У фахівців з епідеміології та вірусології досі нема відповіді на два питання. Перше — чому епідемія COVID-19 набула характеру пандемії з великою кількістю людських жертв (близьке за походженням і наслідками захворювання відносно швидко вдалося локалізувати) і друге — коли людству вдасться впоратися з пандемією?

НП СВІТОВОГО МАСШТАБУ

Поки нема відповіді на ці питання, наші міркування побудовані на піску і нагадують рецензії на голлівудські серіали катастроф. Тільки в цих серіалах ми — актори, а не глядачі. Актор, як відомо, зобов’язаний вивчити і зіграти свою роль, але не зобов’язаний знати, чим серіал закінчиться. Та от сюжет на тему нинішньої пандемії навіть не написаний.

Перша серія першого сезону складається з двох епізодів. Перший епізод — виявлення та ізоляція хворих, другий — пошуки засобів (вакцини і ліків) для боротьби із захворюванням та його ймовірним ускладненням — швидко-плинною нетиповою пневмонією. Наразі тільки в одній країні світу, Китайській Народній Республіці, вчені і лікарі (і то не повністю) свої ролі зіграли. Режим ізоляції хворих у місті Ухань із завданням впорався, але лікування велося паліативними засобами. Вакцини від COVID-19 нема досі.

В інших країнах не впоралися навіть з першим епізодом першої серії серіалу. Приступили до режиму ізоляції і максимально посилили його, не протестувавши громадян на коронавірус, тобто попередньо не відокремивши хворих від здорових. У підсумку — максимальна кількість хворих і померлих від нетипової пневмонії. Прикладом таких безвідповідальних (з точки зору вчених) дій є політика влади в Італії та Іспанії. Хоча в цих країнах можливості для суцільного тестування населення були.

Але кажуть, хто не встиг, той спізнився. Померлих не воскресиш. Однак хотілося б врахувати помилки двох найбільших демократій півдня Європи. І боротьбу з пандемією не починати з максимального режиму ізоляції. Гасло «сидіть удома і не висовуйтеся» зручне для урядів усіх країн. Як демократичних, так і авторитарних. Тільки епідемії, і тим більше — пандемію, посиленням ізоляції не зупинити. Добре б починати з діагнозів і тестів. Так, це дорого. Але утримання всіх на загальному карантині обійдеться ще дорожче. У сотні, а то і в тисячі людських життів.

У розробці вакцин і засобів лікування від ускладнень інфекції коронавірусу, кажуть, вже є успіхи. Тож другий епізод першої серії серіалу, можливо, закінчиться традиційним для американського кіно хеппі-ендом. Але, може, і не закінчитися. Наглухо замкнені кордони держав відкидають світ навіть не в двадцяте, а в дев’ятнадцяте століття, зруйновані політичні та економічні зв’язки відновити важко.

Гасло «сидіть і не висовуйтеся» як інфекція пошириться на міжнародні відносини. Мрії антиглобалістів збудуться — кожна країна воюватиме сама за себе. Політика Дональда Трампа і Володимира Путіна на ґрунті пандемії дасть отруйний урожай.

В УКРАЇНІ — СВОЄ КІНО

Але досить про велику політику. В Україні — своє кіно і свій серіал зі своїми сюжетами. У великому сюжеті наше керівництво хоче йти італійським та іспанським шляхом. Про суцільне тестування населення на інфекцію коронавірусу ніхто навіть не заїкається. Більше того, тести, які нашій країні подарував уряд КНР або придбані на кошти українських олігархів, судячи з усього, доступні чиновникам або багатим людям. Простим громадянам, навіть з ознаками гострого респіраторного захворювання і температурою, — до сімейного лікаря в порядку живої черги.

Однак сімейні лікарі на коронавірус нікого не перевіряють. Тести — у розпорядженні спеці-альних лікарень, адреси і назви яких не оголошуються. Якщо літня людина навіть дізнається адресу такої установи, дістатися туди вона, вочевидь, не зможе. Транспорт (трамваї, тролейбуси і маршрутки) в Одесі працюють напівпорожніми в режимі суворого карантину — десять осіб у салоні. Якби пасажирів, у яких маски на підборідді, тестували на вході і виході, я був би двома руками за такі обмеження. Але тестів на всіх не напасешся, а масок в аптеках нема.

До речі, про маски. Історія про те, як українська митниця дала добро на експорт до Іспанії з нашої країни 980 (дев’ятисот вісімдесяти!) тонн медичних масок у березні цього року, коли пандемія вже набирала темпів, без перебільшення, вражає уяву. Максим Нефьодов, голова Державної митної служби, пояснив цей факт тим, що в уряді чекали, коли в нашій країні з’явиться перший інфікований коронавірусом, а до того вважали подібний експорт легальним.

Та звідки ж Нефьодову знати, чи є хтось в Україні, заражений COVID-19, якщо не було широкого тестування населення? Але про дефіцит респіраторів йому, думаю, напевно було відомо. Втім, якраз у цей час відбувалася зміна українського уряду. Не до масок, звісно, було. Не до масок було і доти, поки інфекцію не підхопив один із депутатів Верховної Ради Сергій Шахов (група «Довіра»), який незадовго до того заявляв, що вірусу не існує. За деякими відомостями, інфіковано ще кілька народних обранців.

І це вже серйозно. Як би не ставитися до складу депутатського корпусу Верховної Ради дев’ятого скликання, без активної законодавчої роботи парламенту країні буде непереливки. І мова не тільки про прийняття антивірусних законів (у мріях частини владоможців — про введення надзвичайного стану в країні), а про комплекс економі-чних і соціальних заходів, безпосередньо з пандемією не пов’язаних. Швидше за все, очікується секвестр бюджету для запобігання дефолту за зовнішніми зобов’язаннями України і прийняття законодавчих актів у рамках співпраці з Міжнародним валютним фондом.

Природно було б найближчим часом провести чергові засідання парламенту. Бо, відповідно до Конституції, Верховна Рада приймає закони в залі під куполом і ніде більше. Щоправда, є ризик заразити вірусом усіх народних депутатів. Вихід намагаються знайти, скликавши позачергову сесію ВР, швиденько все повирішувати і роз’їхатися по домівках здоровими. Як вийде — дізнаємося найближчим часом.