У рамках XXII Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» в електронному читальному залі-медіатеці ОННБ відбулася презентація документально-художньої книжки Любові Ісаєнко «Прихисток людської душі» (Одеса, Бондаренко М.О., 2021).

Любов Миколаївна Ісаєнко — кандидат філологічних наук, доцент, відмінник освіти України, член НСЖУ. Народилася 26 березня 1952 року в чарівному селищі Макошине, на Чернігівщині, у родині службовців, інтелігентів у першому поколінні. Авторка книжок нарисів «Пам’ять і слово» (2004), «Пам’яті світле джерело» (2015), «Береги нашої пам’яті» (2018), життєпису «Дивоцвіт родоводу» (2018) та численних наукових статей.

Презентований «Прихисток людської душі» — п’яте видання, що продовжує серію літературно-критичних есеїв, присвячених ученим, письменникам, журналістам, учителям — випускникам філологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Під обкладинкою, на якій зображений ангел, криється дивовижний простір, глибока таїна як світу автора, так і світу героїв, а їх тут зібрано п’ятнадцять. Кожен нарис висвітлює особливі грані героїв оповідей — Володимира Базилевського, Світлани Бронікової, Лариси Дем’янишиної, Івана Задої, Олени Карауш, Григорія Клочека, Софії Шеренгової, Олександра Бондаря, Володимира Гетьмана, Михайла Ілляша, Віктора Козюри, Володимира Панченка, Віри Семенченко, Михайла Стрельбицького, Олекси Шеренгового.

Працювати над виданням Любов Миколаївна почала з ініціативи старшої внучки Стефанії (9 років), яка захотіла стати ілюстратором ще не написаної бабусею книжки. Мрія дівчинки здійснилася: малюнки Стефанії Сушак можна побачити на звороті обкладинки та в тексті. Її натхненницею стала знана художниця з тонкими емоційними та естетичними переживаннями Лариса Дем’янишина.

На гарний захід завітали й гарні люди — друзі, колеги-філологи, письменники, бібліотекарі, видавці…

Щирим, витончено-філософським було слово колеги Ірини Нечиталюк, кандидата філологічних наук, доцента кафедри української літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова, героїні нарису із книжки «Пам’яті світле джерело» (2015). А почала вона зі спогадів про яскраві моменти студентського життя, поділившись приємними враженнями від зовнішньої та внутрішньої краси Любові Миколаївни: «Завжди впевнена, вишукана, в гарному настрої, одягнена зі смаком, зачіска під Мірей Матьє, яка, до речі, дуже пасує їй, вона була для нас, студентів, еталоном всього прекрасного, вчила нас мислити нестандартно, пропускати через себе звучання слова, любити мелодію рідної мови. Вона сама розмовляла українською всюди, не тільки в контексті університету, а й у всіх інших контекстах, і навчала цьому студентів більше сорока п’яти років». Пані Ірина наголосила, що Любов Ісаєнко робить величезну справу — закарбовує у безмежжі простору й часу її величність ПАМ’ЯТЬ про прекрасних вчителів, науковців, випускників філфаку. На сторінках її документально-художніх видань оживає ціла когорта талановитих учених: Олександр Бондар, Іван Дузь, Андрій Недзвідський, Арнольд Слюсар, Василь Фащенко та багато інших. Гортаючи новодрук, Ірина Володимирівна із захопленням відзначила естетику його художнього оформлення, талант ілюстраторки Лариси Дем’янишиної.

Презентоване видання присвячене світлій пам’яті однокурсника авторки Володимира Панченка (1954—2019), видатного літературознавця, доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія», депутата Верховної Ради України I скликання, засновника сайта «ЛітАкцент», який навчався, тривалий час жив і працював в Одесі.

Спогадом, який залишив незабутній слід на все життя, по-ділився герой нової книжки «Прихисток людської душі» — Іван Задоя, письменник, заслужений працівник культури України, лауреат премії імені Євгена Маланюка, головний спеціаліст управління діловодства та контролю апарату Одеської облдержадміністрації. Він розповів, як познайомився з Володимиром Євгеновичем, котрий був науковим керівником його дипломної роботи за творчістю Григора Тютюнника, про ті пам’ятні три місяці 1984 року, про дружні стосунки, зустрічі з родиною Панченків, нестандартні автографи та розмови з колишнім наставником, який у 2001-у переїхав до Києва.

На знак вдячності за нелегку, але таку потрібну справу, яку робить авторка презентованого новодруку, публікуючи в періодичній пресі, а також окремими виданнями нариси про своїх учителів, колег, колишніх однокурсників, що проявили себе на ниві науки й культури, Іван Михайлович подарував їй власну книжку з автографом-побажанням: «Шановній (і воістину невтомній!) Любові Миколаївні Ісаєнко у день презентації «Прихистку людської душі» та з великою вірою і надією, що наступною Вашою книгою буде ошатний томик про однокурсника і світлу Людину — Володимира Панченка, наповнений щемкими спогадами, теплими листами, автографами… Прихильний до Вас і Вашої творчості Іван Задоя. Одеська національна наукова бібліотека, 22 травня 2021 року».

