Урочиста подія історичного значення відбулася минулої неділі, 22 листопада, в Одесі. Уперше після відновлення Української греко-католицької церкви тут освячено новоспоруджений — з повним циклом будівельних робіт — храм з трьома куполами (всі інші одеські парафії УГКЦ змушені вдовольнятися пристосованими під каплиці приміщеннями). Нова церква постала в канонічному українському стилі з карпатської смереки, висота її — 14 метрів.

Ближче до призначеного часу невеличкий затишний дворик по вул. Армійській, 10а, неподалік від проспекту Шевченка, почали заповнювати віряни з інших парафій УГКЦ, гості свята. Незабутня хвилина: перерізається традиційна стрічка, шматочки її забирають щасливці на пам’ять.

Першу Божественну літургію відправляє преосвященний владика Михаїл разом з кліром. Перед входом до храму дзвінкими від хвилювання голосами їх вітають діти — наймолодші парафіяни, котрі щонеділі разом з батьками приходять до Божого дому. Після благословення владики врочисто лине «Многая літа». Ця здравиця ще багато разів зринатиме того дня, нею віншуватимуть всіх, котрі бодай маленькою мірою причетні до цієї події, допомагали, чим і як могли: хто коштами своїми, хто порадою чи молитвою, а хто — можливістю посприяти у вирішенні важливого питання чи й проблеми, яких подостатком виникало, бо не так це легко в наш час, та й у всі часи, коли говорити про українську церкву, зокрема й тут, на південному терені…

— Сьогодні Одеса прикрасилась новим храмом, — підкреслив владика. — З цієї криниці черпатимуть віру й надію всі спраглі, а передовсім — військовослужбовці та їхні родини, мешканці прилеглих будинків.

Тієї неділі під час літургії зачитувалася оповідь євангеліста Луки, в якій Господь допомагає зціленню недужих. Та наголошує на тому, що, властиво, допомогла їм віра їхня. А з вірою, як знаємо, долається все.

— Торкнутись Христа вірою — це дуже важливо, — сказав у своїй проповіді владика Михаїл. — Тоді пропадає страх і з’являється надія. Надія на майбутнє. Особливо тепер, коли у багатьох зроджується страх, який важко побороти самому.

Дякуючи священникам за участь в архієрейській літургії, їхнім родинам, владика для кожного знайшов тепле подячне слово: отця Руслана з катедри Андрія Первозванного — за «енергійну, ревну працю і як військового капелана» та отця Ігоря з тієї ж парафії, отця Романа (парафія Вознесіння Господнього) — «златоуста нашого», бо мало хто, справді, краще від нього скаже пастирське слово, отця Юрія Кашуби з Іванівки, отця Василя з Южного… А найбільша подяка — отцю Миколі, вікарію Одеського екзархату, бо «цей храм — радість його серця», людині, котра «вміє шукати і знаходити гроші», бо й воістину титанічних зусиль потребувало спорудження церкви.

Особлива вдячність — полковникові Сергієві Трачуку, «доброму християнинові та командиру, у чийому серці зродилась ідея, щоби на цьому місці, де були зарості й хащі, поставити криницю, з якої можна буде дуже багато черпати. Радію з вами і дякую вам, що відкрили своє серце для Бога і для людей, за всі ті старання протягом майже трьох років, щоби тут постав цей храм».

Найкоротшим, напевне, виступом стала відповідь досвідченого командира, коли взяв слово.

— Ідея ця прийшла до ме-

не, мабуть, закономірно, — сказав, хвилюючись. — Починав свій шлях на Львівщині, далі — Київ, а тепер — Одеса. Пов-сюди — з вірою. Знаю з дитинства, що без віри — не можна. Спасибі вам всім.

Владика Михаїл окремо подякував депутатам міської ради Світлані Осауленко та Ірині Куценко «за співпрацю, підтримку і допомогу у вирішенні різних питань». Всім, причетним до спорудження церкви, вручено грамоти.

Було зачитано декрети про заснування парафії святого Архистратига Михаїла і про призначення парохом отця Миколи Слободяна. Звертаючись до священника, владика дав таку настанову:

— Збудували храм — тепер будуйте людські душі.

Найважча і найбільш почесна, особливо потрібна сьогодні, праця.