1959 рік. Після закінчення морського училища їду за місцем призначення в Находку. З Одеси до Находки добирався 12 діб: потяги — це паровози. Щоб спуститися до станції Слюдянка, треба пройти 26 тунелів. У 1967-у з Москви до Владивостока на дорогу йшло дев’ять діб, а в 1972-у — сім. Над Байкалом у тому ж 1959-у їхав понад 12 годин. Якщо заглянути в книжку «Железные дороги СССР. 1969 г.», то матимемо уяву, як проходить колія з Москви до Владивостока. У Приморському та Хабаровському краях вона пролягає по самому кордону з Китаєм, а в кількох місцях з китайського боку у вагонах можна з рогатки повибивати вікна; трохи далі колія тягнеться в Амурській та Читинській областях, це вже в межах озера Байкал.

Із 1959-го по 1972 рік я працював на суднах, які ходили в Японському, Охотському морях і в Тихому океані. На кожному судні були книжки — лоція Японського моря, частина І і частина ІІ. Частина І — це південна ділянка Японського моря, а частина ІІ — північна. У першій назви бухт, виступів, гір, річок і поселень були вперемішку російські й китайські. У 1969-у частину І лоції Японського моря із суден забрали. До 1972-го я її так і не отримав. У 1969-у їхав у відпустку в Україну і до нас у вагон підсів лейтенант. Розповідав (а він після шпиталю також їхав у відпустку, поранення отримав на острові Даманському, на Амурі), що бійці з патрулювання кордону поверталися сивими — весь час були під прицілом китайських прикордонників. Коли китайці захопили Даманський, то острів спалили радянські «гради», залишилося одне каміння.

Після Даманського між Союзом і Китаєм були напружені відносини. Радянські судна, які брали сіль у портах Китаю, тамтешні лоцмани спрямовували на каміння. Робили все, щоб судно затонуло.

Ще Наполеон сказав: якщо Китай прокинеться, то це почує весь світ. Мабуть, ці слова знає і Путін. Під час зустрічі з хазяїном Кремля китайський лідер Ден Сяопін напряму сказав, що, мовляв, у вас багато землі, але мало людей, а в нас — навпаки. Путін усе зрозумів і віддав китайцям у користування на 49 років 100000 гектарів землі у Забайкаллі з населенням, яке там проживає. Вочевидь, забув, що свого часу царська Росія віддала в оренду Америці Аляску на 100 років. А що станеться через 50 років із Забайкаллям? Ми знаємо, що було вчора, бачимо, що є сьогодні, а що буде завтра — можемо тільки здогадуватися.

Ця подачка Ден Сяопіна навряд чи задовольняє. Китаю потрібна земля, яку забрали росіяни. І він раніше чи пізніше захоче її повернути. На це його надихнув сам Путін, анексувавши Крим. Якщо китайці підуть відбирати своє, то де Росії шукати правди? Вона сама собі перекрила шляхи підтримки і захисту. Зробити так, як це зробили з о. Даманський, уже не вийде. Стукати черевиком перед Китаєм — не той час. Навіть Америка хвіст підібгала — щось не чути, щоб її кораблі заходили на Тайвань, а китайці висловлювали ноти протесту, як це було не так уже й давно. Досить в одному місці перерізати колію, що з’єднує Центральну Росію і Далекий Схід, й останній не виживе.

Здавалося б, Україні треба радіти, що Путін завів Росію в пастку. Але не варто, бо й нам добряче перепаде.

Працюючи на Далекому Сході, зокрема й на морських геологорозвідниках, мені доводилося висаджувати геологів на узбережжя Японського моря, іноді бувати в тамтешніх поселеннях. Ходиш і не розумієш, де ти — чи в Росії, чи в Україні, десь у Вінницькій області. Хати біленькі, на обійсті то хрюкає, то мукає, то кукурікає, люди розмовляють українською мовою, й у тебе серце стискається, що ти потрапив у рідну стихію. У великих містах, таких як Владивосток, Находка, Совєтська Гавань, Ваніно, Ніколаєвськ-на-Амурі, теж почуєш українську, але не так часто.

Якщо Китай забиратиме свої землі, то, думаю, якась частина людей захоче перебратися в Україну. Навіть переконаний. Добре, якщо вони будуть налаштовані проукраїнськи, а якщо такі, які, перебравшись на Одещину із Сибіру, заявляють мені прямо в очі, що це їхня земля, а самі за десятки літ так і не вивчили української мови? Якщо ж Україну поповнять люди з такою позицією, буде дуже погано. Ми вже бачимо це по «ЛНР» і «ДНР». Хіба вони захищатимуть Україну?..

Час збігає дуже швидко. Ми знаємо, що були імперії, і знаємо, що з ними сталося. Така ж доля чекає й Росію. Тут питання лише часу.

смт Олександрівка,

Чорноморська міська громада.