80 років тому, із 10 липня до 31 жовтня 1940-го, тривала битва за домінування у повітряному просторі Великої Британії між Люфтваффе нацистської Німеччини та Королівськими повітряними силами. У цій битві разом з англійськими пілотами брали участь 140 польських льотчиків, з яких 29 загинули. Серед них особливо відзначився уродженець Кодими, найуспішніший польський пілот-винищувач Станіслав Скальський, який здобув 22 перемоги в повітрі (перші шість німецьких літаків збив ще у вересні 1939-го над Польщею). 27 листопада поляки відзначатимуть 105 річчя появи на світ свого найкращого аса.

Народився польський шляхтич Станіслав Скальський у родині агронома Шимона Скальського та його дружини Йозефи в мальовничому українському містечку Кодимі, яке засноване 1754 року польським князем Йосифом Любомирським і яке здавна є окрасою всього південно-західного Поділля. Після російської революції 1917-го батько відправив матір з маленьким хлопчиком спочатку на Харківщину, звідти — до Збаража, що недалеко від Тернополя, а наприкінці жовтня 1918-го сім’я знову возз’єдналася в Дубно, де батько отримав посаду. Скальські жили на вулиці Панєнській (Шевченка), 37, зовсім поруч з гімназією.

Стасик закінчив школу в Дубно і там же у 1933-у — реальну гімназію імені Шимона Конарського. Впродовж багатьох років підтримував дружні стосунки з однокласниками: видатним фітотерапевтом Іваном Носалем і всесвітньовідомим археологом Ігорем Свєшниковим. Навчаючись у гімназії, юнак «захворів» авіацією — стежив за досягненнями в повітроплаванні, відвідував авіамодельний гурток та будував моделі літаків. Тож після гімназії виявив бажання вступити до школи підхорунжих авіації, однак його заяву відхилили через неповноліття. Щоб не втрачати даремно часу, Станіслав вступив до Варшавської школи політичних наук. Наприкінці першого курсу записався в аероклуб і, пройшовши навчання на планерах, у 1934-у отримав посвідчення пілота-планериста категорій «А» і «Б». Навесні ж 1935-го закінчив курс пілотажу літаків у Луцьку, після чого залишив навчання і вступив до Війська Польського.

Восени 1935 року Скальського зарахували курсантом школи підхорунжих піхоти (кандидатів в офіцери) у Замбруві, а на початку січня 1936-го — школи підхорунжих авіації у Дембліні («Школу орлят»), потім — у вищу школу пілотів у Грудзедзе. У серпні 1938-го він став льотчиком-винищувачем й отримав призначення у Торунь, у 142-у винищувальну ескадрилью 4-го авіаполку. А вже в жовтні того ж року капрал Станіслав Скальський отримав чин поручника і призначення командиром ланки.

Служба йшла спокійно, допоки не з’явилися очевидні ознаки наближення війни. У серпні 1939-го поручник Скальський двічі вилітав на перехоплення німецьких розвідувальних літаків, які патрулювали на великих висотах, однак, наздогнати їх йому не вдалося.

1 вересня, фактично в перші години війни, Скальський разом зі своєю ескадрилью вступив у бій з ворогом і збив німецький розвідувальний «Хейнкель». Після бою посадив свій літак (на його борту було написане ім’я коханої жінки —«Zosia», тобто «Зося») біля уламків німецької машини, яка впала за 20 кілометрів від Торуні, і помітив, що один з німецьких пілотів лежить непритомним, а другий, прийшовши до тями, намагається втекти, але селяни схопили його і збиралися повісити. Й ось тут Скальський виявив і своє лицарство, і свій характер. Зі зброєю в руках він вгамував селян, а тоді попросив жінок, щоб вони перев’язали обох полонених, після чого, забравши трофейні карти та документи, відправив їх під охороною місцевих чоловіків до міста. До 17 вересня він знищив шість німецьких літаків, ставши єдиним польським асом короткої кампанії. Коли опір поляків припинився, залишки його ескадрильї перейшли до Румунії.

Врешті-решт, через Середземне море та Францію у січні 1940 року Станіслав Скальський прибув до Великої Британії. У небі цієї країни знову воював з фашистами, але вже в складі Королів-ських повітряних сил. Після п’яти знищених ворожих літаків у 1940-у вперше довелося дивитися смерті у вічі: його літак підбили, і лише парашут врятував життя. Після одужання командував польською повітряною ескадрилью та дивізіоном. Воював як у Західній Європі, так і в Африці. Тільки в Африці керована ним польська ескадрилья винищувачів, названа «цирком Скальського», за сім тижнів бойових вильотів знищила 25 літаків ворога, п’ять з яких — в активі командира. За успішні бої в небі над Тунісом, Мальтою, Сицилією, Станіслав Скальський, який командував британським повітряним дивізіоном, був удостоєний п’ятьох найвищих нагород Великої Британії. Він безпосередньо причетний до відкриття другого фронту у Франції на початку 1944 року, до знищення нової німецької зброї, на яку покладав величезні надії Гітлер — ФАУ-І. Найвищою ж оцінкою його майстерності та відваги стало відзначення Золотим хрестом п’ятого ступеня ордена «Віртуті мілітарі». На особистому рахунку польського аса — 321 бойовий виліт і 22 збитих ворожих літаки.

Польський пілот не знав, що після того вересневого 1939 року випадку у німецьких авіаторів з’явилося неписане правило щодо нього: якби він потрапив до них у полон, то з ним повелися б так само, як він, благородно і прийняли б з найвищими почестями.

Станіслав Скальський зустрівся з врятованими у 1939-у німецькими пілотами тільки в 1990 році — під час зустрічі в Кельні ветеранів-авіаторів, учасників «битви за Британію» як від Королівських ВПС, так і Люфтваффе. На цій зустрічі позна-йомилися Фріц Віммер та Йоахім фон Гейман — брат-близнюк пілота Зігфріда фон Геймана, яких Станіслав Скальський збив у перші дні війни та врятував їх від самосуду польських селян. Зна-йомство було теплим і навіть дружнім, бо ж до нього пілоти подолали шлях протяжністю 50 років. Зігфрід Ґейман до кінця свого життя (1988) жартував, що те поранення не дозволяло йому піднімати руку для нацистського вітання.

…Наприкінці війни Скальському запропонували посаду у ВПС Великобританії, але в червні 1947-го він вирішив повернутися в Польщу. Спочатку служив у штаб-квартирі польських ВПС, де переважали радянські військовики. Після посилення напруги між Радянськими Союзом та західними державами в червні 1948-го його заарештували і звинуватили в шпигунстві та державній зраді. У 1949-у, після серії жорстоких допитів, був засуджений до смертної кари і наступні шість років провів в очікуванні страти. Зрештою, смерт-ний вирок замінили на довічне ув’язнення. У 1956-у після восьми років, проведених за ґратами, вийшов на волю.

Після звільнення Скальського повторно прийняли у польські ВПС. Він прийняв цю пропозицію з деякими ваганнями. Пілотував винищувачі МІГ радянського виробництва, а в 1972-у завершив кар’єру в званні генерала. Перед тим, як перебратися до Варшави, де вів самотнє життя, став президентом Польського аероклубу.

З ослабленням комуністичного режиму наприкінці 1980-х зайнявся політикою.

Бригадний генерал у відставці Станіслав Скальський помер 12 листопада 2004-го у віці 89 років. У жовтні 2010-го на будівлі ЗОШ №1 м. Дубно (колишня гімназія ім. Ш. Конарського, де навчався майбутній ас) відкрили меморіальну дошку на його честь.