Мова не лише про гарантії безпеки України, а й про сам режим нерозповсюдження ядерної зброї

Будапештський меморандум більше відомий українцям з характеристикою «сумнозвісний»: за цей листок паперу наша молода держава у грудні 1994 року погодилася віддати свою ядерну зброю. Третій за потужністю ядерний арсенал у світі (більший, ніж у Франції, Великої Британії та Китаю, разом узятих) в обмін на гарантії безпеки: на Україну ніхто не нападе, а якщо нападе, то матиме справу із сильними гарантами.

Документ, зазначає «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/), від самого початку виглядав не дуже живим, а 20 років потому — і взагалі «впав у кому»: один із гарантів, якому Україна й передала свою ядерну дубину — Російська Федерація, здійснила агресію, анексувавши частину території та розпочавши гібридні бойові дії на іншій частині країни.

Окрім грубого порушення Росією Будапештського меморандуму, фактично не дотрималися своїх зобов’язань і не захистили від зовнішньої агресії Україну й інші країни-гаранти, — США та Велика Британія, а також Франція та Китай, які формально доєдналися до документа пізніше у формі окремих заяв. Так, Сполучені Штати стали і залишаються найбільшим захисником України, але все одно це не те, що очікувалося. Китай же утримався під час голосування щодо анексії Криму в Генасамблеї ООН у березні 2014 року, а окремі французькі депутати навіть поїхали на окупований півострів, та й зараз французький президент просуває якусь «аферу» з країною-агресором.

Отже, ядерну зброю віддали, а безпеку не отримали. Неспроможність України захистити себе ще більше активізувала критичні голоси в суспільстві: мовляв, дарма ми віддали ядерну зброю, бо якби мали бомбу, Росія не напала б.

Російська агресія, окрім гіпотетичного припущення — а чи напала б Москва, якби в України була ядерна зброя, спровокувала й інший дискурс. А як реагувати на агресію ядерної держави проти іншої країни? А що буде з ядерним нерозповсюдженням, якщо надані безпекові гарантії в обмін на відмову від ядерної зброї не виконуються?

«Будапештський меморандум є чинним міжнародним договором для його сторін-підписантів («гарантів» незалежності та непорушності кордонів України), обов’язковим до виконання. Насамперед це стосується Росі-йської Федерації — головного порушника будапештських «гарантій», — наголосив заступник постійного представника України при міжнародних організаціях у Відні Ігор ЛОССОВСЬКИЙ під час дискусії, організованої нещодавно у Дипакадемії Відня австрійською ГО Unlimited Democracy з нагоди 25-ї річниці Будапештського меморандуму.

Російські політики та «експерти», а подекуди й представники інших країн-підписантів Будапештського меморандуму, намагаються необґрунтовано спростувати чинність будапешт-ських «гарантій» та обов’язковість їх виконання для всіх сторін цього документа. Особливо з початком агресії проти України з російського боку озвучуються «аргументи» з метою дискредитації правового статусу Будапештського меморандуму та виправдання агресивних дій Кремля. Зокрема, російська пропаганда продукує наратив про те, що оскільки цей меморандум не був ратифікований жодною зі сторін-підписантів, то документ «не пройшов процес надання йому юридичної сили через відповідні парламентські процедури», і це надає Росії реальну правову «відмазку». Відтак, Росія нібито не має відповідних зобов’язань, а сам меморандум можна вважати юридично нікчемним.

Однак така «аргументація», підкреслює Ігор Лоссовський, не витримує серйозної професі-йної критики. Передусім тому, що в прикінцевих положеннях цього документа чітко зазначається, що: «Цей меморандум набуває чинності з моменту підписання» — і тому не потребує ратифікації.

Крім того, відповідно до російського ж федерального закону про міжнародні договори, а також згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів, «ратифікація є лише одним із багатьох способів надання згоди на обов’язковість виконання міжнародного договору». І якщо в документі зазначається, що він набуває чинності з моменту його підписання, то очевидно, що він не потребує жодної іншої згоди на свою обов’язковість. Цей принцип застосовується і до зазначеного Будапештського меморандуму, підкреслює український дипломат.

А ще зазначає, що важливим міжнародно-правовим підтвердженням/доказом чинності та обов’язковості для виконання сторонами (в тому числі й Росією) Будапештського меморандуму є те, що він зафіксований в офіційних документах Ген-асамблеї та Радбезу ООН і постійно діючої Конференції ООН із роззброєння.

«Якщо Будапештський меморандум не є тим документом, що надає Україні гарантії безпеки, тобто є «юридично нікчемним», як заявляють деякі російські політики та експерти, то це значило б, що Україна не є стороною ДНЯЗ як неядерна країна і має право на власну ядерну зброю», — підкреслив Ігор Лоссовський.

