Здається, що «всеукраїнське опитування» — це взагалі якийсь експромт, який не має під собою серйозної методологічної та змістовної бази, як кажуть академічні фахівці. Питання про суміщення виборів і всенародних опитувань дуже складне, і в різних країнах вирішується по-різному. Десь це заборонено. Наскільки це правомірно у нас — на це питання повинні відповісти юристи, оскільки є підозри, що всякого роду опитування можуть вплинути на результати виборів. Так свою думку про опитування, яке ініціював президент, висловив заступник директора Інституту соціології Євген ГОЛОВАХА в інтерв’ю для ZN.UA.

Але навіть якщо юристи, продовжує він, нічого поганого в цьому не знайдуть, то, думаю, перш ніж виходити з таким гучним оголошенням, слід було б проконсультуватися з соціологами, як з професіоналами в цій галузі.

Перше, зміст кожного питання, що виноситься на всенародне опитування, який хоч і не має законодавчої, але має моральну силу, повинен бути процесом ретельного обговорення. У цьому сенсі в мене є певні сумніви, тому що перше ж питання, відразу озвучене президентом, має очевидну відповідь. У бідних країнах, що мають досвід тоталітарного правління і все ще знаходяться в посттоталітарній стадії, де люди живуть дуже важко, будуть вітатися будь-які форми посилення покарань. Наприклад, смертну кару, згідно з нашими опитуваннями, з року в рік підтримує більшість населення України.

Проте питання про довічне ув’язнення дуже дивне. У всьому світі така форма покарання практикується тільки за жорстокі, насильницькі злочини. Якими б страшними не були корупціонери, у нас просто не вистачить місць у в’язницях, щоб усіх їх ізолювати від суспільства. Не зробити цього після подібних заяв — означає виставити себе на посміховисько. А якщо зробити, то на місця позбавлення волі для корупціонерів треба перетворити дуже багато державних установ. Довічне ув’язнення — це особливі умови. І це вимагає від держави значних коштів.

Друге, всі питання дуже складні. Наприклад, про використання в медичних цілях канабі-су. Більшість населення просто не знає, що таке канабіс. Якби людей запитали про «легкі наркотики» або «марихуану», вони б зрозуміли, і схильні були б відповісти «ні», тому що у наших людей дуже насторожене ставлення до будь-яких наркотиків. Коли ж вводяться медичні терміни, а не зрозумілі більшості людей слова, то це може пройти. Про це неодноразово говорив Володимир Паніотто, коли люди не цілком розуміють, про що йде мова, щоб не показати свою некомпетентність, вони часто схильні відповідати «так».

І так — по кожному питанню. Звичайно, люди висловляться за посилення покарань і за вільні економічні зони. Тому що не розуміють по суті, що таке вільні економічні зони. Все це — питання, що передбачають знання, яких у більшості нема. Ці нюанси слід обговорювати з фахівцями. Хоча б для того, щоб зрозуміти: що ви робите, коли пропонуєте деякі питання для всенародного опитування.

Третє. Ще одна серйозна проблема полягає в тому, що на кожне з цих п’яти питань всенародного опитування (як би копіює референдум, але не є референдумом, оскільки юридичних наслідків не має) передбачається тільки дві відповіді: «так» або «ні». Але якщо ви проводите всенародне опитування і хочете дізнатися громадську думку, щоб потім на неї спиратися, то, як це роблять грамотні соціологи, ви повинні залишати графу «важко відповісти».

І якщо така графа не вводиться, то тоді людей підштовхують до того чи іншого, найчастіше потрібного, варіанту відповіді. Звідси може виростати коріння певних маніпуляцій.

Четверте. Якщо опитування не має юридичної сили, то для чого це робиться? Щоб спертися на громадську думку? Я стверджую, що сильний політик тим і відрізняється, що не обов’язково приймає рішення в унісон з громадськістю. Так, буває корисно і важливо прийняти рішення з урахуванням громадської думки. Але якщо це перетворити в систему, сказавши, що народ так вважає, тому я так повинен робити, то це буде вже не представницька демократія, а пряма. А в сучасному цивілізованому суспільстві прямої демократії, як способу вирішення серйозних державних проблем, практично бути не може. Навіть у Швейцарії, де регулярно проводять референдуми, з більшості питань виборні органи приймають рішення самі. Тому від опитувань як способу управління і практики прийняття рішень, спираючись на громадську думку, я б все-таки відмовився. Громадська думка завжди виражається насамперед у тому, що ми вибираємо представницьку і виконавчу владу. Це і є громадська думка. Громадська думка ні в якому разі не повинна вважатися законом, якому повинен слідувати політик в прийнятті рішень.

За словами Євгена Головахи, таке опитування, швидше за все, може бути демонстрацією слабкості влади. Це спроба перекласти тягар прийняття рішення на плечі тих, хто і так ледве тягне на собі дуже важкий рік у бідній країні, в якій триває війна, а економіка на межі кризи.

Можна проводити опитування, можна враховувати їх результати. Але не треба це перетворювати в імператив. Наведу такий приклад. Більшість українців підтримують смертну кару. Якби їх запитали, чи підтримують вони смертну кару для корумпованих політиків, які довели країну до жалюгідного стану, це питання взагалі пройшло би на «ура». Уявляєте, які можна задавати питання і які отримувати при цьому відповіді? А якщо почати так діяти, виправдовуючись тим, що так вважає народ? Цього — колесувати, того — четвертувати, третього — повісити і т.д. З подіб-ної слабкості влади може народитися дуже небезпечна тенденція.

Євген Головаха вважає, що ми все-таки повинні дотримуватися концепції представницької демократії. Нехай навіть мінімалістської. Це поки що все, що в наших умовах можливо. Умови для розвиненої демократії, коли люди не тільки беруть участь у виборах, а й можуть впливати на владу, контролюючи її за допомогою інструментів громадянського суспільства, у нас тільки зароджуються. Коли-небудь це станеться. І тоді від мінімалістської, представницької ми перейдемо до розгорнутої, розвиненої демократії. Але не можна відступати від цієї позиції. Не можна піддаватися спокусам прямої демократії, яка зароджувалася в давньогрецькому полісі і яку великий мислитель Платон називав «владою заздрісних будинків». Не менш видатний філософ Аристотель вважав пряму демократію найгіршою формою правління. На його думку, пряма демократія в результаті призводить до охлократії, а це, в свою чергу, — до повного хаосу і руйнування полісів. Тому з прямою демократією потрібно бути обережніше.

У Швейцарії все набагато складніше, ніж пряма демократія. Там є всі органи представницької демократії, дуже сильні і розвинені, які вміють контролювати пряму демократію.