Отже, президент В. Зеленський наголосив, що держава готова запровадити для iнвесторiв iнститут «няньок», i це тiльки пiдкреслює гостроту проблеми. Нiколи не були осторонь у вирiшеннi питань iнвестицiйного голоду країни i науковцi Iнституту проблем ринку та економiко-екологiчних дослiджень НАН України.

Дослiдження i пошук рiшень для вирiшення актуальних питань соцiально-економiчного розвитку приморських регiонiв на базi iнвестицiйного забезпечення успiшно проводяться у вiддiлi мiжрегiонального економiчного розвитку Українського Причорномор’я за двома основними напрямками: пошук шляхiв скорочення неефективного вiдтоку капiталу за межi країни та створення сприятливого iнвестицiйного клiмату.

Науковцями iнституту здiйснено оцiнку обсягiв вiдтоку капiталу з економiки країни та регiонiв, за рiвнем якого ведуться спостереження з 2009 року. Результати такого монiторингу свiдчать, що обсяг непродуктивного вiдтоку фiнансового капiталу на одну особу в Українi становить 259,47 дол. США на рiк i перевищує аналогiчнi показники таких країн, як Китай (100,43 дол. США на одного мешканця), Iндiя (38,09 дол.), але є меншим. нiж в Мексицi (408,7 дол.) та в Росiйськiй Федерацiї (726,7 дол.).

Середнiй рiчний обсяг вiдтоку фiнансового капiталу з економiки України за останнє десятирiччя складає близько 11,5 млрд. долл. США, що становить бiльше 11% ВВП країни та майже 80% вiд загального обсягу капiтальних iнвестицiй. Одним з проявiв низької ефективностi вiтчизняної економiки є експорт сировинної продукцiї та iмпорт високотехнологiчних товарiв.

Тому одним iз завдань, яке потрiбно виконати, є здiйснення експорту вiтчизняної продукцiї з високою доданою вартiстю. Змiни обсягiв непродуктивного вiдтоку капiталу мають чiтку прив’язку до трансформацiйних зрушень в суспiльствi, поводячись i як фактор впливу на iнвестицiйний процес, i як iндикатор економiко-полiтичних подiй. Тому нам конче потрiбно створити сприятливi умови для заохочення iнвестицiй в економiку держави.

Як зазначають експерти ООН, у 2018 роцi 55 країн i територiй застосували щонайменше 112 рiзноманiтних стимулюючих заходiв щодо iноземних iнвестицiй. При цьому цi заходи були спрямованi на лiбералiзацiю, заохочення з метою полегшення притоку iнвестицiй. При цьому основним механiзмом залучення iноземних iнвестицiй є створення спецiальних економiчних зон.

Науковцi iнституту ще у 1990 роцi розробили пакет документiв по створенню в Одесi спецiальної (вiльної) економiчної зони (ВЕЗ), яка мала сприяти залученню iнвестицiй в розвиток перспективних i стратегiчно значущих видiв економiчної дiяльностi. Пропозицiї iнституту базувались на грунтовному вивченнi свiтової практики (перша вiльна економiчна зона в Шеннонi; ВЕЗ в Гамбурзi; ВЕЗ Трiєста, Китайськi вiльнi зони). Документи по створенню ВЕЗ в Одесi завiзували ряд мiнiстерств, пiдтримав iдею створення спецiальної (вiльної) економiчної зони i тодiшнiй прем’єр-мiнiстр України Є. К. Марчук.

Але цi документи до Верховної Ради не дiйшли, тому що мiсцевi органи влади злякалися, що буде створена дирекцiя ВЕЗ, яка вiзьме на себе функцiю управлiння промисловим комплексом, а за мiсцевими органами управлiння залишаються питання соцiального забезпечення розвитку мiста. Виявилось, що «нам така ВЕЗ не потрiбна, а потрiбнi точечнi зони». В таких умовах, без пiдтримки мiсцевої влади, вирiшити питання створення в Одесi вiльної економiчної зони не вдалося.

Але iдею залучення iнвестицiй в область через створення ВЕЗ науковцi вiддiлу не залишили, i разом з представниками органiв мiсцевого самоврядування, активiстами громад українського Придунав’я були напрацьованi дiєвi пропозицiї i рiшення щодо активiзацiї iнвестицiйної дiяльностi та покращення дiлового клiмату, якi базуються на науково обгрунтованих розрахунках i полягають в запровадженнi режиму пiльгової реалiзацiї нових iнвестицiйних проектiв в прiоритетних для регiону видах дiяльностi.

