СРІБНІ КОПИТЦЯ

Віслючок чи лоша? Тваринка, з усього видно, людини не боїться, але й близько не підпустить — уважно стежить за кожним рухом того, хто ще здалеку наближається.

Гривасті кулани, дуже схожі на м’які дитячі іграшки, як і граціозні лані, виявляється, жили у степах Бессарабії аж до ХІХ століття. Тепер вони тут — за диковинку, на яку приїздять подивитися-подивуватися. Як-от і ми, з радістю і задоволенням вирушивши у прес-тур під назвою «Тарутинський степ».

Напевно, уже весь світ знає, що наприкінці травня тут, у Тарутинському степу, в рамках проєкту «Відновлення водно-болотних угідь і степів регіону дельти Дунаю», оселилися 20 куланів та 8 ланей, народжених на Херсонщині, в заповіднику «Асканія-Нова». «ЧН» також про це писали. Завезені сюди тварини — то гордість екологів і справжніх патріотів Бессарабії, перший крок довгострокової програми масштабної природоохоронної ініціативи, метою якої є створення на цій території до 2035 року життєздатної вільної популяції від 250 до 300 куланів.

Природним ворогом для куланів і ланей може стати степовий вовк, популяція якого частенько нагадує про себе нападами на громадські стада овець та кіз, однак ці дикі тварини йому не по зубах, бо дуже прудкі й фізично сильні. Вовки можуть тільки здалеку облизуватися.

Щоб забезпечити стаду максимально комфортні умови, на новому місці огородили приблизно 30 гектарів степу. Всередині величезного вольєра є невеликий ліс, кілька пишних галявин і річечка Фрумушика з невеличким чистим озерцем, до якого тварини ходять на водопій. Як уже мовилося, переселенці перебувають хоч і в немалому, на 30 гектарів, та все ж таки вольєрі. Наразі місця їм вистачає, відтак особливих незручностей, з усього видно, не відчувають. Хіба що, можливо, дратує навала людей, які приходять подивитися на цих дивовижних парнокопитних.

Утім, це лише перший етап. За словами виконавчого директора Rewilding Ukraine Михайла Нестеренка, вже цієї осені, або, принаймні, на початку наступного року чіпованих куланів (їх переміщення відстежуватимуть, що вбереже стадо від хижих рук браконьєрів і від невдоволення місцевих фермерів, садки чи городи яких можуть спокусити тварин, ласих до частувань), випустять на волю, у степ, на природний вільний випас.

Слід зауважити, що куланам пощастило: чоловічих та жіночих особин у стаді приблизно порівну, а це обіцяє гарне парування і приплід. А ось привезені лані — лише самці, збентежені такою несправедливістю: хоча й тримаються разом, бо вони — тварини стадні, однак їм допоки не зовсім комфортно без подруг. Річ у тім, що, коли стартував проєкт, самки були тільними і під час неблизької мандрівки, в стані стресу, могли б скинути телят. Фахівці просто побоялися везти їх на нове місце. Однак уже через кілька місяців, коли молодняк зміцніє, велика родина ланей возз’єднається.

Ще такий важливий момент. При перевезенні диких тварин їх втрати, буває, сягають 80%. До честі екологів, кулани і лані прибули з Херсонщини у повному складі.

Представники Rewilding Ukraine розповіли, що цієї осені планують випустити в степ ще кілька десятків тварин: друге стадо куланів і кілька степових антилоп — сайгаків, які також колись населяли наші терени, але давним-давно зникли, як і багато інших звірів, великих і маленьких, примітних і тих, що ховалися від людських очей, будучи, однак, невід’ємною частинкою величезної природної системи, де все залежало одне від одного, взаємодіяло.

Наші південні степи сьогодні дуже хворі. Пошматовані плугами й боронами, залиті отруто-хімікатами, попечені пожежами, добиті браконьєрами. Навіть ховрахи і бабаки, які, здавалося, виживуть попри все, зникли, не витримавши людського наступу.

