Бунт на кораблі найчастіше відбувається з вини капітана. І найчастіше тому, що капітан поняття не має про настрої помічників, та й команди в цілому. З бунтом, звичайно, можна впоратися за якийсь час. Але в цей час штурвал залишається без нагляду.

ПРО ЛОВЛЮ РИБИ В КАЛАМУТНІЙ ВОДІ

Думаю, ви здогадалися, що йдеться про Україну та її шостого президента, який на очах втрачає один за одним важелі управління державою. Цих важелів з моменту обрання і то було раз, два та й годі. Команду «слуг народу» довелося набирати з нуля і навчати грамоті на трускавецькому курорті. З першого дня навчання «слугам» навіювали, що господар у них один. Без нього, Володимира Олександровича Зеленського, обранці народу й ламаного гроша не варті. А з ним — сила.

Політичну арифметику першої чверті першого класу «зелені» депутати засвоїли. Але з початком роботи парламенту довелося вчити таблицю множення. Й у фракції «Слуга народу» виникли проблеми. В Ігоря Валерійовича був свій погляд на те, скільки буде два на два. У Рената Леонідовича — свій. Правильна відповідь коштувала великих грошей, посад і впливу. За п’ятого президента України насилу, але вдавалося знаходити спільну відповідь. Але в офісі шостого президента рахувати в голові не вміють. У цифрах плутаються. «Монобільшість» у Верховній Раді почала дробитися на групи і в пошуках відповідей заглядати в різні підручники.

І дуже скоро перестала бути більшістю. Для прийняття важливих законів у пошуках голосів доводилося звертатися до дружніх і не зовсім дружніх колег. А колеги вимагали взаємності. У процесі узгодження перемагали інтереси тих, хто узгодження забезпечував грошима. Тобто олігархів. Офіс президента і президент особисто, як фактор впливу на законотворчість, у багатьох випадках не працювали. Або працювали так собі.

Було б дивно, якби в такій обстановці хтось не спробував зіграти у свою гру, половити рибку в каламутній водичці. Не беруся судити, наскільки народний депутат Олександр Дубинський, голова Київської організації партії «Слуга народу», член парламентського комітету з питань фінансової, податкової та митної політики, прямо виступав від імені Ігоря Коломойського. Але багато що свідчить про те, що цей обранець народу сам або через посередників допомагав місії Джуліані (особистого адвоката Трампа) збирати компромат в Україні на сина Джозефа Байдена, нинішнього президента США.

У Вашингтоні Дубинського внесли до списку осіб, пов’язаних з Росією, що намагалися втрутитися у виборчу кампанію США. До нього застосували жорсткі персональні санкції. Включаючи заборону на банківські трансакції в доларах скрізь, не виключаючи Україну. Крім цього, Офіс президента Зеленського застерегли, гра Дубинського, яка, на їхню думку, таки була, може позначитися на американо-українських відносинах. Президент України, зацікавлений у дружбі з президентом Байденом, зрозуміло, не міг ігнорувати окрик з-за океану.

Питання і варіанти

Але це, як то кажуть, приказка. А казка в тому, що Дубинський не виявив бажання визнавати свою провину, а відтак покидати партію «Слуга народу» та однойменну фракцію в парламенті. Більше того, свою позицію почав відстоювати публічно. І на публічний рівень вивів свою незгоду із Зеленським. Норовливого народного депутата з парламентської фракції врешті-решт виключили, але це коштувало двотижневих зусиль і не вирішило всіх проблем і в партії, й у Верховній Раді.

Є підозри, що Коломойський та його партнери активно підтримують діяльність партій-них організацій «Слуги народу» по всій Україні. А у Верховній Раді, грубо кажучи, утримують групу народних депутатів, пов’язаних з Дубінським. Їх близько двох десятків. І така втрата дуже послаблює позиції тепер уже колишньої президент-ської «монобільшості». Як і можливості самого глави держави реалізувати свої ініціативи в парламенті.

А тим часом у внутрішній і зовнішній політиці України назріває системна криза, що вимагає термінових рішень. У тому числі, на рівні глави держави та уряду. Не виключено, що це вимагатиме зміни складу Кабінету Міністрів і розпуску Верховної Ради. Як у разі загострення ситуації діятиме Президент України? На що зважиться? Варіанти поведінки Зеленського зараз жваво обговорюються в українському суспільстві, і таких варіантів кілька.

Варіант перший. Президент нічого не робитиме і залишиться в «теплій ванні». Він та його оточення продовжать роздавати позитивні інтерв’ю і стверджувати, що в економіці, яка падає, все під контролем. З поверненням боргів Україні ось-ось допоможе МВФ, а зростання цін на комуналку та товари першої необхідності незначне. Пенсії підвищимо, зарплати — теж, а Крим і Донбас повернуться до нас самі. Швидко.

Варіант другий. В офісі помітять під вікнами пікети і, якщо не розучилися грамоти, прочитають, що на плакатах написано. У судах усіх інстанцій, починаючи з місцевих, за ініціативою Портнова і зверненнями «ОПЗЖ» почнуть скасовувати укази президента, постанови уряду і все, що нагадує про Революцію Гідності. У Верховній Раді розпочнуть збір підписів за початок процесу імпічменту. За надбавку до пенсії не можна буде купити квиток на маршрутку, а на Донбасі по всьому фронту відновляться бойові дії.

Теплу ванну, певна річ, президенту доведеться покинути і, поки не пізно, шукати підтримки. Не виключено, що виходом із ситуації стане повернення під крило одного або кількох олігархів, припинення розмов про реформи і боротьбу з корупцією. Якщо при цьому зникне підтримка Заходу, нашу країну чекає зміна курсу і розворот у бік Москви.

Варіант третій. Це щось посередині. Частину повноважень з управління державою разом з пакетом власних невдач Зеленський спробує повернути парламенту. Як і належить за Конституцією в парламентсько-президентській республіці. Але Верховну Раду дев’ятого скликання президент при цьому розпустить, а про переділ влади почне домовлятися з лідерами «старих партій». Якщо не складеться, просто піде у відставку.

Главою держави в такому випадку (відповідно до Конституції) стане голова Верховної Ради Олександр Разумков. І це не найгірший варіант для країни.