Мабуть, кожен з одеситів проїжджав це місце: по дорозі на промтоварний ринок «7-й кілометр», там, де зліва — магазин «Шостий елемент», праворуч видніються якийсь пустир, смітник і гаражі...

Та, на жаль, мало хто знає, що у 1937 — 1941 роках ця ділянка була спецоб’єктом НКВД. Спочатку розстріли проводилися в Одесі, а поховання відбувалися на Другому міському кладовищі. Але кількість розстрілів збільшувалася, й з’явилася потреба в території. Відтак людей почали розстрілювати за містом і там же ховати у братських могилах. За загальними підрахунками, на цьому спецоб’єкті було розстріляно від 5 до 8 тисяч осіб.

У 2008 році під час пошукових робіт, організованих товариством «Меморіал», там знайшли останки 1086 закатованих енкаведистами. Потім про це місце забули, аж доки міська влада не вирішила перенести гаражні кооперативи, які заважають розширенню аеропорту.

Український інститут національної пам’яті звернувся до Одеської міської ради з вимогою провести пошукові роботи на місці, де покояться жертви репресій, перш ніж розпочинати будівництво, і запропонував два варіанти використання цієї території. Перший — перед встановленням гаражів провести нові пошукові роботи, зібрати і вивезти останки людей на кладовище та створити там меморіальний комплекс. Другий варіант — облаштувати меморіальний комплекс просто на ділянці колишнього спецоб’єкта НКВД (без ексгумації тіл), а для гаражів пошукати інше місце.

Одеський краєзнавець і голова громадської організації «Суспільство та історична спадщина» Олександр Бабич самостійно ініціював пошукові роботи. Перший крок — проведення георадарної розвідки — вже робиться. Коли розшифрують місця аномалій, стане зрозуміло, де саме були розстрільні рови і де розташовані поховання репресованих.

Олександр Бабич вважає, що не слід чіпати тіла людей, які покояться на цьому місці.

— Потрібно посадити дерева, поставити один монумент на всіх. І перетворити пустир на парк, місце скорботи, пам’яті, де лежать невинно вбиті одесити різних націй, статусу та віросповідань...

Насправді таких місць в Одесі може бути чимало.

Олександр Бабич розповідає:

— Ми запускаємо проєкт «Місця скорботи Одеси», і в попередньому списку — понад 70 меморіальних адрес. Частину ми знаємо достеменно, наприклад, Преображенський парк, розташований на місці кладовища. Є у нас кладовища, що зникли, є місця страти євреїв, Голокосту. І ця робота тільки починається. Так, у парку Шевченка — чотири цвинтарі. Відомо, що санаторій «Червоні зорі», який на 9-й станції Великого фонтану, стоїть на монастирському кладовищі. А там планують зводити новий житловий комплекс. Ми повинні знати минуле нашого міста, його історію, щоб не будувати життя на кістках людей.

Так, в Одесі потрібно вибудовувати культуру пам’яті. Але навряд чи ті, хто хоче вигнати хмарочос у прибережній зоні, переймаються тим, що він стоятиме на людських останках. Наша ж справа — не допустити цього.