ЯК З’ЄДНАТИ РОЗІРВАНИЙ ЛАНЦЮГ

— Якщо ми поглянемо на карту пожеж по всій Європі, то вона — катастрофічна. Аналіз доводить, що пожежі виникають насамперед у місцях, де винищили великих травоїдних і де не косять траву. Степ — це не просто трави, які ростуть самі по собі. Природні цикли і взаємодії побудовані так, що рослинність повинна не горіти, а поїдатися. Якщо ніхто, крім пожеж, трави не чіпає, то утворюється така собі щільна подушка із сіна, де не гніздитимуться птахи, куди не заповзуть плазуни, де не наважиться оселитися ховрах. Хіба що польовим мишам розкіш! Вилучи одну ланку — весь ланцюг розсиплеться, а ми цей ланцюг намагаємося з’єднати, ніби вмовляючи природу повірити людині й відновитися, — пояснює Михайло Нестеренко.

Територія ландшафтного заказника «Тарутинський степ» віднесена до земель природного-заповідного фонду, які не можна розорювати. Нещодавно її внесли до державного земельного кадастру. Зараз на публічній кадастровій карті позначено 5200 гектарів заповідних земель. Хочеться вірити, що то лише початок.

Тарутинський район — один з найпроблемніших на Одещині й на півдні України. Котрий рік поспіль сільськогосподарські угіддя тут страждають від нищі-вної посухи. Пшениця і соняшник, навіть залиті дорогущими гербіцидами, не дають врожаїв і, з усього видно, більше місцевий люд не прогодують, відтак доводиться думати, як зберегти те, що ще можна зберегти й відновити, щоб запобігти знелюдненню бессарабських сіл.

Зелений туризм — це вихід, рятівна соломина, за яку тут вхопилися, розбудовуючи на місці колишнього військового полігону справжній природний парк і степовий курорт. Можна нарахувати з десяток усіляких проєктів, зокрема й міжнародних, якими успішно скористалися тарутинці, доклавши до пропонованого й дарованого чимало власних старань, метикуватості, селянського хисту і, зрозуміло, заощаджень.

А хто іншим заважав це зробити? Перспектив було предостатньо. Та й сьогодні не бракує. Звісно, для тих, хто не чекає манни небесної, а думає і працює на свою громаду.

Якщо все піде, як задумано, то дуже скоро вдячні степові тварини наб’ють своїми копитцями місцевій громаді не лише срібла.

«ГАРНЮНЯ» З ПОСАГОМ

Добираємося на місце десь за п’ять годин, хоча шляху — години на три, якщо неспішно, бо ж лише якихось 200 кілометрiв від Одеси і 10 кілометрiв від кордону з Молдовою, якщо їхати звідти.

Фрумушика-Нова, яка нині пишно розквітла, колись, як і кілька молдовських та німецьких сіл, геть зникла з карти Тарутинського району. Сталося це влітку повоєнного 1946-го. Людей примусово виселили, а житла та господарку зрівняли танками, влаштувавши на цих землях стрільбище для артилерії.

Перша знайдена в архівах згадка про село датується 1813 роком. Перед ліквідацією поселення радянською владою в ньому налічувалося 460 дворів. Найбагатшою тоді була родина бессарабських молдован Паларієвих.

Тут, у Фрумушиці, у 1933 році народився Андрій Діомидович Паларієв, чия сім’я в 2006-у почала відбудовувати господарство, відроджувати традиційне молдовське село. З виноградниками, садами, пасовищами, незліченними стадами овець і кіз, з багатими дворами. На щастя, чоловік на власні очі встиг побачити процес відновлення і заповів нащадкам дбати про цю землю.

Сьогодні тут один з найбільших об’єктів зеленого туризму в регіоні та Україні. А також найбільший у Європі комплекс з вирощування овець каракульської породи й унікальний музейно-туристичний комплекс.

ВІД ТРАСИ РУШАЄМО ТУДИ ПІШКИ.

Наш гід — Олександр Паларієв, засновник кластера «Фрумушика-Нова», нащадок славетного роду, людина заможна, бо працьовита й ініціативна, наділена лідерськими якостями.

