Російська Федерація використовує всі можливості для ведення торгово-економічної війни проти України. Йдеться про фінансовий тиск, енергетичний шантаж, транзитно-транспортну блокаду, витіснення українських товаровиробників із традиційних ринків збуту, дискредитацію наших підприємств на міжнародних ринках, інвестиційне проникнення на ринки України через підставні структури. На цьому наголосив голова Служби зовнішньої розвідки Валерій Кондратюк у статті для ZN.ua. За його словами, розвідка має дані, що в РФ сформовано перелік «больових точок» України, через які планують заподіяти якнайбільшої шкоди нашій економіці. Центральне місце у списках належить флагманам вітчизняної промисловості, портам і транспортній інфраструктурі, підприємствам паливно-енергетичного та оборонно-промислового комплексів.

На думку колег-журналістів та експертів, складається враження, що в повсякденному житті таких загроз ми зовсім не помічаємо. Спокійно купуємо взуття та одяг у російських магазинах, користуємося послугами російських банків... Влада ж без проблем дозволяє росіянам купувати українські активи. Скажі-мо, громадяни держави-агресора напряму або через «зіц-представників» володіють частками (і навіть контрольними пакетами акцій) більшості українських обленерго. Загалом аналітики нарахували в Україні понад 13 тисяч пов’язаних із РФ бізнес-структур. Водночас десятки тисяч українців спокійно займаються бізнесом у самій «матушкє-Рассєє»...

Аналітики системи You Control, опрацювавши дані російських та вітчизняних реєстрів, оприлюднили результати дослідження щодо роботи російських (пов’язаних із Росією) компаній в Україні та українського бізнесу — в Російській Федерації. Головний висновок такий: «незважаючи на військові дії Росії проти України й численні санкції, запроваджені проти російських компаній у нашій країні, а також обмеження на роботу українських компаній у РФ, багато українських компаній залишаються пов’язаними з Росією. Вони або належать росіянам, або ж самі є засновниками підприємств у РФ»... А ви кажете: сьомий рік війни...

Як зазначається, за даними російського Єдиного реєстру юридичних осіб, в Україні працюють відносно небагато філій російських компаній — 104. Однак філії — не єдиний тип зв’язку між суб’єктами господарювання двох держав. За даними Єдиного держреєстру України, станом на цьогорічний червень у нашій країні працювали майже 13 тисяч (!) компаній, що мають російських засновників або бенефіціарів. У понад 7 тисячах компаній частка російської власності перевищує 50%. В Центрі економічної стратегії оці-нюють загальний обсяг активів пов’язаних із Росією структур майже у $9 мільярдів. Це близько 2% активів всього українського бізнесу. Також у російських компаніях працюють майже 2% найманих працівників України — понад 100 тисяч наших співвітчизників. Погодьтеся, одномоментне припинення виплати заробітних плат такій кількості українців однозначно загрожує соціальними збуреннями. І то — не найбільший з ризиків...

За даними дослідників, російські компанії переважно сконцентровані в Києві — 725, у Харківській області — 104, Одеській — 94, Дніпропетровській — 76, на Київщині — 75 та Запоріжжі — 58.

«Наскільки етичною є співпраця з країною-агресором, кожна українська компанія вирішує самостійно. Звісно ж, така діяльність наражає на репутаційні ризики.

Щодо юридичних ризиків, то вони можуть виникати у випадку, коли юрособи або пов’язані з ними фізичні особи, котрі представляють їхні інтереси, перебувають під дією українських або міжнародних санкцій», — наголошує, підсумовуючи результати дослідження, заступник директора You Control з юридичних питань Данило Глоба.

За словами економістки Центру економічної стратегії Дарії Михайлишиної, присутність російського капіталу в Україні за останні роки значно зменшилася. Утім, як і раніше, непокоїть вплив приватного, а особливо — державного капіталу країни-агресора на критично важливі інфраструктурні галузі й на вітчизняну фінансову систему. «Адже через ці галузі російські компанії можуть впливати на українську політику, суспільство, громадянські настрої тощо», — каже експертка.

Передовсім, за її словами, йдеться про:

1. Енергетику. («Як ми знаємо, раніше у торгівлі газом було багато спекуляцій, зокрема постійний тиск на українських полі-тиків з боку російських і т.д»).

2. Банківську систему. («Оскі-льки в минулому держбанки РФ давали великі кредити українським державним компаніям, що робило останніх залежними від російських банків і російського капіталу»).

3. Металургію. («Велика кількість українських металургійних компаній залежні від поставок у Росію та від інтеграції у ланцюжок виробництва з російськими компаніями. Тому, якщо припинити будь-яку співпрацю з російським бізнесом, наші підприємства не зможуть функціонувати»).

«Крім цього, ми досліджували деякі інші сектори, як-от телекомунікації. Де також «цікава» ситуація: в капіталі майже всіх мобільних операторів є хоч якась частка російських грошей (дві з трьох провідних телекомунікаційних компаній узагалі частково належать російським громадянам)», — констатувала пані Михайлишина. І додала: «Зараз ми не бачимо жодних доказів, що це якось не так використовується (зі шкодою для України. — Ред.), але теоретично це може бути загрозою у перспективі. Тому важливо стежити за присутністю особливо тих російських компаній, які пов’язані з державою, у галузях критичної інфраструктури. Бо через них можна здійснювати тиск на українські політику, суспільство чи економіку».

