Багато хто з одеситів знайомий з творчістю ансамблю з такою хитромудрою назвою — «Хорея Козацька», адже це, щонайменше, вже його четвертий виступ у нашому місті. Гурт виконує музику різних епох: Руси-України — раннього і пізнього Середньовіччя, Ренесансу, бароко, класицизму, романтизму, твори часів Української революції ХХ століття, авторські пісні, представляючи різні пам’ятки української культури.

Київський колектив «Хорея Козацька» заснований 2005 року. Назва запозичена з музичної пам’ятки «Chorea Kozacky», яку знайшли у клавірній табулатурі 1640 року музичного архіву Братислави (Словаччина). В репертуарі пріоритетними є український героїчний епос, давня автентична традиція. Значне місце посідає лицарська інтелектуальна національна культура. «Хорея Козацька» виконує пісні, знайдені в архівах, рукописних та друкованих збірниках.

Серед учасників — Тарас Компаніченко (лідер гурту), Данило Перцов, Северин Данилейко, Михайло Качалов, Сергій Охрімчук, Ярослав Крисько, Вадим «Ярема» Шевчук. Музики використовують як популярні, наприклад, скрипку, бандуру чи барабан, так і стародавні інструменти, які менше поширені: кобзу, японську флейту, уд, українську й німецьку ліри, дуду, а також такі екзотичні, як пандору, шалей, корнетто та інші.

Упродовж останніх десяти років гурт записав на диски п’ять альбомів, зокрема, «Рицер Смілостю Упоєнний (Концерт у Луцькому замку)» (2009), «Terra cosacorum» (2010), «Пісні Україн-ської революції» (2019).

Гостей привітали ієрархи церкви, а також організатори: Сергій Гуцалюк — очільник Південного відділу Інституту національної пам’яті в Одесі та генеральний директор Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова.

Перед початком вистави журналісти мали змогу поспілкуватися з ключовими учасниками й організаторами цього дійства.

Сергій Гуцалюк: «Сьогоднішній концерт присвячений 30-річчю підняття Державного прапора України над Одесою. Нагадаю, що 10 березня 1990-го вже зранку над Одеською оперою здійнявся у небо жовто-блакитний стяг. Патріоти, які здійснили цей чин, зараз тут присутні. Що означало для Одеси підняття над містом синьо-жовтого прапора? Це стало підтвердженням того очевидного факту, що Одеса — це Україна.

Концерт «Хореї козацької» представить цікавий репертуар, у якому багато історичних, релі-гійних і світських пісень. Включені у програму твори хронологічно охоплюють період від доби Середньовіччя до Української революції 1917—1920 років, а також сучасні пісні. Більше про це скаже керівник гурту пан Тарас».

Ірина Бірюкова: «Мені надзвичайно приємно представити результати експериментальної ідеї, коли ми запропонували в локації читального залу цієї будівлі, яка є пам’яткою архітектури національного значення, провести концерт української музики, в тому числі й старовинної. Таким чином ми намагаємося сприяти збереженню нематеріальної культурної спадщини укра-їнського народу. Ми хочемо почути старовин-ну українську музику в сучасному виконанні у такому незвичному просторі. Для нас, бібліо-текарів, цей проєкт є надзвичайно цікавим, і сподіваюся, що цей вечір буде змістовним, насиченим і пам’ятним.

Відрадно, що в цьому залі ми бачимо сьогодні багато нових облич, тих, кого складно віднести до постійних відвідувачів нашої книгозбірні. Як директорка я рада цим гостям, і сподіваюся, що вони по-новому відчують бібліотечний культурно-мистецький простір».

Про місію свого гурту розповів Тарас Компа-ніченко:

— Щодо назви нашого гурту. У танці ми розвиваємо свій дух і в пісні возносимо його в горі. Метафорично усе, що є кращим в українській культурі, — це хорея, хорея козацька. Це те, що вивищує наш дух, робить нас рівними серед рівних, вільними серед вільних. Наш гурт існує вже п’ятнадцять років, протягом яких ми пості-йно нарощуємо пісенні відкриття, долучаємося до суспільно найважливіших подій: їздимо на фронт, брали участь у революціях. Багато проводимо просвітницької роботи, адже українцям важливо стверджувати свою ідентичність. Людина повинна знати, на чому саме базується її національна ідентичність, на яких пам’ятках, творах мистецтва, бо тоді вона впевненіше почуватиметься у колі інших народів. І, звичайно, наш стаж зобов’язує — ми не повинні опускати виконавську планку нижче від досягнутого.

В Одесі ми виступаємо не вперше — у місті, в яке закохалися. Минулого року, у березні, мали концерт у філармонії. Знаєте, дуже важка зала, більше тисячі місць. Ми зібрали тоді близько чотирьохсот слухачів, і це стало нашою невеличкою перемогою. Ми нарощуємо в Оде-сі кількість наших не те що прихильників, а тих, хто резонує з нами в унісон. Потім, у грудні, у нас був концерт у «Молодій гвардії». Присутні були тисячі дітей з усієї України. Одеса не перестає нас дивувати. Традиційно тут на концертах у нас є своє слухацьке ядро — чотириста симпатиків: волонтери, воїни, освітяни, творча інтелігенція. Таким чином — через таких харизматичних особистостей — Одеса відкриває своє справжнє обличчя. Це простір, у якому співіс-нують, безперечно, різні культурні пласти, виявлення, але первінь, домінанта має бути українською.

На запитання наскільки автентичною у репертуарі колективу є музика різних епох, — лідер гурту відповів так:

— Питання автентичності текстів і музики — дуже важливе, бо правда важливіша за вигадку. Ми живемо в епоху неофольклору. Фольклор вмирає, відходить у небуття разом з його носіями. Звичайно, медіа, новий театр формують новий фольклор, і в цьому контексті багато сил вкладається у фентезі (fantasy). Це цікавий, особливий напрямок у сучасній світовій культурі. Кіно цікаве, якщо воно базується на реальних історичних фактах. Так-от, ми дотримуємося автентичності музичного матеріалу і словесної, вербальної її складової.

Щодо жанру автентичної музики, то у нас є партесні концерти, які виконуються a capella, є канти до Богородиці, цикли Різдвяних кантів, Страсних, а також велика кількість козацьких кантів; твори цього жанру — зі збірників Доменіка Рудницького та інших XVI — XVII століть.

Коли п’ятнадцять літ тому ми розпочинали нашу діяльність, то робили стилізації. І зараз у своїх авторських творах я вдаюся до цього творчого прийому (свідоме наслідування формальних прикмет якогось стилю. — В.К.). Під час концерту ви почуєте твори, у яких слова, скажі-мо, XVI століття, а музика — моя. А може бути, що і музика, й текст минулих віків — значить, ці дві групи, що породжують цілісний твір, збереглися. Наприклад, слова Митрофана Довголевського, а музика Теофана Прокоповича, або слова Сковороди — музика Вольського. Цього достатньо, щоб говорити, що у нас була культура, якої ми до кінця не знаємо. І «Хорея Козацька» є тим порталом, який відкриває Україні і світу незнаний материк, незнану Атлантиду української культури.

P.S. Спочатку концерт планувалося провести в Будинку офіцерів Південного оперативного командування, але в останній момент гурт отримав відмову під приводом загрози розповсюдження короновірусу. Нагадаємо, що карантин в Україні оголосили лише 12 березня.

В.К.