За створення телескопа нової системи його навіть називали Галілеєм ХХ століття. 23 квітня сповнилося 125 років від дня народження видатного вченого й винахідника Дмитра Дмитровича Максутова.

Хлопчика очікувала блискуча кар’єра морського офіцера, адже його дід і прадід були адміралами російського військового флоту. Прадід, Петро Іванович Максутов, серед учителів якого був відомий мореплавець Ф.Ф. Крузенштерн, за доблесну службу отримав князівський титул і невеликий маєток під Пензою. Дід, Дмитро Петрович — герой оборони Петропавловська-Камчатського у 1854 році й останній правитель Російської Америки (з 1863-го до передачі цих земель США), мав військове звання контр-адмірала. Батько, Дмитро Дмитрович, устиг дослужитися до звання капітана І рангу, а після жовтневого перевороту разом із молодшим сином емігрував до Сполучених Штатів. Батько матері, Олени Павлівни, Павло Абрамович Єфремов теж був контр-адміралом.

Дмитро, перша дитина у сім’ї, народився не в Одесі, як повідомляється в багатьох джерелах, а в Миколаєві. У наше місто родина переїхала, коли хлопчикові було три роки. А сталося це через переведення батька на торговельний флот. І вже в Одесі народилися Дмитрові брати та сестри.

Вочевидь, на захоплення астрономією вплинув подарунок — підзорна труба — діда по материній лінії доктора Зеємана, особистого лікаря адмірала П.С. Нахімова. Батько як моряк часто перебував у тривалих плаваннях, тож вихованням дітей займалася мати. До восьми років Дмитро вже вільно читав і писав. Десь у той же час у нього прокинувся інтерес до астрономії. Батько помітив захоплення сина й допомагав йому конструювати простенький штатив для 2,5-дюймової труби, вчив столярній та слюсарній справам.

У 10 років Дмитро вступив до Одеського кадетського корпусу, який щойно відчинив двері у спеціально збудованому корпусі на 4-й станції Великого Фонтану. Втім, військова муштра не відбила у нього потягу до зірок, а передусім — завдяки науково-популярним книжкам з астрономії. Читаючи про дивовижні астрономічні осягнення XIX століття, хлопець мріяв про власні відкриття невідомих об’єктів Всесвіту. Поступово виникла проста думка: для цього потрібен телескоп, бо подарована дідусем підзорна труба вичерпала свій ресурс. І в 1911-у, у 15-літньому віці, він виготовляє дзеркало діаметром 7 дюймів, а також рефлектори діаметрами 180 і 210 мм і веде серйозні астрономічні спостереження. А в 1912-у публікує свою першу замітку про виготовлення дзеркал в «Извес-тиях» Російського товариства любителів світознавства.

Одночасно, навчаючись у старших класах, стає завідувачем астрономічної обсерваторії кадетського корпусу і проводить заняття з учнями з космографії. Його ґрунтовні знання й ерудиція робили ці уроки дуже популярними. Результати спостережень молодого дослідника здобувають визнання наукової громадськості й Дмитра Максутова обирають дійсним членом Російського астрономічного товариства.

У 1913 році він з відзнакою закінчує кадетський корпус і їде до Петербурга, де вступає у Військово-інженерне училище. З початком Першої світової війни достроково випускається з нього у званні підпоручника і після закінчення прискореного курсу з іскрової радіотелефонії потрапляє на Кавказький фронт. Там молодий офіцер, відзначившись у боях, отримує чин поручника і кілька нагород. У 1916-у за власним бажанням переводиться в авіаційну школу до Тифліса. Під час виконання залікового польоту в коробці крил порвалися дві розтяжки і літак упав з висоти близько 90 метрів. Дмитро дивом залишився живим, хоча й отримав серйозні травми та контузію. Революційні події 1917-го застають його у тифліському шпиталі. Після одужання Максутова визнають інвалідом і комісують з війська.

Вийшовши зі шпиталю, пробує емігрувати через Сибір і Китай до США, маючи за мету влаштуватися на роботу в Маунт-Вільсонівську обсерваторію, до відомого американського конструктора телескопів Джорджа Річі. Але в січні 1918-го його знімають з потяга й заарештовують у Харбіні (їхав за підробленими документами). Щоправда, через місяць, після встановлення особи, звільняють. Півтора року жив там випадковими заробітками і в 1919-у був змушений повернутися через проблеми зі здоров’ям та відсутність коштів.

У Томську, як колишнього офіцера, Максутова мобілізовують у Російську (білу) армію для роботи на радіотелеграфній базі, але до служби він так і не приступив. Після приходу в 1920-у червоних вступив одразу на третій курс хімічного факультету Томського технологічного інституту. Через нестачу викладачів доводилося і самому вчитися, й читати фізику на молодших курсах. На базі майстерень Томського університету організував невелику оптичну лабораторію і створив перший зразок «шкільного» телескопа.

