На черговому засіданні Тристоронньої контактної групи (Україна, Росія, ОБСЄ) у форматі відеоконференції домовилися про режим повного та всеосяжного припинення вогню — із 00.01 27 липня 2020 року.

Україна заявляє про «прорив», РФ — про «задоволення». Що тут насправді? Як оцінити, зокрема, появу в тексті «керівництва збройних формувань ОРДЛО»?

В Офісі Президента України ці домовленості іменували «проривними», а саме: «режим дотримання повного та всеосяжного припинення вогню у разі, якщо він буде дотриманий іншою стороною, є базовою передумовою реалізації Мінських домовленостей і відкриває шлях до виконання інших положень цих домовленостей».

Що ж, сама по собі ця подія відповідає тій логіці, якої постійно дотримується Україна в переговорному процесі, мовляв, спочатку — безпекові питання, а потім — політичні. Але постійно — в односторонньому порядку. Адже скільки за шість років було узгоджених «режимів тиші» — рахуй не перерахуєш.

Рік тому на засіданні в Мінську також було досягнуто домовленості про безстрокове припинення вогню на Донбасі з 21 липня. Так зване «хлібне перемир’я», серед усього іншого, вперше містило заборону на ведення вогню з будь-яких видів озброєнь і передбачало відповідальність за його порушення. То які шанси, що російські окупаційні війська того ж дня — 27 липня 2020-го — не порушать нинішні домовленості? Мабуть, навіть у найзатятішого оптиміста прогноз матиме гірчинку песимізму…

Однак повернемося до суті. Інформацію про досягнення домовленостей підтвердила і російська сторона. «У зв’язку з цим не можна відчувати нічого, крім задоволення», — заявив представник РФ у ТКГ Борис Гризлов. (Маленький спойлер: коли Гризлов «задоволений», у нас виникає привід для, принаймні, занепокоєння.)

Як повідомила спецпредставниця голови ОБСЄ в Україні та в Тристоронній контактній групі посол Хайді Грау, для посилення режиму припинення вогню будуть запроваджені:

— заборона на наступальні і розвідувально-диверсійні дії, а також заборона на використання будь-яких видів літальних апаратів сторін;

— заборона на застосування вогню, включаючи снайперський;

— заборона на розміщення важкого озброєння в населених пунктах та їх околицях, передусім на об’єктах цивільної інфраструктури, включаючи школи, дитячі садки, лікарні та приміщення, відкриті для громадськості;

— ефективне застосування дисциплінарних заходів за порушення режиму припинення вогню і повідомлення про них координатора ТКГ, який повідомляє про це всіх її учасників;

— створення і задіяння координаційного механізму з реагування на порушення режиму припинення вогню за сприяння СЦКК у чинному складі;

— вогонь у відповідь у разі наступальних дій (будь-які спроби змінити позиційне розміщення військ, яке склалося на момент прийняття даної заяви. — Авт.) допускається тільки в тому випадку, якщо він відкритий за наказом відповідного керівництва Збройних сил України і керівництва збройних формувань ОРДЛО після безуспішної спроби використовувати вищезгаданий координаційний механізм. Про видання таких наказів буде повідомлена ТКГ;

— вищезгадані заходи не можуть бути повністю або частково дезавуйовані ніякими іншими наказами, в тому числі секретними.

За умов усестороннього припинення вогню сім перелічених пунктів, на перший погляд, виглядають цілком логічно. Як-не-як, чи не вперше з’явилася якась конкретизація того, що вважається порушенням режиму припинення вогню тощо, але… Є проблеми, і вони криються в деталях.

І таких деталей — як мінімум чотири.

За словами заступника директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдана Петренка, проблеми почалися — традиційно — з відсутності тексту домовленостей в українських джерелах. А це завжди тривожить.

«Симптоматично, що в останніх домовленостях деталізовано багато пунктів, включаючи і снайперську війну, і діяльність ДРГ, і політ безпілотників. Це — спроба урегулювати й унеможливити всі бойові дії, які можна. Але технічно вони могли підпадати просто під «припинення вогню». І, насправді, саме за цими питаннями довести порушення буде складно. Довести, чия була ДРГ, можна буде лише тоді, коли у неї були ідентифіковані втрати. Те ж саме і щодо снайперів. Тому вже можна спрогнозувати зростання заяв бойовиків, що ЗСУ здійснює самообстріли та самодиверсії», — коментує Богдан Петренко.

Але найбільша проблема у тому, що до цього часу суб’єктність бойовиків не «впихували» у домовленості. В останньому ж документі бачимо два кроки — «СЦКК у діючому складі» та «керівництво військових формувань ОРДЛО». «У першому випадку українців взагалі намагаються «красиво розвести». Річ у тім, що з СЦКК ще в 2017 році вийшли росіяни, а самовільно членами цього центру проголосили себе бойовики із незаконних збройних формувань, — наголошує експерт. — У другому випадку — це пряме надання суб’єктності керівництву бойовиків у документі. Причому, надання суб’єктності тим, хто погодив документ — Україною (бо навіть Росія їх не визнає)».