Ольга Нагорнюк, завідувачка відділу соціокультурної діяльності Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського, поціновувачка творчості Любові Ісаєнко, з нетерпінням чекала на цю працю. «Вихід у світ нової книжки, — підкреслила вона, — це завжди свято, не тільки для фахових філологів, а й для бібліотекарів, друзів, шанувальників». Пані Ольга привітала авторку й висловила щирі слова вдячності за багаторічну співпрацю на українській культурній ниві. А ще зачитала рядки Володимира Панченка, якими закінчується документально-художнє видання: «В українській літературі має з’явитися мода на біографії. Це має бути документальна історія життя, написана не нудно, бо немає нічого цікавішого за історію людини».

Приїхала на презентацію й Олена Карауш, вчителька-методистка з Антонюківської школи Миколаївського району. Подякувавши за запрошення, героїня одного з нарисів презентованої книжки поділилася з присутніми спогадами про студентські роки, коли вона навчалася на філологічному факультеті (1975-1980): «… часто відкриваю студентський альбом і з повагою дивлюся на своїх Навчителів, яких майже кожного дня згадую. Це люди з великої літери! Горджуся тим, які викладачі мене вчили... Низько вклоняюся їм за те, що вони в мене повірили й надихнули на педагогічну професію».

Присутні разом з пані Оленою вголос почали називати імена незабутніх викладачів філфаку: Таїсія Бевзенко, Онися Григорук, Олена Ковальчук, Іван Дузь (декан), Панас Данилко (заступник декана), Василь Шапоренко… У 1977—1980 роках Любов Ісаєнко була наймолодшою кураторкою групи, в якій навчалася Олена Карауш. Олена Володимирівна гордиться тим, що живе й працює в районі, який прославили такі таланти, як Степан Олійник, Северин Михайлюк, Сергій Мефодовський, Надія Мовчан-Карпусь, Микола Вилкун… Колега подякувала пані Любові за корисне видання й побажала продовжувати дослідницьку працю у цьому напрямку.

Душевною була розповідь «найулюбленішої мисткині авторки» Лариси Дем’янишиної, яка оформлювала три її попередні видання. Есе про талановиту художницю — майстриню сонячного пензля, прекрасну ілюстраторку, лауреатку премії імені Ростислава Палецького також можна прочитати у «Прихистку людської душі». У їхньому творчому тандемі народжуються прекрасні видання. Як підкреслила пані Лариса: «Письменник пише душею, художник — серцем. Співпраця була цікавою й пізнавальною. Історії про людей написані дуже тепло, зі спогадами, родинними світлинами, автографами…». На форзаці книжки — імена й прізвища героїв есеїв Любові Ісаєнко, написані рукою художниці. Родзинкою новодруку стали кольорові малюнки, вручну наклеєні на чорно-білі. В оригіналі ці живописні твори Лариси Дем’янишиної нині експонуються у великому читальному залі ОННБ на виставці «Стояла я і слухала весну», що відкрилася у рамках святкування 150-річчя нашої видатної поетеси Лесі Українки.

Щирі, теплі слова почула авторка від гостей: Ольги Козюри, вдови Віктора Козюри (1952—2017), однокурсника по філфаку, який чотири з половиною десятиліття віддав журналістиці (нарис про нього увійшов до нового видання); Ганни Сеник, заступниці декана з виховної роботи, старшої викладачки кафедри української мови ОНУ ім. І.І. Мечникова; Олени Мізінкіної, кандидата філологічних наук, доцента кафедри загального та слов’янського літературознавства ОНУ; Олега Головка, кандидата економічних наук, директора видавничого дому «Гельветика», та інших.

Окрасою презентації стало музичне привітання від Анни Нейковченої, лауреатки міжнародних та всеукраїнських пісенних фестивалів, яке зачарувало аудиторію. У найстарішій книжковій скарбниці Одеси лунали улюблені багатьма поколіннями українські пісні: «При долині кущ калини», «Перелаз», «Чом ти не прийшов», «Цвіте терен», «Гуцулка Ксеня» (пісня-танго, що стала однією з найвідоміших у світі українських пісень XX століття)… Українська книжка й українська пісня — це дві складові, які творять Україну й формують кожного українця, підіймаючи, окрилюючи, надихаючи…

Завершуючи зустріч, Любов Ісаєнко щиро подякувала всім, хто надав допомогу у виданні книжки: Одеській облдержадміністрації, ГО «Громадський рух «Віра. Надія. Любов», ФОП «Бондаренко М.О.» та іншим.