ИА «Контекст Причерноморье»
Одесса  >  Мониторинги
ЛОЦІЯ З МИНУЛОГО В МАЙБУТНЄ, АБО ЗАБРАНІ КРИВАВИМ ЧАСОМ ІМЕНА ПОВЕРТАЮТЬСЯ В НАУКОВИЙ ОБІГ
30.01.2021 / Газета: Чорноморські новини / № 6-7(22225-22226) / Тираж: 8525

З пекучим знаком часу на чолі.

Олег ОЛЬЖИЧ.

Мабуть, нема у світі національної культури, яка зазнала б таких тяжких, а почасти й непоправних втрат, як українська. Нашу культуру (мову, науку, освіту — все, а передовсім — її носіїв винищували за національною ознакою, себто саме як українську. Це нищення — і про це треба говорити постійно, аж поки не дійде до всіх — тривало в часі понад три століття колоніального статусу України. Спочатку — як частини царської імперії, а згодом — аж до здобуття Незалежности — імперії комуністичної.

Тепер доводиться по крихтах збирати все те, що не втрачено безповоротно. Саме таку місію несе ця книжка, а вірніше — упорядниця бібліографічного довідника «Коли кривавивсь і хитався світ» Лариса Бур’ян, завідувачка науково-бібліографічного відділу Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України.

Під час недавньої презентації видання була озвучена думка про науковий подвиг. І з цим важко не погодитися. Лишень уявімо собі всю ту працю, поєднану з дослідницькою ретельністю та ентузіястичним настановленням душі (а це читається вже в самій структурі книжки), зі столітніми часописами з фондів ОННБ (перевага надавалась українськомовним джерелам), нерідко видрукуваними на неякісному папері, якимось дивом збереженими, як ми тепер кажемо, для історії… А ще й копітка дослідницька робота зі встановлення справжніх імен авторів публікацій у тих часописах, зчаста захованих за псевдонімами та криптонімами, абревіатурами та скороченнями — в тих небезпечних для життя часах, коли направду кривавивсь і хитався світ, це було якимось захистом від смертельної небезпеки. А ще ж були матеріали, жорстко цензуровані, і про них також є інформація в книжці.

Лоцією з минулого в майбутнє назвав це видання у своєму напутньому слові Сергій Гальченко, кандидат історичних наук, замісник директора з наукової та видавничої діяльности Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАНУ, заслужений працівник культури України. Підкресливши: «Із одного з найсвятіших храмів книги — Одеської національної наукової бібліотеки — з’являється у світ видання, яке дасть нашим дослідникам не один ключ (а для декого, можливо, й золотий ключ) до нових відкриттів». Адже книжка ця буде вельми корисною, як зазначено в анотації, для науковців, літературознавців, викладачів вищої школи, краєзнавців, бібліотекарів, учителів-гуманітаріїв. Рівно ж і для ширшого загалу зацікавлених читачів.

Гортаючи сторінки цього довідника та мимохіть заглиблюючись у зміст і не завважуючи цього, зненацька спадає на думку інше подібне видання. Обидві книжки прочитуються майже з однаковими почуттями, попри те, що читати їх у такий спосіб, як ми читаємо звичайну белетристику, не можна. Антологія Юрія Лавріненка «Розстріляне відродження», дійшовши до нас на початках Незалежности, відкрила нам очі на те, який творчий потенціал буквально вибухнув після 1917-го і в якій духовній безодні опинилися ми в часах окупації України більшовицькою Росією. Лише упродовж перших десяти років наша література (утім, як і все, що лише можна було назвати українським) спромоглася компенсувати тривале жорстоке винищення.

Поряд з антологією «Розстріляне відродження» бібліографічний довідник «Коли кривавивсь і хитався світ» з підзаголовком «Українські літератори на сторінках одеської преси періоду національно-визвольних змагань 1917—1919 років» є, сказати б, локальним. Досліджуючи місцеві видання 1917—1921 років (до приходу більшовиків), авторка, попри те, що відкриває для широкого загалу досі незнані або ж недостатньо відомі постаті українських літераторів та діячів культури, називає також добре знайомі всім імена — в частині їхніх зв’язків з Одесою. 93 персоналії описані в книжці. «Більшість з них було розстрі-ляно, — каже Лариса Бур’ян (на знімку). — Декотрим вдалося вирватись за кордон, звідкіля вони продовжували служити Україні. Десятеро залишилися в Одесі. Після відновлення Незалежности багато імен стали відомі широкому загалу».

А ось цитата з розлогої вступної статті «Одеса буремної доби» Олександра Музичка, кандидата історичних наук, доцента Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, віднедавна — доктора і професора: «…події 1917 року стали справжнім переломом в історії Одеси і розрубали життя усіх одеситів на «до» та «після». Далеко не всі фізично пережили цей час, інші були змушені виїхати з Одеси назавжди». Цією статтею вчений буквально заглиблює читача в ту епоху, яку творили і відтворювали, разом з нею переживаючи всі перипетії крихкого часу, автори тих безцінних тепер публікацій. Різні то були люди. Одні беззаперечно і самовіддано служили українській справі та віддавали на її вівтар свій талант і життєву енергію. Інші повірили в більшовицькі гасла та всеодно були знищені як провідники української ідеї.

Світ, як знаємо, не буває чорно-білим, як в уявленнях і практиці більшовиків. Усі описані в книжці постаті — з їхньою більш чи менш талановитою творчістю, з їхніми світоглядами та з усіма їхніми помилками й нерідко драматичними долями — доповнюють ще далеко не цілісну картину української культури. Та вона й не може бути такою з огляду на розпорошеність українців по цілому світі. Попри те, що всіх мусимо зібрати в одному пантеоні українського духу — нескореного і вільного за визначенням. Попри те, що страшні часи імперського та комуністичного панування поклали беззаперечний відбиток на наступні покоління українців, що й бачимо в нинішньому нашому суспільстві, навіть на тридцятому році Незалежности.

Вельми актуальну думку висловлює у своїй вступній статті одеський історик Олександр Музичко: «Жодного примирення з антиукраїнськими силами, що хочуть повернути нас назад, ми допустити не можемо і реверанси аж ніяк не потрібні. Світ поважає послідовних та сильних. Розбрат, кволість, непослідовність, ідейне хитання призводять до важких наслідків, які потім дуже тяжко виправити».

Обидві названі тут книги дають нам до зрозуміння: якби на наші терени прийшов отой «русскій мір», почався б новий, ще страшніший етап нищення всього такого ненависного йому українського.

* * *

Цими днями в ОННБ відбулась онлайн-презентація на платформі Zoom довідника «Коли кривавивсь і хитався світ». Окрім названих учасників, свої думки про книжку висловили Ірина Бірюкова — генеральна директорка бібліотеки, Сергій Гуцалюк — керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, Галина Закіпна — провідний науковець Одеського літературного музею, Валентина Кононенко — завідувачка науково-бібліографічного відділення Українського фонду культури, заслужений працівник культури України.

Автор: Роман КРАКАЛІЯ


© 2005—2021 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2021 S&A design team / 0.009
Перейти на полную версию сайта