Масові заворушення в Сполучених Штатах Америки висвітили важливу і невідкладну проблему, яку доведеться вирішувати більшості лідерів на всій території земної кулі. Проблема не нова, але у зв’язку з різким падінням економіки вона стала глобальною. З одного боку, стримати або пом’якшити соціальну напругу, що виникла в середовищі людей, які втратили роботу і перспективу її отримати, може тільки сильна держава, яка, буває, виходить за рамки закону.

ВЕРХИ НЕ ЗМОЖУТЬ, НИЗИ НЕ ЗАХОЧУТЬ

З іншого боку, небезпечно, що повноваження, які під час карантину в обхід закону зосереджує в своїх руках влада (нібито тимчасово і за згодою законодавців), залишаться в руках влади і після виходу з карантину. Цікаво, що з цією проблемою першою зіткнулася країна, де державні інститути донедавна (точніше, до приходу до влади Дональда Трампа) працювали краще, ніж деінде. І гарантували населенню відносну безпеку.

Протести, де приводом є расова сегрегація або дискримінація, супроводжували всю післявоєнну внутрішню політику США. Але вони набували особливої гостроти саме тоді, коли місцева влада або такі президенти, як Річард Ніксон, не соромилися називати протести погромами і залучати на їх придушення федеральні сили. Участь у масових протестах білого населення вони пояснювали екстремізмом окремих груп або закликами з-за кордону. Можливо, раніше так і було. Але не тепер.

Вбивство при затриманні у всіх на очах поліцейським Міннеаполіса 25 травня афроамериканця Джорджа Флойда (підозрювали, що він розплатився за продукти фальшивою двадцятидоларовою банкнотою) збіглося у часі з відтермінуванням обмежувальних карантинних заходів. І все одночасно вибухнуло в масштабах країни. Коли протести докотилися до Вашингтона, а нечисленні групи протестувальників зібралися в парку біля Білого дому, Трамп так перелякався, що сховався в бункері під своєю резиденцією. А на початку червня оголосив про можливість залучення армії для боротьби з вуличними заворушеннями.

Тим часом комендантську годину вже оголошено в найбільших містах 16 штатів і подібні заходи готові запровадити ще два десятки губернаторів. Незалежно від кількості смертей від коронавірусу і стану економіки на місцях. Джина випустили з пляшки, а чим закінчиться «боротьба з погромами» — передбачити не може ніхто. Навряд чи Трамп піде на перенесення терміну президентських виборів, але «надзвичайкою» в масштабах країни скористається стовідсотково для посилення своєї влади. І вкотре звинуватить у всіх гріхах демократів, включаючи Джозефа Байдена і більшість у Палаті представників Конгресу.

Зважаючи на те, що для багатьох демократій світу внутрішня політика США є зразком, використовувати досвід «боротьби з погромами» при загостренні економічної і політичної обстановки можуть і в інших частинах світу. Чекати, втім, залишилося недовго. Перед жорстким вибором між посиленням пандемії та ослабленням, якщо не зупинкою економіки, опиниться не один і не два європейські уряди. І ми побачимо, чи зможуть верхи управляти в цій обстановці по-старому і чи захочуть низи жити під таким управлінням.

НАМ БИ ЇХНІ КЛОПОТИ

Назвати політичний устрій нашої країни класичною демо-кратією було б занадто сміливо. Батьки-засновники сучасної незалежної України, на відміну від сучасників Джорджа Вашингтона, подбали про те, щоб закон, включаючи Конституцію України, до реального життя прямого відношення не мав. А був декорацією, ширмою, за якою час від часу відбуваються невидимі для ока події.

Перерозподіли великої власності, які супроводжували зміну кожного з шести президентів України, не кодифікуються. Тому боротися з олігархами і тотальною корупцією або воювати з Росією в рамках законів безглуздо. Для ефективних дій влади доводиться вдаватися до законодавчих евфемізмів на зразок закону про удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності (народна назва — «антиколомойський»). Або користуватися Мінськими угодами, які ніяк не відображені в українському законодавстві.

Пандемія коронавірусу поставила українське керівництво перед проблемою, яку за іно-сказаннями і замовчуваннями не сховаєш. І не відстрочиш, поклавши рішення під сукно. Вихід з карантину заради порятунку частини кволої української економіки стане болючим не тільки з медичної, а й з соціальної точок зору. А якщо врахувати, що рейтинг всіх гілок «зеленої влади» пов’язаний з обіцяним зростанням добробуту жителів — завдання «карантин або економіка» не вирішуване в принципі.

З якої дзвіниці прозвучить перший дзвіночок, зараз не можна точно визначити. Але з великою ймовірністю ядро майбутніх протестів треба шукати не на Майдані під час нечисленних демонстрацій, а там, де реальні протести (або «погроми») почалися і за Януковича. У невеликій «врадіївці», при спробах захистити себе силою там, де не хоче або не може захистити інтереси людей держава.

З деяким спрощенням, але можна сказати, що нова влада перший час трималася на «трьох китах» і була стійка, як табуретка. Головним китом був, певна річ, актор зі «Слуги народу», другим — один з олігархів, а третім — керівник МВС, який начебто не втратив зв’язку з Майданом. При цьому становище Авакова (на ньому трималася і тримається безпека нової влади) здавалося навіть міцнішим, ніж становище «героїв» 2019-го. При зміні уряду його не наважилися зачепити ні Зеленський, ні Верховна Рада.

Але пандемія змішала всі карти. В умовах економічної кризи олігарх став не опорою, а тягарем, а очільник МВС щодня змушений доводити, що без нього не обійтися. І доводити не рекламними справами на зразок розкриття вбивства Павла Шеремета, а конкретною битвою з організованою злочинністю. Спочатку — всередині поліції, де в зґвалтуванні, підозрюють, замішане практично все районне відділення Кагарлика. А потім — у Броварах, де найнятих водіями бандитів з кількох областей України підозрюють у стрілянині посеред міста під час «розборок». Небачено швидка й успішна робота з розкриття нахабних злочинів доводить не те, що закон в Україні, нарешті, запрацював, а те, що в справу втрутився особисто Арсен Борисович.

Огляд хотілося б закінчити на позитивній ноті. Але невідомо, яка «музика» прозвучить, поки ми вийдемо з карантину.