У банківському секторі України залишилися три великі фінустанови, пов’язані із РФ: приватний «Альфа-Банк», державний «Сбєрбанк», частка операцій якого суттєво знижується, і «Промінвестбанк», активи якого цьогоріч продали з аукціону. Є ще кілька дрібніших структур, як-от «Банк Форвард» та «Укрсоцбанк» (фактично завершено процес поглинання останнього «Альфа-банком»).

За словами Дарії Михайлишиної, «політика Нацбанку щодо санкцій і заборони виведення капіталу на користь осіб, пов’язаних з російськими державними банками, спрацювала. І допомогла зменшити вплив банків країни-агресора. До того ж, прозора структура власності допомагає нам зрозуміти, які банки є більш ризиковими». Тому експерти й не бачать особливих загроз з боку росі-йського капіталу для нашої банківської системи. Хоча згаданий «Альфа-банк» і входить до переліку 14 системно важливих банків України...

Дарія Михайлишина навела конкретний приклад того, як російські власники «вбили» цілий підсектор української промисловості. «Ми розглядали досить цікавий кейс компанії «Русал», що належить російському бізнесменові Дерипасці. Раніше їй належав Миколаївський глиноземний завод. Також компанія придбала Запорізький алюмінієвий комбінат, який мав отримувати з Миколаєва продукцію для переробки. Та поступово багато обладнання із запорізького підприємства вивезли, в нього не інвестували, і, зрештою, воно зупинило виробництво. Після цього Миколаївському заводу не було кому продавати продукцію в Україні й він став повністю залежним від партнерів з Росії», — розповіла економістка. За даними розслідування СБУ, власники спеціально вивозили обладнання та зупинили випуск продукції у Запоріжжі, щоб зробити українську металургію більш залежною від співпраці з російськими підприємствами. За словами Михайлишиної, такої залежності Миколаївському глиноземному не вдалося позбутися й досі. Хоча він уже кілька років (із жовтня 2017-го) належить іноземним (не російським) інвесторам.

Потенційно небезпечною залишається ситуація в енергетиці. «Частка в багатьох обленерго належить РФ чи російському бізнесу. За нашими підрахунками, у 19 з 24 обленерго бодай якась частка належить людині, пов’язаній з Росією. Це різні структури, але така велика залежність означає, що російські компанії мають доступ до розподілу електроенергії й за певних обставин можуть зупинити її постачання чи ускладнити під’єднання бізнес-споживачів до електромережі», — каже експертка і називає таку ситуацію «міною уповільненої дії».

Не забуваймо також і про значний вплив РФ на вітчизняний ринок нафтопродуктів, передовсім — дизпалива. За даними аналітиків, щороку від 30 до 40% дизельного пального імпортуються з Росії через структури, пов’язані з путінським кумом Віктором Медведчуком.

За словами Дарії Михайлишиної, має насторожувати й те, що «інвестиції, пов’язані з російською державою та російськими держкомпаніями, часто навіть збиткові. Отже, їхні власники можуть переслідувати якусь геополітичну, відмінну від прибутку, мету»...

На думку голови експертно-аналітичної ради Українського аналітичного центру Бориса Кушнірука, особливо небезпечними є бізнеси, які мають російське походження, але зареєстровані у «цілком «красивих» європейських юрисдикціях». Відтак ми можемо лише здогадуватися, що йдеться про російські гроші. А іноді навіть не здогадуватися й не чекати на можливі «каверзи». «Хоча останнім часом вимоги до корпоративного управління і прозорості власності посилилися. За законом, має бути доступною вся інформація про кінцевих бенефіціарів. Як на мене, коли ти достеменно знаєш, що це російський бізнес, можеш належним чином оцінити ризики його роботи чи потенційні наслідки співпраці з ним. Такий бізнес легше контролювати. У тому числі й громадськості», — каже економіст.

«Водночас приклад Медведчука змушує поглянути на ситуацію по-іншому. Є особи, які формально мають українське громадянство, і при цьому — ні для кого не секрет — фактично використовують російські гроші для відстоювання інтересів Росії в Україні. І з цим дуже важко боротися. Бо йдеться про доволі живучу модель гібридної війни. Коли всі розуміють, ким та чи інша людина є насправді, але нема можливості її зупинити. Не можна просто посадити її до в’язниці, конфіскувати активи тощо. Бо якщо хочемо зберегти демократичний устрій держави, маємо дотримуватися демократичних процедур», — наголошує Борис Кушнірук.

Почати наводити лад з «провідниками чужорідних впливів» він пропонує зі змін до законодавства щодо концентрації в одних руках засобів масової інформації. Наводячи як приклад інформаційну імперію того ж Віктора Медведчука, котрий через пов’язаних осіб володіє трьома телеканалами та ще й має частку в інших медіа. «Завдання — не допускати надмірної концентрації, коли ті чи інші люди зможуть суттєво впливати на політичну ситуацію в країні. Причому це має бути зрозуміла й прозора процедура, розрахована на всіх без винятку, а не закон, «написаний» для впливу лише на одного чи кількох учасників ринку. Будь-яке перевищення нормативу — в тому числі й через пов’язаних осіб — має стати приводом для позбавлення ліцензії та конфіскації активів», — вважає Борис Кушнірук.

Експерт також радить громадянам бути критичнішими до російського бізнесу. Й нагадує про популярні колись акції на кшталт: «Не купуй російського» чи «Купуєш російські товари — вбиваєш українських громадян», які останнім часом майже «зійшли нанівець»...