В ОДЕСІ НЕ ЗГОДНІ, ЩО МІСТО ЗАСНУВАЛА КАТЕРИНА II

«Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи. Це все території, які були передані в Україну радянським урядом. Навіщо вони це зробили, Бог його знає». Президент Росії Володимир Путін виголосив ці слова 17 квітня 2014 року, відразу після анексії Криму. Вони і стали ідеоло-гічною основою для спроби Росії захопити більші, ніж півострів на півдні країни, території України і призвели до збройного конфлікту, що почався на Донбасі.

Слово «Новоросія»», йдеться у статті на «Радіо «Свобода», до того моменту мали у своїй назві кілька одеських громадських організацій, заснованих незадовго до тих подій. Вони поширювали міф про те, що місто на місці сучасної Одеси було засноване 200 років тому — рескриптом Катерини ІІ. Цей міф якнайкраще підходив для територі-альних претензій Росії — складалося враження, що цивілізація прийшла на ці терени разом з їх завоюванням Російською імперією.

У російськомовній Вікіпедії досі глава «Заснування міста» починається з подій кінця XVIII століття, коли в Одесі у 1793 році почалося будівництво фортеці. Згадується і рескрипт Катерини ІІ про появу нового міста — Одеси. Після прочитання цих рядків починає здаватися, що до тих подій на цьому місці ніякого міста не існувало. З пантелику збиває і святкування одеситами дня міста 2 вересня: цього дня у 1794-у нібито «були забиті перші палі в основу міста» з благословення митрополита Катеринославського і Таврійського.

Цей міф розвінчується у третій серії проєкту «Український Південь», оприлюдненого інститутом національної пам’яті (детальніше — у номері «ЧН» за 28-30 січня. — Прим. ред.). Його ініціаторами та авторами є три українські історики: професор кафедри історії України Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Тарас Гончарук, доцент тієї ж кафедри Володимир Полторак та голова Південного міжрегіонального відділення УІНП Сергій Гуцалюк. У знятому ними невеликому фільмі йдеться про те, що в світі основною методикою визначення дати заснування міста є перша письмова згадка, якщо були розпочаті будівельні роботи і якщо існування населеного пункту не переривалося.

У центрі Одеси в 2008 році з’явилося невелика пам’ятна локація на місці археологічних розкопок, де виявили сліди стародавнього грецького поселення. Через скляний купол можна побачити як знайдені на цьому місці амфори, так і фундамент античної споруди. Однак це і ще одне давньо-грецьке поселення, виявлене на території Одеси, зникли в античності, тому не можуть служити для визначення дати заснування міста. Але є й інше свідчення. Перша письмова згадка про місто Хаджибей, яке було згодом перейменоване в Одесу, міститься у текстах польського історика Яна Длугоша. У 1415 році він, описуючи зустріч послів візантійського імператора і патріарха константинопольського з польським королем Ягайлом, говорить про місто як про королівський порт, через який відбувається торгівля зерном.

— Це давно відомий, старий факт, який свого часу був затертий, забутий, — розповідає історик Сергій Гуцалюк (на знімку). — Дані, які ми наводимо у фільмі, були відомі навіть історикам Російської імперії, котрі жили і працювали в Одесі. Маю на увазі передусім таких істориків, як Василь Надлер або Микола Маркевич. Вони одними з перших звернули увагу на свідчення Длугоша. А сентенція щодо заснування міста Катериною ІІ з’явилася приблизно в кінці 1830-х — на початку 1840-х років завдяки старанням Аполлона Скальковського, який, по суті, на догоду правлячої династії Романових взявся розкручувати цей міф. При цьому в рескрипті Катерини ІІ про ніяке заснування міста не йдеться. У ньому мовиться про розширення хаджибейської гавані та облаштування порту, тобто про модернізацію Хаджибейського, а потім, з 1795-го, Одеського порту. Цей рескрипт і сам є доказом абсурдності ідеї про те, що Катерина ІІ заснувала Одесу. Не існує в природі указу про заснування міста як такого. Його шукали багато років, але ніхто ніде не зміг знайти.

Чому для нас важливо говорити про це зараз? Тому що, починаючи з набуття Україною незалежності і до 2014 року, цей міф дуже експлуатувався путінською пропагандою для обґрунтування ідеї «Новоросії». І це був не просто імперський міф, придуманий Скальковським, а коктейль із сталі-нізму, чорносотенства і так далі. І під час подій в Одесі в 2014-у цей міф зіграв дуже зловісну роль.

— А в радянський період цей міф експлуатувався теж?

— Так, у радянський період він також існував, але не так широко використовувався. Після того, як стараннями історика Аполлона Скальковського він з’явився, в 1900 році в Одесі встановили пам’ятник Катерині ІІ. Але в 1917-у його задрапірували брезентом, бо революційна громадськість на той момент була обурена цим пам’ятником ро-сійському монархізму та імперіалізму, а в 1920-у його взагалі знесли. Щоправда, в 2007-у знову відновили, але в Одесі був спротив, багато хто виступав проти пам’ятника, який нібито був символом того, що завдяки лише талантам Катери-ни ІІ тут щось з’явилося. Наше місто отримало своє значення завдяки торгівлі через одеський порт зерном, яке вирощувалося на півдні України та в її центральній частині. Фактично це був порт, через який ішла торгівля з країнами Середземномор’я. Це були Південні морські ворота Російської імперії в той час. Завдяки торговому буму місто і забудовувалося. Те, що зараз є для багатьох символами Одеси, постало завдяки торгівлі.