Чому саме українське Придунав’я? Тому, що пiвденно-захiдна частина Одеської областi нинi є депресивною i однiєю з найбiльш напружених з економiчної, соцiальної, геополiтичної точок зору. На одиницю площi та на 1000 жителiв в порiвняннi з iншими регiонами України рiвень безробiття в Придунав’ї вищий в 1,5—2 рази, причому 60—70% безробiтних складає молодь з середнiм вiком в 28 рокiв. Наявнi проблеми транспортного сполучення, потужного геоекономiчного впливу сусiднiх країн, водопостачання, енергетичного та iншого iнфраструктурного забезпечення. Значення показникiв загальної економiчної активностi, товарообiгу та залучених капiтальних iнвестицiй, з розрахунку на одного мешканця, в регiонi є в 2—6 разiв нижчими, нiж в Одеськiй областi, в м. Одесi та в Українi. Iнвестицiйна позицiя Придунав’я в економiцi Одеської областi є вкрай слабкою, i ситуацiя за останнi роки тiльки погiршується: обсяг капiтальних iнвестицiй з розрахунку на одну особу нижчий втричi в порiвняннi з середнiми по областi показниками.

Але разом з тим українське Придунав’я — це територiя з великим потенцiалом i нереалiзованими можливостями, яка має суттєвi перспективи для економiчного зростання та перетворення iз депресивної територiї на полюс сталого розвитку завдяки забезпеченостi природними i трудовими ресурсами (близько 568 тис. осiб наявного населення) , наявностi протяжної берегової лiнiї (бiльше 220 км), портової та iншої транспортної iнфраструктури (5 портiв), вигiдному розташуванню на шляху зi Сходу до країн ЄС (транскордонне сусiдство з Молдовою та Румунiєю).

Однак попри всi ресурснi переваги без сприятливого для нових капiталовкладень середовища територiя українського Придунав’я залишається економiчно нерозвиненою. Незважаючи на схвалення декiлькох державних цiльових програм i концепцiй розвитку українського Придунав’я (зокрема, на 2004—2011 роки, на 2014—2017 роки), входження Одеської областi з 14 вересня 1998 року до складу Єврорегiону «Нижнiй Дунай» iстотних переваг i стимулiв у виглядi приросту iнвестицiй та їхнього накопичення, пiдвищення рiвня соцiально-економiчного розвитку досягти так i не вдалося.

Враховуючи стан речей, що склався в регiонах пiвденного заходу Одеської областi, та необхiднiсть реалiзацiї заходiв, спрямованих на активiзацiю iнвестицiйної дiяльностi, колектив науковцiв iнституту, запропонував ефективнi, з наукової точки зору, рiшення. В 2010 роцi розроблено пропозицiї, якi втiленi в документи щодо створення на територiї цих районiв вiльної економiчної зони «Буджак», проект формування якої досi не схвалений органами влади через полiтичнi ризики i побоювання втрати податкових надходжень до бюджету, викликанi податковими пiльгами. Однак уважне ознайомлення з пропонованими заходами в проектi ВЕЗ свiдчить про вiдсутнiсть ризикiв втрат податкових надходжень як до центрального, так i до мiсцевого бюджетiв. Тому побоювання управлiнцiв всiх рiвнiв дещо безпiдставнi, оскiльки надаватимуться пiльги з податку на прибуток, з єдиного податку для пiдприємцiв лише для нових iнвестицiйних проектiв, якi мають проходити процедуру прозорого конкурсного вiдбору, реалiзовуватись в стратегiчно важливих для українського Придунав’я видах дiяльностi.

Залученi iнвестицiї будуть пiдвищувати загальну дiлову активнiсть та забезпечуватимуть виплату вiдносно високих заробiтних плат найманим працiвникам. Передбачається, що одним з головних критерiїв для застосування податкових пiльг є нарахування i виплата заробiтних плат по проектам в 2,5 разiв вищих, анiж середнiй рiвень для областi, що безумовно є позитивним для добробуту населення i для доходiв мiсцевих бюджетiв, оскiльки, починаючи з 2015 року, 60% податку на доходи фiзичних осiб, утриманого iз заробiтних плат найманих працiвникiв, спрямовується до мiсцевих бюджетiв. Тобто ризики є мiнiмальними, а можливостi для пiдвищення добробуту мiсцевого населення суттєвi.