Про певну слабкість гарантій, які надавалися Україні ядерними державами, справді свідчить те, що в англомовному тексті меморандуму було використано термін «security assurances», що можна було б перекласти як «безпекові запевнення» і що є слабкішим за термін «security guarantees» («безпекові гарантії»). Однак в україномовній та російськомовній версіях тексту використовується саме термін «гарантії безпеки»/«гарантии безопасности».

У будь-якому випадку, реакція Заходу на російську агресію проти України, яка була не відразу і не жорсткою, дискредитує безпекові «запевнення/гарантії», надані Україні в обмін на відмову від ядерної зброї.

«В українському та російському текстах меморандуму ми можемо легко знайти слова: «гарантії». Так, час від часу ми чуємо від наших американських чи британських друзів, що насправді це були «assuarances». Однак це — хитра політика (tricky policy), неправда. Це — реальний юридично зобов’язуючий документ», — переконаний колишній міністр закордонних справ України, нині керівник Центру дослідження Росії Володимир ОГРИЗКО.

Під час заходу у Відні він виступив з окремою презентацією, попередивши присутніх, що вже десять років не на дипслужбі, тож може говорити, що хоче і думає, — правду. І місцями колишній головний дипломат країни справді був емоційним і не зовсім дипломатичним.

«На сьогодні ми втратили понад 13 тисяч українців, маємо понад 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб в Україні, не кажучи про економічні руйнування тощо. Але яка реакція на це? Ми почули, що це — «криза в і навколо України». Мені складно уявити масштаб цієї дурості, вибачте. Криза в Україні... Що за криза в Україні? Ми атакували Росію, ми окупували російську територію, завдали шкоди Росії? Яка криза в моїй країні?», — не стримався Володимир Огризко щодо прийнятого в ОБСЄ формулювання, яким називають окупацію Росією Криму та агресію на Сході України.

У своїй презентації під назвою «Ні гарантій, ні безпеки. 25-та сумна річниця Будапештського меморандуму» Володимир Огризко акцентував увагу на прямих порушеннях Росією положень меморандуму — від економічного тиску до застосування зброї щодо України. Зокрема, він підловив на брехні відомство Лаврова, де в квітні 2014-го заявили, що нібито не порушують зобов’язання РФ перед Україною за Будапештським меморандумом, загальним елементом якого є «лише зобов’язання не застосовувати і не погрожувати застосуванням ядерної зброї проти неядерних держав».

«Ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України», — навів цитату з тексту меморандуму Володимир Огризко щодо зобов’язань трьох держав-гарантів.

Для тих політиків на Заході, які ще сумніваються, як називати ситуацію в Україні та дії РФ стосовно неї, колишній глава МЗС радить просто відкрити текст резолюції Генасамблеї ООН від 1974 року, де міститься визначення агресії.

«П’ять із восьми пунктів чітко говорять, що це — реальна агресія. І якщо є люди, які не хочуть цього розуміти, то я задумаюсь: а що це значить? На мою думку, тут ми справді можемо говорити про «смерть мозку». Зараз це дуже модна фраза, після того, як один президент одної важливої країни її використав. Але, на мою думку, це реально — «смерть мозку» тих по-літиків, які не хочуть бачити, що відбувається», — наголосив він.

Як же Україні забезпечити свою безпеку в умовах, що склалися?

«Ми, як Україна, маємо лише два варіанти. Або бути дуже сильною країною у військовій сфері — і я можу запевнити вас, що ми маємо всі можливості, щоб такими стати, адже ми виробляли ракети з радіусом дії у дві тисячі кілометрів, і зараз ми маємо можливість виробляти, можливо, не з такою дальністю ракети, але такі, що можуть точно досягнути Кремля. Або друга опція — вступ до НАТО. Я надаю перевагу обом варіантам», — дає відповідь керівник Центру дослідження Росії.

Звісно, можна дискутувати щодо того, чи була в України, яка лише ставала на ноги на початку своєї незалежності, можливість вистояти і під тиском з усіх сторін не віддати ядерну зброю. Як і чи могла вона економічно та технічно утримувати той величезний ядерний потенціал. Однак суть залишається: допоки ніхто не додумався нападати на ядерну державу.

«Головний меседж, який випливає з усієї цієї історії з Будапештським меморандумом: усе, що вам треба, — це бомба, а не якісь угоди — Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Будапештський меморандум чи щось інше. Вам потрібна бомба — щоб зберегти свої суверенітет, кордони та територіальну цілісність», — висловив переконання під час заходу у Відні німецький політолог, науковий співробітник Центру європейської безпеки Інституту міжнародних відносин (Прага) Андреас УМЛАНД.

Він звернув увагу на те, що, за деякими дослідженнями, Україна «могла б зберегти кілька тактичних ракет, кілька ядерних боєголовок», і це «повністю змінило б ситуацію». «Бо в такому випадку ситуація виглядала б так: Крим — це, звичайно, дуже привабливо, але чи ви готові ризикувати Москвою заради Криму? З огляду на ядерні боєголовки, які Україна могла б мати».

