Липнева спека, пандемія і пора відпусток, здавалося б, не залишають часу для великої політики. На перших шпальтах українських друкованих видань та у фокусі інформаційних сайтів як новини почала з’являтися «свіжа інформація» про день народження слонихи у Київському зоопарку (22 роки) та річницю падіння «Тунгуського метеорита» (1908-й). Але так тривало недовго.

НЕЗВИЧАЙНИЙ ЗЛОЧИНЕЦЬ

Уперше за багато років в Україні сталася подія, яку можна охарактеризувати як терористичний акт, описаний у підручниках для фахівців. Відповідність того, що трапилося в Луцьку 21 липня, зі сценарієм «класичного» теракту була такою повною, що нагадувала театральну постановку. Якщо зважити, що на чолі нашої держави більше року перебуває колишній артист і команда менеджерів шоу-бізнесу, у таких міркувань підстави є. Але не варто поспішати з висновками.

Сюжет із захопленням автобуса і звільненням заручників навіть за першого аналізу розпадається на кілька історій, слабко пов’язаних між собою або не пов’язаних взагалі. Починаючи з біографії самого «терориста», висунутих ним вимог і закінчуючи поведінкою Максима Кривоша під час теракту в автобусі разом з тринадцятьма заручниками.

За час перебування під вартою (загалом одинадцять років) у багатьох ув’язнених після звільнення з’являються проблеми з психікою. Але якщо такі й були у Кривоша, то, за свідченням людей, які з ним спілкувалися, ознак агресії Максим не виявляв. Навпаки, як волонтер п’ять років поспіль лікував і виходжував бездомних собак.

Цікаво, що під час підготовки до теракту він запасся не тільки зброєю, а й закупив воду і таблетки на випадок, якщо комусь із заручників стане погано. А коли одній із заручниць справді стало погано, постарався її заспокоїти. Після звільнення це підтвердили всі, хто перебував в автобусі.

Не менш дивною, ніж поведінка Кривоша, були й заявлені ним умови звільнення заручників. У пресі та в ефірі вже з’явилася інформація, що вимогу подивитися всією країною американський фільм «Земляни» про безжальну експлуатацію тварин людиною, а також вимогу, щоб провідні українські олігархи і політики визнали себе терористами, придумав не Максим, а його спільник. Який, нібито, більш освічений.

Це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. У Маніфесті «Філософія злочинця», опублікованому як книга Кривошем у 2014 році (видана в кількості 400 примірників), чи не половину тексту складають цитати з творів філософів і публіцистів усіх часів та народів. Від античності до наших днів. Мета — довести, що головним терористом завжди є влада, а головною зброєю проти терору — правда. Хотів написати, що ця думка примітивна, але остерігся. Згадав гасла нинішніх борців за расову рівноправність у Сполучених Штатах Америки.

Як би там не було, з початку 2014-го Максим Кривош ніс подібну правду людям у рамках закону, але саме зараз йому треба було переступити межу. Чому зараз? Розібратися в цьому необхідно, хоча навряд чи це зробить слідство або суд. І навряд чи захочуть це зробити.

ПІДСАДНА ЩУКА?

Зараз в інтересах слідства — якщо не засекретити, то різко обмежити доступ до інформації, пов’язаної з незвичайним терактом. Якщо 22 липня всі українські ЗМІ навперебій викладали відео спецоперації зі звільнення заручників у Луцьку та коментарі на цю тему, то 23 липня тема теракту практично зникла з інформаційних стрічок. Не помилюся, якщо припущу, що це пов’язано з участю в операції особисто президента Зеленського.

Нагадаю, що глава держави протягом десяти хвилин розмовляв по телефону з терористом, який захопив людей, і пообіцяв виконати низку його вимог. Після того як Максим Кривош упевнився (перевірив у Фейсбуці), що його вимоги виконані, відпустив спочатку трьох заручників, а через деякий час і сам здався спецназівцям, які його оточили.

На відміну від коментаторів, котрі вважають, що з терористами за жодних обставин розмовляти не можна, думаю, Володимир Зеленський у даному конкретному випадку вчинив правильно. Але водночас мені, і не тільки мені, здається, що в будь-якому випадку ситуація завершилася б безкровно, незважаючи на демонстративну стрілянину і спробу кинути гранату, яка «випадково» не вибухнула.

Невідомо, чи використовували Кривоша «в темну», чи ні. Важко сказати, чи був присвячений Зеленський, чи ні у «спецкомбінацію», але загальна картина нагадує відому «обманку». Коли охоронець-аквалангіст насаджує своєму шефу на гачок щуку або підсовує амфору на дні моря. У підсумку: президент-герой, охоронець — із ще однією зірочкою на погонах. І всі задоволені. Спровокувати людину з нестійкою психікою на підготовку теракту міг, природно, не звичайний охоронець, а підготовлений фахівець. Ініціювати розмову президента з Кривошем для менеджерів шоу-бізнесу в кооперації з таким фахівцем виявилося взагалі дрібницею. А хто ж буде задоволений у результаті? Як розгорнуться події, якщо випливе, що виконавець теракту — підсадна щука, а на гачку — сам рятівник заручників?

Московські пропагандисти вже зреагували на спілкування Президента України з Максимом Кривошем. І пред’явили козирну карту. Якщо глава держави може розмовляти з терористом по телефону, то що заважає йому зателефонувати бойовикам у Донецьку і Луганську? На кону там не тринадцять життів, а долі мільйонів. З логіки подібної пропаганди випадає, щоправда, втручання Росії. Але її «там нет», а чого не зробиш задля блага людей…

«Просто перестати стріляти» і закінчити війну за рік з гаком не вдалося. Вдалося, щоправда, зазирнути в очі Путіну в Парижі. Але без толку. На сході по наших військовослужбовцях стріляють із ще більшою жорстокістю, а в Кремлі наполягають на терміновому внесенні змін до української Конституції та проведенні місцевих виборів на Донбасі вже цього року. Для відволікання уваги від повного і беззастережного провалу «зеленої влади» на східному напрямку раніше використовували повідомлення про успішну боротьбу з корупцією по всій країні.

Тепер до успіхів влади додасться ще й боротьба з тероризмом.