Його старання помітив професор тамтешнього університету Б.П. Вайнберг (у 1890-х викладав у Новоросійському університеті в Одесі) і написав про це академіку Д.С. Рождественському в Петроград. Останній зацікавився роботами Максутова і надіслав йому запрошення у щойно сформований Державний оптичний інститут. Молодий дослід-ник їде до Петрограда, де його зараховують майстром оптичної майстерні. Робота з такими визнаними оптиками, як О.А. Чикін та Є.Б. Александров, відіграла визначальну роль у його подальшій долі.

Перебуваючи в Петрограді, Дмитро нарешті відновив зв’язки з рідними й дізнався, що батько з молодшим сином Костянтином виїхали за кордон, а мати з доньками Оленою та Зіною залишилися в Одесі. Тож після цієї звістки навесні 1921 року вирушив до Одеси. Тут влаштовується оптиком у механічні майстерні Інституту народної освіти (колишнього університету), що дозволило продовжити займатися улюбленою справою, а також вдосконалюється в практичній оптиці та пише свої перші теоретичні роботи. Оскільки бракувало коштів, то додатково викладає фізику на артилерійських курсах для командирів Червоної армії.

Багато часу Дмитро Максутов приділяє створенню нових систем дзеркальних телескопів. Ці дослідження й розрахунки здійснює, частіш за все, в домашніх умовах. Слід зазначити, що за кордоном подібні роботи були виконані майже на 30 років пізніше. Розробляє також дзеркальні системи для об’-єктивів мікроскопів при дослідженнях в ультрафіолетовій частині спектра. У 1924-у пропонує компенсаційну схему контролю параболічних дзеркал, успішно застосовану при виготовленні дзеркала діаметром 2,6 м для рефлектора Кримської астрофізичної обсерваторії. Молодий учений не зупиняється на досягнутому й постійно вдосконалює свій метод, що значно підвищило точність контролю.

У 1927-у переходить до Державного фізичного інституту в Одесі й організовує майстерню з виготовлення шкільних телескопів. І хоч у ній працювали лише п’ятеро осіб, за рік було зроблено більше сотні телескопів Ньютона діаметром 140 мм, які мали першокласну оптику — виготовлену Максутовим власноруч, без верстатів.

У лютому 1930-го у пошуках «ворогів народу» Одесою прокотилася хвиля арештів, під яку потрапив і Максутов. За його словами, цей арешт був найважчим, ніякого слідства не проводилося, людей розстрілювали через одного. Але доля і цього разу була прихильною до нього, не знайшовши жодних доказів антирадянської діяльності, 13 березня його звільнили. Після ув’язнення, як сам зізнавався, почувався вкрай невпевнено й пригнічено.

У вересні того ж року в Одесі проходив І Всесоюзний з’їзд фізиків, на якому Д.Д. Максутов поспілкувався з академіком Д.С. Рождественським. Той запропонував йому повернуться в Держаний оптичний інститут, у лабораторію прецизійних приладів, очолювану тоді В.П. Линником. І наприкінці осені він, зібравши весь свій «скарб», переїхав до Ленінграда, де невдовзі взявся за створення Лабораторії астрономічної оптики, яка стала одним з провідних центрів астрономічного приладобудування в СРСР.

У 1938-у, коли по всій комуніс-тичній імперії ув’язнювали і розстрілювали сотні тисяч невинних людей, інженерові-дворянину, рідні якого виїхали за кордон, висунули типові звинувачення у «шкідництві» та шпигунстві на користь Японії». Однак і цього разу йому пощастило: із заарештованого у березні Д.Д. Максутова в грудні зняли всі звинувачення і звільнили.

Своє найбільше відкриття Дмитро Дмитрович зробив у потязі, яким під час наступу німецької армії на Ленінград радянських учених евакуювали на схід СРСР. Саме у вагоні йому прийшло осяяння, завдяки якому з’явився телескоп з принципово новою оптичною системою — комбі-нацією сферичного дзеркала зі

злегка випукло-увігнутим меніском. Про цю «еврику в потязі» його колега, фізик та астроном-любитель Степан Враський розповідає так: «У 1941 році Дмитро Дмитрович Максутов разом з іншими вченими був евакуйований з Ленінграда. Потяг, у якому вони їхали, прибув на якусь станцію, де їхній вагон відчепили, і він три доби стояв... Першу добу Максутов відсипався, а на другу, коли відпочив, придумав свій телескоп... Ось що означає хоч на малий час дати людині спокій».

Наприкінці жовтня 1941-го у щойно створених майстернях з еваку-йованого обладнання був виготовлений перший 100 мм телескоп. Через два роки на нараді, скликаній астрономічною радою АН СРСР, винахід Д.Д. Максутова названо видатним і визнано за необхідне якнайшвидше впровадити меніскові системи в астрономічну практику.

