ЧОМУ ТАК ВАЖЛИВО ДОБУДУВАТИ МУЗЕЙ ГОЛОДОМОРУ?

Не можна навіть уявити, що може бути страшніше, аніж коли у матері на руках від голоду помирає дитина. І ціна її життя — крапля молока чи одна зернина, якої ніде взяти…

У 1932–1933 роках Україна стала місцем одного з найбільших злочинів в історії людства — Голодомору-геноциду — спланованого вбивства мільйонів людей. Ця трагедія назавжди розписалася в наших альбомах відсутністю родинних світлин, а у нашій пам’яті — неможливістю згадати навіть близьких родичів поіменно. Повернути усе це неможливо. Але, відкриваючи правду про геноцид, вшановуючи жертв Голодомору, ми відновлюємо свою історію і застерігаємо людство від подібних злочинів у майбутньому.

Історія створення в Україні першого в світі музею Голодомору-геноциду тягнеться з січня 2006 року — тоді було ухвалене рішення про проведення всеукраїнського відкритого конкурсу на кращий проєкт Меморіального комплексу пам’яті жертв голодоморів.

У листопаді 2006-го на офіційному рівні Голодомор 1932–1933 років було визнано актом геноциду українського народу та передбачено спорудження Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні. Меморіал «Свіча пам’яті» є першою чергою музею — його здали в експлуатацію в липні 2010-го. В тому ж році музею було надано статус національного і включено до Державного протоколу та церемоніалу України. Проте в тому ж 2010-у, після приходу до влади команди Віктора Януковича, будівництво Музею було повністю зупинено.

І досі Національний музей Голодомору-геноциду існує лише як меморіальна частина, а власне музейної частини з відповідною розвиненою інфраструктурою дотепер не побудовано.

Для того, щоб врешті допомогти зібрати кошти на створення та втілення основної експозиції Музею Голодомору, який постане на дніпровських схилах, у Києві 18 листопада 2020-го була започаткована краудфандингова платформа «Зерна правди». Її розробила команда Міжнародного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору спільно з однією з найуспішніших українських IT-компаній — SoftServe — на підтримку Музею Голодомору. Відтепер кожен охочий, незалежно від фінансової спроможності, соціального статусу, зможе долучитись до збору благодійних внесків для створення основної експозиції Музею Голодомору.

Кожна віртуальна «зернина» — персональна, а кожен благодійний внесок відкриває одну зернину з іменем жертви Голодомору з Мартиролога, складеного у 2008–2010 роках у рамках унікального проєкту «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні». Про більшість цих жертв надзвичайно мало інформації…

Наприклад, 393-я зернина на платформі відкрила ім’я однорічної дитини — це маленька Віра Онищенко із села Бахмач-2 Чернігівської області…

Про сім’ю Онищенків залишилися спогади Марії Григорівни Онищенко, якій батько розказував про пережиту трагедію: на початку 1930-х родину її дідуся та бабусі (Онищенки Герасим Филимонович та Пелагея Терентіївна) розкуркулили, згодом Герасима вислали на примусові роботи на Донбас. Восьмеро дітей та їхня мати залишилися без годувальника. Голодомор 1932–1933 років вбив найменших — двох хлопчиків і дівчинку Віру.

Кількість благодійників і загальна сума внесків постійно змінюються. За перший тиждень роботи краудфандингової платформи «Зерна правди» понад 460 благодійників з України та світу зробили свої внески на суму 166 тисяч гривень. Внески надходять практично з усіх регіонів, при цьому найбільш зворушливим є те, що одразу понад 50 відвідин сайта і кілька донейтів надійшли з тимчасово окупованих територій — Донецька, Луганська та Севастополя.

«Правда про Голодомор формує новітню українську націю. Закріплює наш дух свободи. Наше завдання — розповісти світу про цю трагедію та не допустити нових», — вважає голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору Іван Васюник.

Проєкт «Зерна правди» підтримує український дипломатичний корпус, долучаються українські громади з-за кордону: свої кампанії розпочали Франко-Українська асоціація Ніцци та регіональний віцепрезидент Світового конгресу українців (СКУ) Північної, Південної і Західної Європи Павло Садоха.

«Тяглість більшовицької агресії проти України та українського народу не залишилася на сторінках історії. Сучасна московська агресія проти України, інформаційна війна проти нас за кордоном — це все той же порядок денний, яким керувалися очільники злочинного комуністичного режиму у 1932-1933 роках. Відтак створення потужного музейного комплексу — це ще й інформа-ційне, культурне та історичне щеплення проти нинішніх воєн довкола соборної та незалежної України. Отож, і ми, українська діаспора у країнах ЄС, маємо можливість долучитися до цієї важливої місії, зробивши свій внесок на платформі «Зерна правди», проростивши зерна жертв, які промовляють до світу не з проханням помилувати, а зі своїм особистим свідченням про злочин, задля справедливого вироку світу. Творімо Музей Голодомору! Станьмо адвокатами для власної держави у світі», — закликає Павло Садоха.