Скаржимося на дорогу, бо добиралися сюди вкрай важко. Траплялися такі відрізки, що швидше б пішки подолали.

Втома й невдоволення розвіялися, коли з дороги охоче й апетитно почастувалися гарячою мамалигою з маслом і витриманою овечою бринзою. Пригощала місцева корчма.

Жіночки, які працюють на кухні, розповіли, що багато хто приїздить сюди просто скуштувати молдовських страв, ще й із собою просять загорнути. Найбільше гостей — з Одеси. Тут у них — усе своє, натуральне. І робота є для місцевих, яку вони цінують. А нині у «Фрумушиці-Новій» задіяні десятки людей, працюють тут цілими родинами.

Звідусіль напитують сюди дорогу відпочивальники, які хочуть побути кілька днів серед тиші, посидіти з вудкою, поблукати відродженим степом, відчути волю і силу вітру. Кажуть, що степовий вітер зміцнює імунітет.

Як перекладається з молдовської Фрумушика? Гарнюня, кажуть, або красунька. Її багатий посаг — чимале господарство і музейно-етнографічний комплекс, колись занедбані і безперспективні території, а сьогодні, що називається, на злеті, у стрімкому розвитку.

Йдеться про розбудову заказника місцевого значення. Зобов’язання з його охорони покладені на Тарутинську райдержадміністрацію, яка з цим завданням, вважають, просто не впорається. У неї нема ні відповідного підрозділу, ні спеціалістів. На ці землі й надалі можуть зазіхати агрофірми, а тварин — винищити браконьєри. Зберегти унікальний ландшафт можна тільки одним способом — створивши національний природний парк «Тарутинський степ».

Це питання серйозно обдумується, адже новий високий статус дозволить розв’язати чимало проблем, які й вирішуються елементарно, якби не правові невідповідності, заплутаність та двозначність деяких законодавчих актів, що призводить до гальмування багатьох ініціатив та старань. Скажімо, ті ж дороги. Є достатньо грошей, щоб вкласти їх у хороші шляхи, однак зробити цього не можуть, бо… не мають права. Та що не візьми, кажуть, практично скрізь — обмеження й заборони. І хто стільки тих дурниць понавидумував?

Та, погодьтеся, коли є гарний задум на відродження, коли є воля до його втілення, помножені на звитяжні старання, то воно таки одне до одного тулиться, одне одного доповнює і крок за кроком демонструє результат.

Практично серед вигорілого й занапащеного недбайливими землекористувачами степу, на покинутому військовому полігоні, де й дотепер можна знайти порожні гільзи, звели цілий музейно-етнографічний комплекс — з цікавими експозиціями під відкритим небом, з унікальними екскурсіями про побут народів Бессарабії, дали місцевим людям роботу, а зараз дбають про розширення проєкту, замахнувшись на створення національного природного парку, який відкриє нові перспективи й можливості.

Нині у Фрумушиці-Новій є готель, гостьові будинки, ресторан-корчма, басейн і своя церква. Можна порибалити на штучному водоймищі, вибратися на полювання чи постріляти по тарілках, зіграти у міні-гольф, полі-куватися у «бджолиному санаторії». Встановлена вишка для інтернету і зв’язку, пробурена артезіанська свердловина, є каналізація.

У місцевому музеї того дня зібрався зацікавлений люд — екологи, представники влади, керівники департаментів з області — для підписання меморандуму про співпрацю заради збереження і відновлення природного комплексу — Тарутинського степу — та створення нових можливостей для соці-ально-економічного розвитку місцевих громад як чергового кроку до відкриття національного природного парку. Називали проєкти, які сприяють розвитку територій. Кому цікаво — знайде всю інформацію в мережі, набравши ключові слова «Фрумушика-Нова».

…Гарно там. Спокійно. Душу і суєтні думки приводить у гармонію. Зачіпає. Неодмінно повернемося туди уже в статусі відпочивальників, яких, до речі, щороку більшає, додається тисячами.

Тарутинський район.