— Новий пам’ятник Катерині ІІ був установлений в 2007 році. З чиєї ініціативи це відбувалося?

— У той час його встановлення ініціювали кілька громадських організацій, які були частково афільовані з певними проросійськими колами. На той момент містом керував Едуард Гурвіц, людина, яка до мозку кісток — антикомуніст. Він фактично першим в Україні розпочав процес декомунізації. Ще в 1990-х були перейменовані вулиці: радянські назви замінені на старі. Батько Едуарда Гурвіца був репресований, потім, коли він повернувся з таборів, то пожив недовго і помер через хвороби, яких там надбав. І мерові запропонували: давайте знімемо пам’ятник Потьомкінцям, символ комунізму, і поставимо пам’ятник Катерині ІІ, а площі повернемо її старий дуже красивий ансамбль.

У 2014-у сам пам’ятник не був центром протистояння між проукраїнськими та проросійськими громадянами. Протистояння було на вулицях, але не біля пам’ятника. І навіть зараз ведуться розмови про те, чи потрібен пам’ятник, чи ні. Я думаю, що варто поруч з ним встановити велику табличку, на якій перелічити всі «заслуги» Катерини ІІ перед українським, польським, єврейським, кримськотатарським і російським народами. Це — кріпосне право, межа осілості для євреїв, знищення української державності, різанина в передмістях Варшави...

— Ви одесит. Ось ця дата — 600 років Одесі — відзначається жителями міста, попри існування міфу про заснування Одеси Катериною ІІ?

— У місті існує кілька громадських організацій, для яких ця тема постійно одна з центральних. Є громадська організація, яка так і називається «Одесі — 600». В даний момент старі історичні суперечки виплеснулися в публічну площину. У місті вже майже всі знають про те, що Одесі не 200 років, а набагато більше. Але ще в 2015-у було прийнято Постанову Верховної Ради України про те, що місту 600 років, перша згадка — 1415-й. Тоді ж, у 2015-у, було 600-річчя міста, але воно відзначалося на громадському рівні, а на рівні державному — міська влада на той момент абстрагувалася від цієї дати. Був навіть судовий процес — громадські організації подали в суд на мерію, щоб зобов’язати її провести якісь заходи, оскільки та відмовлялася. І суд, до речі, зобов’язав її це зробити.

— Якщо Одесі 600 років, які підтвердження цьому вдалося виявити сучасним історикам?

— Як я уже говорив, перша згадка про населений пункт, з документованою територією міста, — це 1415 рік. В античні часи тут було кілька локальних поселень, але перерва між ними і першою згадкою про Коцюбіїв — це майже тисяча років. В історичній практиці це така велика перерва, що не можна говорити про наступність. А от між першою згадкою про Коцюбіїв, а потім, уже за часів Кримського ханства та Османської імперії, Хаджибей, який з 1795 року став Одесою, нема такої перерви, а є постійні відомості про якісь процеси, які тут відбувалися: торгові, військові і так далі. Про це пишуть відомі мандрівники, є карти XVI, XVII, XVIII століть, на яких вказано місто Хаджибей. Деякі з них вивчені українськими істориками і введені в науковий обіг нещодавно — після досліджень, проведених в архівах Стамбула.

У російській і радянській пропаганді османів малюють так, ніби вони дикуни, але у них не було практики знищувати документи і переписувати їх, вони всі збережені. На жаль, у російських архівах дуже багато документів пропало, або вони фальсифіковані. А османи все зберігали, і завдяки цьому ми тепер маємо можливість, ґрунтуючись на цих документах, докопатися до істини. Багато прихильників імперської теорії заснування міста нас дорікають у тому, що ми нібито хочемо переписати імперську історію. Ми такого завдання собі не ставили. Навіть якби ми могли перед собою таке завдання гіпотетично поставити, то практично його ніяк не можна реалізувати. Імперська історія міста Одеси — така ж складова частина історії, як період польсько-литовський, період османський, кримськотатарський, козацький період, радянський період і нині період незалежної України. Ми хочемо доповнити те, що давно дослідили вчені, а також розповісти про нові цікаві історичні факти — карти і документи, які описують події в Хаджибеї у XVII—XVIII століттях, з турецьких архівів.

Ще ми хочемо прибрати наслідки багаторічної антиукраїнської пропаганди щодо Південної України. Бо Одеса — це центр всього цього. Путін говорив, що Новоросія — це не Україна. Новоросією він називав Одеську, Миколаївську, Херсонську області, всі південні і східні області України. І в нас була купа організацій під назвами «Новороссия», «Новороссийский край» і так далі, центральною темою яких була нібито місія цивілізованих людей, Російської імперії як найголовнішого чинника, який приніс сюди цивілізацію. Але це не відповідає дійсності, оскільки, якщо ми візьмемо, наприклад, Кримське ханство або Османську імперію, ті південноукраїнські землі, які входили в Османську імперію, то тут не було кріпацтва. З тих немусульманських народів, які тут жили, османи брали тільки десяту частину від прибутку. А в Російській імперії в той час було кріпосне право. Тому говорити про якусь цивілізацію... На Запорізькій Січі теж не було ніякого кріпосного права, і теж селяни могли туди прийти, працювати там за якусь частину прибутку. Це якщо для прикладу говорити про суто економічні моменти.

Джерело: https://www.svoboda.org/a/31078747.html («Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»).