Блаженніший Святослав (Шевчук), глава Української греко-католицької церкви, вважає, що це «всенародна справа — долучитися до розбудови Музею Голодомору. Згідно із запланованим проєктом, він має стати центром, де справді ми зможемо зібрати по крупицях і зберегти пам’ять про тих, кого намагалися витерти з пам’яті, історії нашого народу і нашої землі. Ця справа увічнення пам’яті жертв Голодомору є справою святою. Зберігаючи пам’ять про жертв Голодомору, насправді ми запишемо своє ім’я в Книгу життя».

Крім Української греко-католицької церкви підтримку проєкту надає і Православна церква України, а блаженніший митрополит Епіфаній входить до наглядової ради фонду.

Олена Кошарна, віцепрезидентка Світового конгресу українців, зізналася, що Голодомор — особиста трагедія її родини: бабуся Олена Гайворонська-Кошарна пережила голод у теперішньому Стаханові, що на Луганщині. «Музей Голодомору — точка нашого об’єднання. Разом ми зможемо донести світу правду про причини і наслідки Голодомору, а також вголос називати імена його жертв», — каже вона.

Про свою особисту сумну історію розповів і Володимир Шевченко, власник київської мережі кав’ярень Veterano Coffee, ветеран 2-го аеромобільного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади: «Мій дід розповідав про його молодшу сестру, яка в свої чотири роки не розуміла, чому нема їжі, й одного дня просто не прокинулась. Я ніколи не забуду, як у мого кремезного діда тремтів голос, коли він говорив про цей факт. Це — наш болючий спадок, і про нього потрібно говорити. Музей Голодомору потрібен. Це буде мій особистий храм сили, куди я буду приходити зі своїми дітьми, з друзями і потім з онуками».

Співзасновник та член ради директорів компанії SoftServe, яка розробила платформу «Зерна правди», Тарас Кицмей переконаний, що наша пам’ять про людей, котрі загинули від голоду 1932–1933 років повинна бути оберегом: «Ця тема об’-єднує нас — українців на Сході, Заході, у Центрі, на Півдні й Півночі, об’єднує українців Канади, Європи, Австралії… всього світу. Ми, як соціально відповідальна компанія, завжди підтримуємо різні ініціативи, що вшановують історію, культуру. Ми вміємо вибудовувати технологічні рішення, тому створили краудфандингову платформу, але на цьому не зупинимося. Продовжимо роботу і як амбасадори проєкту.

На переконання журналіста Віталія Портникова, музей солідаризує людей у пам’яті про ту страшну трагедію: «Голодомор, Бабин Яр, Чорнобиль — три основні пам’ятки ХХ століття України світового значення. Величезна кількість українців, які втратили свої родини в роки Голодомору, навіть не уявляють глибини цієї трагедії. Не знають про це — бо ж не було кому їм розказати. Втратилася історична правда, боялися про це говорити і навіть згадувати. А в правді твориться народ».

Письменниця, член наглядової ради фонду Оксана Забужко переконана, що ми — народ, який пережив Геноцид, вижив у Геноцид, більше того — три наступні покоління жили під карним страхом про нього згадувати і говорити. «Про Голодомор нам потрібно промовляти не раз на рік у День пам’яті. Нам потрібно його мати постійною рубрикою у всіх провідних ЗМІ, адже необхідно дослідити, як цей факт з минулого впливає на нас сьогоднішніх, на наш вибір, як ми нині ставимося до власності, майна, до бізнесу, кар’єри, до своєї країни і її майбутнього. У цьому полягають наші підсвідомі страхи щось мати, аби інші не прийшли і не забрали. Потрібно осмислити Голодомор. Ми всі родом звідти. Це має стати нашим усвідомленим повсякденням», — підсумувала Оксана Забужко.

Після написання цього матеріалу я зайшла на сайт платформи і відкрила 457-у зернину — там було ім’я Тесленко Денис Дмитрович, 60 років, село Вертіївка, Харківської області. Жертва Голодомору. Чийсь тато, чоловік, брат, дідусь… Ще одне замучене голодом життя.

Радянський режим зробив усе можливе й неможливе, щоб приховати свій людожерський злочин, і зараз наше завдання таке просте і таке важливе — не дати піти у небуття усім цим замученим мільйонам. Проростити зерна правди. Допомогти зібрати кошти на створення та втілення основної експозиції Музею Голодомору, який постане на дніпровських схилах у Києві 2023 року.

Ми — мільйони живих — можемо стати голосом тих, у кого відібрали слова у 1932–1933 роках.

Джерело: www.ukrinform.ua.