Спроби реалiзувати оновленi пропозицiї щодо здiйснення державної пiдтримки залучення iнвестицiй в регiон українського Придунав’я за допомогою створення вiльної економiчної зони «Буджак» були зробленi фахiвцями Iнституту спiльно з мiсцевими активiстами, з представниками Асоцiацiї фермерiв «Буджацький степ» в 2015—2018 роках. Але втiлити їх в життя теж не вдалось. Новi виклики i можливостi, обумовленi реформою децентралiзацiї, доповнились ознаками ще бiльшої диспропорцiйностi ї в рiвнi економiчного розвитку регiонiв цiєї територiї, що затребувало вiд науковцiв нових розробок i рiшень щодо виходу регiону з депресивного стану. Сутнiсть нових пропозицiй, наданих науковцями для регiону Придунав’я, полягає в проведеннi економiчного експерименту щодо запровадження пiльгових умов оподаткування для реалiзацiї iнвестицiйних проектiв за такими прiоритетними напрямами, як:

— вiдновлення портової iнфраструктури та змiцнення транспортно-транзитного потенцiалу через вiдновлення потужностей 5 українських портiв, розташованих в субрегiонi, та розбудову системи дорiг мiжнародного, нацiонального, мiжрайонного та локального значень;

— створення потужного курортно-рекреацiйного i туристичного комплексу, розвиток готельно-ресторанного бiзнесу на основi ощадливого i ефективного використання берегової лiнiї та унiкальних ландшафтiв, зокрема в Каролiно-Бугазi, Курортному та в iнших селищах Бiлгород-Днiстровського, Татарбунарського, Тарутинського, Арцизького, Саратського районiв;

— стимулювання впровадження iнновацiй та здiйснення екологiзацiї економiчної дiяльностi, збереження довкiлля, надання екосистемних послуг на основi вiдтворення природно-ресурсного потенцiалу (зокрема вiдновлення екосистеми озера Сасик, пiдвищення ефективностi використання потенцiалу Дунайського бiосферного заповiднику та нацiонального парку «Тузлiвськi лимани», збiльшення частки земель природно-заповiдного фонду з наявних 4,5% в регiонi до нацiональних та європейських норм 6—20%), органiзацiї безвiдходних виробництв;

— диверсифiкацiя сiльськогосподарської дiяльностi на основi вiдновлення якостi земельного фонду (з 1309, 2 тис. га земель Придунав’я розпаханими пiд рiлля є 815 тис. га, що бiльше 60% вiд загального земельного фонду та бiльше 80% площi всiх придунайських сiльськогосподарських угiдь), вирощування органiчної продукцiї рослинництва i тваринництва, забезпечення ефективного збуту продукцiї фермерiв через мережу логiстичних центрiв, зокрема двох оптових ринкiв сiльськогосподарської продукцiї в Овiдiопольському та Саратському районах;

— розвиток переробної промисловостi, зокрема харчової консервної промисловостi та традицiйних автентичних ремесел як основи для максимiзацiї доданої вартостi, пiдвищення зайнятостi i добробуту населення, використання регiональних переваг для участi в мiжнародному економiчному обмiнi.

Для пiдтримки реалiзацiї iнвестицiйних проектiв за перспективними напрямами передбачається застосування режиму податкових канiкул протягом термiну окупностi вкладених фiнансових ресурсiв, запровадження режиму оподаткування податком на прибуток за нульовою ставкою операцiй реiнвестування прибутку, а також здiйснюватиметься заохочення до виплати як високих заробiтних плат працiвникам, так i випуску товарiв з високою доданою вартiстю на засадах iмпортозамiщення.

Сьогоднi Iнститут проблем ринку та економiко-екологiчних дослiджень як наукова уcтанова НАН України, яка в 2020 роцi вiдзначає 50-рiчний ювiлей з дня свого заснування, може з гордiстю сказати, що має напрацювання i досвiд по розробцi супровiдної документацiї по створенню вiльних (спецiальних) економiчних зон, територiй прiоритетного розвитку (зокрема напрацювання Iнституту стали основою для органiзацiї СЕЗ «Порто-Франко») i доводить доцiльнiсть впровадження механiзму застосування податкових пiльг для нових iнвестицiйних проектiв, який дозволяє в перспективi збiльшити податковi бюджетнi надходження i сформувати компенсатори задля уникнення поточних бюджетних втрат.

Олександр Лайко. Заступник директора Iнституту проблем ринку та економiко-екологiчних дослiджень НАН України з наукової роботи, доктор економiчних наук