Отже, якби Україна мала кілька боєголовок, кілька ракет, які могли б, наприклад, досягти Москви, то «тоді ми б мали абсолютно іншу геополітичну ситуацію».

За словами Умланда, наявність у Росії ядерної зброї також вплинула на те, чому РФ так вільно поводилася під час агресії проти України й чому інші держави не відреагували належним чином: «Уся ця історія з анексією Криму та війною на Донбасі — це, звичайно, не лише про те, що Україна не мала ядерної зброї. Інша сторона цього — Росія — мала і має ядерну зброю. Інакше Захід міг би відреагувати так, як він це зробив у Югославії, в Іраку, в Лівії. Але він так не зробив».

На переконання Андреаса Умланда, проблема всього режиму нерозповсюдження ядерної зброї полягає в тому, що це — «асиметрична угода»: у ДНЯЗ йдеться про режим ядерного нерозповсюдження, «але в ньому зроблений виняток для п’яти країн, які є членами Радбезу ООН і які мають винятковий дозвіл на володіння ядерною зброєю, на відміну від інших».

«Весь ДНЯЗ перевернуто з ніг на голову. Адже тепер це означає, що потрібно мати ядерну зброю, щоб мати змогу розширювати свою територію. Щоб покласти око на той же Кримський півострів... Згідно з договором, Росії дозволено мати ядерну зброю. А Україні заборонено мати ядерну зброю — і вона втрачає свою територію, яку забирає країна-сусідка. І це — велика проблема», — заявив німецький експерт.

За його словами, з порушенням Росією Будапештського меморандуму «Про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» під загрозою опинилася «вся логіка режиму ядерного нерозповсюдження».

«Потрібно пояснювати урядам та неурядовим організаціям, у чому, власне, полягає вибухонебезпечність ситуації для всієї світової системи ядерної безпеки, що виникла у зв’язку з анексією Криму та початком війни на Донбасі», — стверджує політолог.

З Андреасом Умландом погоджуються й українські дипломати.

У разі «пробачення» Росії її агресії проти України та порушення Будапештського меморандуму, який прямо прив’язаний до приєднання України до ДНЯЗ, про подальше ядерне роззброєння у світі можна забути. На першому плані зараз стоять іранська та північнокорейська ядерні програми, а ще ж фактично володіють ядерною зброєю Ізраїль, Індія та Пакистан, хоча й офіційно не визнані «ядерними». Навряд чи хтось з них «спокуситься» на український приклад.

«Питання полягає в тому — а чи інші країни після всього цього повторять цей, вибачте, дурний приклад України? На мою думку — ні. Якби я був на їхньому місці, то ніколи б не повторив того, що зробили українці», — зазначив Володимир Огризко. На його переконання, росі-йська агресія «вбила режим ядерного нерозповсюдження»: «Ми зараз уже не знайдемо жодну країну, яка зробила б те саме, що зробила Україна».

Ігор Лоссовський також наголошує, що порушення Будапешт-ського меморандуму є «серйозним дестабілізуючим» фактором ерозії, якщо не руйнування, міжнародно-правових систем нерозповсюдження зброї масового знищення, і не лише ядерної зброї. «Гарантії, що надавалися Будапештським меморандумом, були принциповою умовою приєднання України до ДНЯЗ як неядерної країни. Провал цих гарантій негативно впливає на переговорні процеси з урегулювання існуючих у світі проблем нерозповсюдження», — заявив він.

Отже, можна зробити висновок: анексія Криму та збройна агресія РФ проти України довели, що жодні меморандуми чи домовленості не можуть забезпечити країні безпеку в сучасному світі. Єдиний рецепт — створення потужних збройних сил та членство в НАТО (та ЄС).

Утім, вітчизняні й чимало зарубіжних юристів упевнені, що Будапештський меморандум є чинним міжнародним договором, обов’язковим до виконання, оскільки в іншому випадку це означало б, що Україна не є стороною Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як неядерна держава і має право на власну ядерну зброю. А непокарання Росії за агресію проти України та грубе порушення Будапештського меморандуму, який давав Україні гарантії безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї, фактично знищує сам режим нерозповсюдження ядерної зброї.

Чимало експертів схиляються до думки, що одним із форматів реалізації безпекових гарантій Україні в рамках Будапештського меморандуму могло б стати розширення кола офіційних учасників нинішнього мирного процесу (Україна, Франція, Німеччина та Росія) за рахунок включення інших впливових країн, гарантів меморандуму — США, Великої Британії та, певним чином, Китаю. Зрозуміло, що ці спроби зустрінуть різке несприйняття, передусім РФ, однак такий формат міг би стати ефективнішим у врегулюванні ситуації на окупованих територі-ях України, і не лише на Донбасі.

м. Відень.