Минув рік, як відбувся перший тур виборів Президента України (31.03.2019). Є різні погляди на хід і результати цих виборів. У «ЧН» за 14.09.2019 прочитав я цікаву статтю «Формула свободи. Вибори» мого поважного колеги і доброго знайомого — професора В.Т. Швеця. За висновками цієї статті, наші вибори були більш вільними, ніж у Росії (з чим я згоден) і навіть… у США.

На мій погляд, запропонована Валерієм Тимофійовичем методика не дає інформації про свободу виборів. Він використовує поняття ентропії S (вибачаюсь за використаний ним і мною спеціальний термін у громадсько-політичній газеті) для оцінки «рівня свободи виборів». Функція S (її вигляд наводиться у згаданій статті) у фізиці є мірою хаотичності руху (або складу чи станів) якоїсь системи матеріальних об’єктів, а в інформатиці — мірою невизначеності інформації. Чим більше значення функції S, тим більш хаотичний рух, тим більш невизначена інформація.

У статті В. Швеця: чим більше S, тим вищий рівень свободи виборів, а значить, більш високий «рівень свободи суспільства». Для виборів президента, які аналізує автор, при заданій кількості виборців N, функція S залежить від числа претендентів m на цю посаду (зростає зі збільшенням величини m) і від рівномірності розподілу голосів рі між претендентами (чим більш рівномірно розподілені голоси між претендентами, тим вище S).

Шляхом аналізу розподілу голосів між претендентами на недавніх виборах нашого президента Валерій Швець отримує (за його термінологією) «свободу голосування» S=3,045 фріда (одиниця «фрід» введена ним у тій статті). А якби голоси рівномі-рно розподілилися між 39 претендентами (тобто виборці голосували навмання, нічого не знаючи про жодного з претендентів), то із наведеної в цій же статті формули S=log2(m) ми отримали б «вищу свободу» S=5,28 фріда. Отже, йдучи за автором, найвища свобода виборів була б за повної відсутності інформації про претендентів!

Таку ж помилковість висновків про функцію S як міру свободи виборів видно з впливу числа претендентів m на цю функцію. Справді, якби при голосуванні навмання у нас було 100 претендентів, то вибори були б «ще більш вільними», бо було б S=6,64 фріда! У цивілізованих країнах Європи, звичайно, число претендентів на виборах президента набагато менше, ніж 39. А це означає, що на виборах у європейських країнах функція S набагато менша, ніж на наших виборах. То що, у Європі свобода виборів менша, ніж у нас? А отже, (за В.Швецем) і нижчий «рівень свободи суспільства»? А де ж «технічні кандидати», захмарний рівень корупції, продажність судів, перепони для дрібного бізнесу, незахищеність приватного майна — у якій країні?

Гадаю, Валерій Тимофійович згоден, що велика кількість «партій», які відрізняються між собою не програмами, а тільки прізвищами очільників (високе значення показника хаотичності S), свідчить про низький рівень організованості, розвитку громадянського суспільства.

Для ілюстрації можливості використання низького рівня розвитку громадянського суспі-льства у своїх інтересах наведу дві теоретичні вправи.

Вправа 1. Як непопулярному президентові забезпечити собі вихід у другий тур виборів? — Відповідь. Скажімо, опитування показало, що колишнього президента підтримають 20% виборців. Тоді треба зробити так, щоб було багато претендентів. Наприклад, якщо забезпечити 40 претендентів, то протестні 80% голосів розподіляться між ними. В середньому припаде по 2% на одного претендента. Буде, звичайно, нерівномірність, але за ваших 20% вихід у другий тур виборів — практично забезпечений… Якби у вас було «своїх» не 20%, а 30% виборців, то для виходу в другий тур вам знадобилося б уже не 40, а 20 «протестних» претендентів і т. д.

Вправа 2. Як забезпечити перемогу в другому турі президентських виборів? — Відповідь. Треба виконати Вправу 1. Додатково слід зробити так, щоб серед 40 претендентів була дуже активна і дуже-дуже надійна своя людина. Треба, щоб ця людина найактивніше критикувала вас — попередню владу, обіцяла дати виборцям більше, ніж інші. Надати їй велику фінансову й адміністративну можливість у рекламі. Тоді ця людина разом з вами вийде у другий тур. А потім цей претендент повинен зазнати поразки в другому турі. Як це організувати — то ваша спільна справа.

Ці дві вправи показують, що в нерозвиненому громадянському суспільстві теоретично можна колишньому президенту, за наявності грошей та адміністративного ресурсу, отримати перемогу на президентських виборах за рахунок збільшення числа претендентів (підвищення «показника свободи виборів» S). Втілення у життя цих двох вправ потребує дуже великих грошей. Але здобута влада дасть можливість отримати набагато більші гроші.

У такий же спосіб, за рахунок збільшення числа «партій» (підвищення «показника свободи виборів» S), маючи 20% «своїх» виборців, можна виграти і парламентські вибори, щонайменше — отримати гідне число місць у новому складі парламенту.

Крім виконання названих двох завдань, для перемоги потрібно забезпечити певну кількість надійних «своїх» виборців. Це завдання нескладно розв’язати за рахунок надання пільг, посад, військових звань, орденів та інших адміністративних можливостей.

Всі ці істини були відомі й успішно використовувалися в Стародавньому Римі: divide et impera — розділяй і владарюй.

Олександр ПТАЩЕНКО, доктор фізико-математичних наук, професор, член НСПУ