Через конфлікт з новим директором оптичного інституту в 1943-у Дмитро Дмитрович звільняється з нього і переїздить до Москви, де створює лабораторію астрономічного приладобудування. У новій лабораторії він повертається до шкільного телескопа й зупиняється на схемі «менісковий Кассегрен» як найбільш компактній. За винахід меніскових систем 26 січня 1946-го йому присуджують Сталінську премію І ступеня. (У 1941-у отримав ту ж премію ІІ ступеня «За створення астрономічних та оптичних приладів»). 22 квітня 1944-го Максутова затверджують у вченому званні професора (без захисту дисертації), а 4 грудня 1946-го обирають членом-кореспондентом АН СРСР.

У липні 1945 року на прохання президента АН СРСР С.І. Вавилова Д.Д. Максутов повертається в Державний оптичний інститут і ставить першочерговим завданням масове виробництво шкільних телескопів. Вочевидь, саме тоді й прозвучала його крилата фраза: «Я хочу показати людям небо!». Відтак була виготовлена перша партія (2,5 тисячі штук) 70 мм телескопів і нарешті збулася давня мрія Максутова — дати школам та любителям доступний інструмент для спостереження за зірками-планетами. Завдяки авторитету вченого телескоп ще довгі роки продовжували випускати на різних заводах (спочатку — в Москві, а пізніше — в Ленінграді). І сьогодні ці раритети можна зустріти в деяких освітніх закладах та в шанувальників астрономії.

У 1946-у Д.Д. Максутов читає курс лекцій з астрономічної оптики працівникам Пулковської обсерваторії та аспірантам університету. За основу лекцій слугували рукописи його книжки «Астрономічна оптика» (1946). У 1948-у видає другу книжку — «Виготовлення і дослідження астрономічної оптики». Написана винятково на ґрунті особистого досвіду, вона стала підсумком його більш ніж 25-літньої роботи в галузі виготовлення і контролю великої оптики.

У 1949—1950 роках разом з Б.К. Іоаніссіані (майбутнім головним конструктором 6-метрового телескопа) в майстернях інституту будується камера з діаметром меніска 500 мм, яку встановлюють в Алма-Атинській обсерваторії. Перші ж знімки дають чудові результати: на них видно зорі до 19-ї зоряної величини. Аналогічна камера пізніше, в 1955-у, встановлена на Кримській станції ДАІШ. Наступного року потужніший — 700 мм — телескоп з’являється в Абастуманській обсерваторії. Саме завдяки йому були отримані перші астрометричні знімки супутників та автоматичних міжпланетних станцій для коригування їх траєкторій.

У 1951-у Д.Д. Максутов звертається до уряду з ініціативою про будівництво в СРСР великого телескопа. Спочатку пропонувалося, використовуючи вже наявні виробничий досвід і потужності, за короткий термін створити телескоп діаметром близько 4-х метрів. Однак після численних консультацій вирішили збільшити діаметр до 6 метрів. Це потребувало великих витрат і вимагало перегляду технологій, створення нових цехів, верстатів та іншого обладнання, що, певна річ, дуже розтягнуло термін, і 6-метровий гігант став до ладу аж у 1975-у. Група Максутова у Пулково розраховувала оптику первинного фокуса та коректори для цього інструмента.

Останньою і найкращою роботою Максутова є 700 мм двоменісковий астрометричний астрограф АЗТ-16. Ідея його створення виникла в 1960 році. Незабаром було складене технічне завдання, і Ленінградське оптико-механічне об’єднання приступило до виготовлення інструмента. Головним конструктором призначили П.В. Добичина, а головним консультантом від замовника — Пулковської обсерваторії — Д.Д. Максутова. Користуючись цим статусом, Дмитро Дмитрович практично весь час перебував на заводі, погоджуючи й обговорюючи багато деталей проєкту. А коли розпочали доведення оптики цього інструмента, то й ночував у цеху, щоб на останніх стадіях не зіпсувати поверхні й отримати найкращий результат. Він поспішав, бо відчував, що слабке здоров’я і вік залишають йому мало часу. І все ж оптику таки довів до досконалості. Будівництво телескопа закінчили в 1964-у, але Дмитрові Дмитровичу не судилося про це дізнатися: він помер від серцевого нападу 12 серпня того року. Цей телескоп у 1968-у був встановлений у Чилі на горі Роблес, за 90 км на північний захід від Сантьяго.

Попри всілякі перепони, Д.Д. Максутов відбувся і як вчений, і як майстер найвищої кваліфікації, що рідко поєднується в одній людині. Час відніс у минуле цілу епоху і в астрономії, і в оптиці, але написані ним книжки, його винаходи й побудовані телескопи залишаються найкращим пам’ятником автору. Його іменем названі мала планета 2568 Maksutov, відкрита в 1980 році за допомогою телескопа системи Максутова, та великий кратер на зворотному боці Місяця.