 8 липня того ж року вченого затвердили в чині колезького радника, а наказом від 12 вересня 1887-го — статського радника. 1 січня 1901-го отримав чин дійсного статського радника.

О.К. Кононович був одним з активних працівників університету і брав участь не тільки в педагогічному процесі, а й у його організації. Впродовж низки років він був секретарем, а з 20 січня 1897-го — затверджений деканом фізико-математичного факультету. 12 липня 1906-го наказом міністра народної освіти затверджений у званні заслуженого професора за вислугою 25 років на викладацьких посадах.

Сучасники характеризували Олександра Костянтиновича як прекрасного керівника, що піклувався про потреби студентів і про майбутнє астрономії. Серед вихованців, які виявляли інтерес до цієї науки, він виділяв найздібніших і намагався залишити їх при кафедрі астрономії для підготовки до наукової та викладацької роботи. Теплі спогади про свого вчителя залишив В.В. Стратонов, син директора Рішельєвської гімназії В.І. Стратонова, коли в ній навчався Кононович. Всеволод Вікторович виділяє добрий характер професора, його батьківське піклування про майбутніх астрономів. У 1889 році, коли відбулися студентські протести, саме завдяки поручительству Олександра Костянтиновича Всеволода Стратонова не виключили з університету і він зміг закінчити його з золотою медаллю.

Багато учнів О.К. Кононовича стали відомими вченими. Серед його вихованців варто виділити двох академіків Польщі та Румунії — Богдана Залеського і Ніколая Донича, лауреата премії Академії наук Франції О.П. Ганського, кавалера багатьох росі-йських, норвезьких та радянських нагород О.С. Васильєва, основоположника статистичної зоряної астрономії, професора Московського та Празького університетів В.В. Стратонова, професора А.Р. Орбінського та інших. Більшість його учнів відрізнялися астрономічною ерудицією і любов’ю до спостережень.

Олександр Костянтинович був одружений на Емілії Андріївні Штоль римо-католицького віросповідання. У подружжя народилися дві доньки — Надія і Варвара та син Сергій.

За «отлично-усердную службу и особые труды» професор О.К. Кононович був нагороджений орденами святого Володимира IV ступеня, святого Станіслава ІІ та ІІІ ступенів і святої Анни ІІ ступеня. Його праці високо цінувалися відомими вченими того часу. У 1902-у він отримав лист-подяку від президента Петербурської академії наук «за постоянную и ценную помощь в трудах Отделения Главной Астрономической обсерватории». Швейцарське посольство просило міністра народної освіти надіслати праці вченого до Лозанського університету, а Лозанська обсерваторія виявляла жвавий інтерес до величезної колекції зібраних ним знімків Сонця (понад 1500).

Помер О.К. Кононович 18 травня 1910 року. Похований на Першому християнському цвинтарі. У 1937-у більшовицька влада зруйнувала це кладовище. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря. На жаль, дані про перепоховання Кононовича відсутні.

На честь першого українського астрофізика у 1978 році його ім’ям названо малу планету 8322.