Якийсь час основною політичною темою, обговорюваною в російських засобах масової пропаганди, була Україна. В українських засобах масової інформації такою темою зараз є Білорусь. Легко обговорювати щось на відстані, висувати різні версії і прогнози, підміняючи власні проблеми словесною боротьбою за чужу демократію і свободу.

РУКА ОБ РУКУ

З ЄВРОСОЮЗОМ

З порівнянням мирного повстання в Білорусі та українського Майдану 2013—2014 років наші аналітики начебто розібралися. Вирішили — не схожі. Як за формою, так і за змістом. А що залишилося незрозумілим, цими днями в іспанській газеті «Ель Паїс» прояснив Верховний представник Євросоюзу у закордонних справах Жозе Боррель. В Україні, на його думку, між європейським шляхом розвитку і зв’язком з Росією виникло протиріччя. Тут було геополі-тичне протистояння, яке закінчилося стріляниною, насильством і втратою українських територій. Білоруси ж просто вимагають режиму громадянських свобод і прав.

Політична ситуація в такому викладі скорочена до примітивного коміксу. Але головне в оцінці Борреля не те, що з сюжету «вирізана» російська агресія щодо України, а також порушення Росією основ міжнародного права. Головне, на думку, європейського комісара, як Європейський Союз має намір реагувати на події в Білорусі, враховуючи український досвід 2014 року. Ці наміри в газетному інтерв’ю сконцентровані в одній фразі: «ЄС не збирається перетворювати Білорусь на другу Україну».

Іншими словами, режим санкцій щодо керівництва Білорусі, за який проголосував Європарламент і який 14 серпня підтримали міністри закордонних справ 27 країн Євросоюзу, не несе геополітичного змісту і не призводить до протистояння з Росією. І якщо громадянські права та свободи білорусам в рамках єдиної держави або іншим чином забезпечить Путін — то й будь ласка. ЄС не заперечуватиме. Не заганятиме себе у глухий кут, захищаючи незалежність і суверенітет Білорусі. Не повториться ситуація, коли «геополітика» впливає на вигідну торгівлю.

Українцям слід зважити на зміну настроїв у керівництві ЄС з огляду на глобальну економічну кризу і не сподіватися на декларації про підтримку нашої країни з боку дружніх держав. Не варто обманюватися і тим, що в рамках «нормандської четвірки» представники Німеччини та Франції завжди будуть на боці України й не почнуть наполягати на неприйнятних компромісах.

Під час візиту в Україну, приуроченого до Дня Незалежності, міністр закордонних справ ФРН Хайко Маас відзначав, щоправда, істотний прогрес, досягнутий на Донбасі, і хвалив за це керівництво нашої країни. Але з контексту переговорів стало ясно, що німець приїхав не стільки вітати, скільки просувати можливість організації місцевих виборів одночасно у всій нашій країні, включаючи окуповану частину територій.

Залежно від досягнення компромісів у цьому питанні, залежно від того, чи змінить Верховна Рада найближчим часом закон про вибори (який виключав би голосування в ОРДЛО), вирі-шиться і питання про саміт міністрів закордонних справ країн «нормандської четвірки», запланований на вересень. Якщо ні — Сергій Лавров брати участь у заході не збирається, поки не будуть реалізовані угоди, досягнуті на Паризькій зустрічі глав держав тієї ж «четвірки». У Кремлі нікуди не поспішають.

НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ ЧИ ЗРАДА?

Судячи з настроїв у Києві, нікуди не поспішають і на Банковій. Виконана головна з обіцянок Зеленського, дана під час виборчої кампанії. На Донбасі «просто перестали стріляти». Якщо ж «з того боку» пострілюють, загибель українських військовослужбовців легко назвати небойовими втратами.

За рахунок чого досягнуто стійке перемир’я на лінії зіткнення, зрозуміло. В рамках Тристоронньої контактної групи російській делегації вдалося дотиснути українських колег. Змусити їх вступити (нехай неформально) в переговори з маріонетками Кремля. Без благословення глави Офісу Президента, а, швидше за все, Президента особисто, подібний «компроміс» був би недосяжний. Бо він суперечить основним положенням української політичної доктрини, яка забороняє вести прямі переговори з найманцями і не дозволяє визнавати російського агресора нейтральним спостерігачем.

З відставкою Леоніда Кучми і призначенням в ТКГ таких діячів, як Леонід Кравчук і Вітольд Фокін, про основи україн-ської політики геть забули. Леонід Макарович, наприклад, звертається до депутатів Верховної Ради з проханням прийняти російський ультиматум і змінити закон про місцеві вибори. А Вітольд Павлович спілкується з вожаками терористичних військових формувань як з представниками законно обраної влади. Без благословення вищого керівництва країни подібна поведінка, погодьтеся, навряд чи можлива.

Але далі — більше. Є підозра, що політика «компромісів» та угод теперішнього українського керівництва з Москвою значно ширша, ніж ми припускаємо. Викриття головного редактора сайту Цензор.net Юрія Бутусова і публікація документів про так звану справу терористів з ПВК «Вагнер», затриманих у Білорусі, дає підстави говорити не про відсутність компетентних кадрів, а про свідому зраду на найвищих щаблях.

За відомостями Бутусова, українські та американські спецслужби довгий час готували операцію, щоб виманити з Росії терористів. Їхні злочини на Донбасі були підтверджені їхніми ж резюме. Легенда передбачала переліт кількох десятків злочинців для охорони нафтових родовищ за кордоном. Літак, однак, повинен був аварійно сісти на аеродром в Україні, де терористів очікував наш спецназ.

Операція розвивалася успішно доти, поки про неї не допові-ли на закритому і надсекретному засіданні в Офісі Президента. За участі самого Президента. Там без всяких обґрунтувань надійшла команда «відбій». Секретність, зрозуміло, накрилася, як кажуть, мідним тазом. У результаті молодиків з «Вагнера» по дорозі перехопили білоруські гебісти, з дозволу Лукашенка повернули їх до Росії, а російське ФСБ скористалася провалом, розтрубивши про українські секрети і скандальні подробиці.

У День Незалежності нашої країни Олександр Григорович привітав Володимира Олександровича зі святом. Жартівники ці президенти, чесне слово.