«СЦКК у чинному складі»… Як на мене, це капкан, який Росія зуміла запхнути в текст цих домовленостей», — стверджує співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник. Таким чином буде зафіксовано (десь напівофіційно, а десь — напівформально), що сторона конфлікту насправді не РФ, а ОРДЛО.

Також експерт ставить низку дуже важливих запитань. Скажімо, як розуміти вимогу про те, що «вогонь у відповідь у разі наступальних дій допускається лише в тому разі, якщо його відкрито за наказом відповідного керівництва Збройних сил України та керівництва збройних формувань ОРДЛО після безуспішної спроби використати вищезгаданий координаційний механізм? Про видання таких наказів буде повідомлено ТКГ? Скільки часу буде втрачено командиром на очікування результатів «безуспішної спроби використати вищезгаданий координаційний механізм»? Скільки куль, мін і снарядів «прилетить» на наші позиції за цей час?

«Давайте змоделюємо ситуацію. Ведеться обстріл, який триває десятки хвилин, годину. Є загроза життю наших військовослужбовців, — аргументує Олексій Мельник. — А Україна підписалася під тим, що, мовляв, перш ніж відкривати вогонь, треба телефонувати, щоб з «того боку» підняли слухавку, щоб СММ ОБСЄ, щоб ТКГ були до цього підключені… Таким чином втрачається час на реагування».

Знову ми бачимо згадування «керівництва збройних формувань ОРДЛО» без згадування фактичної приналежності цих формувань до РФ — сторони переговорів і сторони конфлікту, наголошує експерт. «Україна вкотре підписується під згодою «переадресації» претензії у порушенні домовленостей до відповідача, який ні за що не відповідає і нічого не вирішує (ОРДЛО)», — зауважує пан Мельник. А ще додає, що доволі небезпечним є і положення про «позиційне розміщення військ, яке склалося на момент прийняття цієї заяви…»: «Оскільки воно може тлумачитися «тією стороною» як визнання фактичної лінії розмежування, що на 700 кв. км — не на користь України — відрізняється від раніше узгодженої».

Ну і ще раз про «заборону на використання будь-яких видів літальних апаратів…». Волонтер Мирослав Гай вважає, що однією з причин, чому російська сторона у Мінську внесла це в пункт «припинення вогню», є те, що їхні системи радіоелектронної боротьби (РЕБ) показали свою обмежену ефективність. «Щотижня невідомі українські патріоти, а насправді дуже відомі, на своїх не надто дорогих і «ненаворочених» безпілотниках розкидають листівки та агітаційні матеріали над Донецьком та Луганськом, фіксуючи цей акт приниження російської системи ППО на відео, — розповідає Мирослав Гай. — Я і сам бував на таких вильотах і бачив, як це відбувається. Вилетіли, принизили, повернулися. Інформаційним військам РФ було наказано спростувати та заперечити сам факт таких польотів, бо вони дис-кредитували війська радіо-електронної боротьби Росії. Системи за мільйони доларів, які РФ намагається подавати як «найкращі» і продавати в арабські країни, не можуть впоратися з достатньо простими літачками, з яких викидаються листівки з агітацією... Тому одне з можливих рішень у цій ганебній для Росії ситуації — просто заборонити літати над Донбасом, що вони і зробили у Мінську».

А загалом….

Якщо подивитися на криву обстрілів на Донбасі, то вона різко падала відразу після підписання режимів про припинення вогню. І хоча потім вона зростає, кожен режим припинення вогню — це можливість зберегти чиїсь життя. «Подібні домовленості — це також важливий елемент з реалізації першого пункту та обох мінських угод, і останніх нормандських домовленостей — всеосяжне припинення вогню, — каже Богдан Петренко. — Таке рішення не лише може сприяти затишшю на фронті, а й наблизити наступну нормандську зустріч».

А ще заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму наголосив, що Росія не лише тисне на нас гуманітарними важелями — мир в обмін на поступки, — але й полюбляє суміщати «приємне з корисним». «Бо крім того, що процес «суб’є-ктивізації республік» зрушив з місця, Кремлю і самому не вигідна була військова ескалація зараз. Принаймні до 25 жовтня. Бо кожна військова ескалація на фронті зменшує кількість голосів, поданих за проросійські партії на місцевих виборах. Бо стратегію внутрішньої окупації також ніхто не скасовував», — додав політолог.

Своєю чергою експерт Центру Разумкова Олексій Мельник зауважує: хоч і є сумнівні моменти, але якщо це справді призведе до припинення вогню… «Тоді можна знехтувати чи, принаймні, закрити очі на якісь суттєві недоліки в тексті домовленостей. Зрештою, якщо домовленості хоча б одну добу протримаються, а ще краще — тиждень-два, то їх справді можна назвати так, як це зробили в Офісі Президента (тобто проривом. — Авт.)», — резюмував він.

Як би там не було, чекаємо офіційних коментарів, перед-усім, стосовно сумнівних моментів щодо нібито «легалізації ОРДЛО».