Головне — налякати дурня,

решту помилок він зробить сам.

Степан ДЕМУРА.

Коронавіруси — родина вірусів, що містить 40 видів. Назва пов’язана з будовою вірусів, які мають шилоподібні відростки, що нагадують сонячну корону. Коронавірус уперше був виділений у хворих гострими респіраторними захворюваннями у 1965-у. Він привернув значну увагу у 2002-2003 роках через епідемію атипової пневмонії у Китаї. Про широку розповсюдженість коронавірусів свідчить наявність специфічних антитіл у 80% населення. Всі такі віруси мають високу заразність й опірність імунітету людини, але й мають низьку живучість поза хазяїном і дуже вразливі до засобів дезінфекції.

Прямих методів лікування коронавірусних інфекцій не існує. Звичайно лікують наслідки зараження, якщо воно проходить із вираженою симптоматикою. Причинами смерті хворих є можливі ускладнення, спровоковані інфекцією. Тому якість медичної допомоги дуже важлива у разі важкого перебігу недуги.

Епідемія зазвичай триває доти, доки у більшості населення не формується імунітет до вірусу. Імунітет може виникнути лише у разі безпосереднього потрапляння вірусу в організм людини. Схоже на те, що уберегтися від контакту з вірусом протягом усього життя навряд чи можливо. З моменту потрапляння нової модифікації коронавірусу, чи будь-якого іншого вірусу, у людську популяцію він уже нікуди звідти не зникає. Контакт з коронавірусом кожної конкретної людини — питання часу.

Коронавіруси ефективно руйнуються ультрафіолетом, тому, ймовірно, у літній період інфекція може пригаснути. Проте восени епідемія знову може відновитися, аж поки у більшості населення не виникне імунітету проти цього коронавірусу.

Вразливість до коронавірусу дуже залежить від віку. Для молоді смертність майже нульова. Для людей похилого віку — дуже висока. Тому не варто всі карантинні заходи однаково застосовувати до всього населення країни. Молодь без суттєвого ризику для здоров’я цілком могла б працювати у звичайному режимі за дотримання розумних заходів безпеки. Не можна зупиняти країну, бо тоді на перше місце вийде смертність від інших хвороб і причин — недоїдання, неналежного медичного догляду тощо. Варто пам’ятати, що від різних причин за добу в Україні помирає не менше 1500 осіб. Зупинка країни безумовно збільшує кількість бідних людей. Про коронавірус з точки зору смертності можна сказати, що це не тільки хвороба літніх людей, як ми це бачимо в Італії, а й бідних, як ми це бачимо у відносно бідних районах Нью-Йорка.

Карантин безумовно корисний, якщо людям є за що жити. Він розтягує у часі процес набуття населенням імуні-тету від цього вірусу. Епідемія втрачає свій вибуховий характер з усіма її важкими наслідками. Однак карантин не зменшує кількості інфікованих за великий проміжок часу. Ще раз: попри всі запобіжні заходи, епідемія закінчиться лише при набутті більшістю населення імунітету проти даного вірусу.

Єдине лікування, доступне і бідним, і багатим, — це зміцнення імунітету до потрапляння вірусу в організм. Саме для цього й потрібен здоровий спосіб життя: якісне харчування, розумне фізичне навантаження, регулярні прогулянки і тривале перебування на свіжому повітрі. Це якраз усе те, чому під час нинішнього карантину влада активно намагається завадити.

Віднині наше життя має суттєво змінитися. Ми повинні забути про звичку вітатися через рукостискання, про обов’язкове знімання капелюхів у приміщеннях, про багатогодинні наради, коли у тісному приміщенні на тривалий час зосереджується багато людей. Сучасні електронні засоби комунікації дозволяють усі наради проводити дистанційно. Для вишів питання великої концентрації людей у замкнутому просторі, з огляду на важку демографічну ситуацію в Україні, не є актуальним через дедалі меншу їх наповнюваність студентами. Для шкіл — це ще актуально, передусім через бажання влади зекономити на кількості вчителів і, відповідно, через переповненість класів. Дистанційна робота, домашній офіс мають стати нашою нормою у подальшому житті. Людство повинне нарешті залишити багатоповерхівки і повернутися до родинного життя в окремих котеджах. Осердям життя кожного має стати родина, а не балаган, як би він не називався: кафе, ресторан, стадіон, концерт популярного співака тощо.

Нинішній вірус — це серйозне попередження людству про реальну небезпеку, яка може виникнути вже у найближчому майбутньому у подібний спосіб. Тому якість тих, кого обирають до влади, їх інтелектуальний рівень мають бути максимально високими. На жаль, кожен найчастіше голосує за собі подібного. Оскільки рівень здібностей і моральних якостей пересічної людини невисокий, то до найвищої ланки влади потрапляють особи з кримінальним минулим, без належної освіти і підготовки, з низькими моральними якостями.

Тому перший карантинний захід супроти будь-якої інфекції — це висока якість виборної влади. На жаль, в Україні здебільшого все вирішує чернь, котрою з легкістю маніпулюють кілька олігархів, у яких Україна не викликає жодних теплих почуттів. Нам слід серйозно подумати, як позбавити чернь, а насправді — олігархів за її спиною, контрольного пакету акцій у вирішенні долі України, як зробити з неї повноцінних громадян нашої держави. Такі заходи реалізовані у багатьох цивілізованих країнах, як-от у Сполучених Штатах Америки, Великій Британії та інших.

Другим карантинним заходом є патріотизм. Розуміти інтереси нації, діяти у цих інтересах і захищати їх навіть з небезпекою для життя — це опиратися зовнішнім зазіханням на національні інтереси, як це робить організм супроти зовнішньої інфекції. Я б назвав це національним імунітетом. Тільки наявність національного імунітету та імунітету організму у парі здатні здолати будь-яку інфекцію — чи то у вигляді вірусу для органі-зму, чи у вигляді зазіхань Московії на наше право на власне національне життя.

Безлад, що спостерігається тепер у нашому національному житті, тільки суттєво підсилює небезпеку від коронавірусу. Натомість консенсус між авторитетною владою і свідомим суспільством створює найбільший бар’єр на шляху будь-якої загрози будь-якого рівня. Можна місяцями слухати наше радіо, навіть україномовне, — і не почути жодної патріотичної пісні, дивитися наші телевізійні канали — і не побачити найменшого натяку на патріотизм у телесюжетах, навчатися у виші, які формально вже давно перейшли на державну мову, — і не почути жодного українського слова від більшості викладачів. З якою метою держава виховує підростаюче покоління і суспільство загалом, якщо навіть найменшою мірою не реалізує принцип власного самозбереження?

Чи моральний рівень сучасного українського суспільства вищий за рівень суспільства рабовласницького Риму, де раби не мали права голосу? Звернімо увагу на одну зі статей кодексу законів Римської імперії. Титул ІІ. Про тих, які оголошені такими, що користуються дурною славою (з відповідними правовими наслідками). І. Слова претора такі: «Визнається таким, що користується дурною славою, той, хто за ганебні проступки звільнений з війська імператора, той, хто виступає на сцені для розваги людей або для декламації, той, хто був засудженим за крадіжку, пограбування, за злий задум і обман...» (Дигести Юстиніана, Москва, «Наука», 1984, стор. 69). Скільки наших президентів і депутатів Верховної Ради підпадають під цю статтю?

Почнімо відповідально ставитися до кожного свого вчинку, і ми подолаємо і нинішній вірус, і наступні, які неодмінно будуть.