Лиш боротись — значить жить!

Іван ФРАНКО.

Як раніше повідомлялося на сторінках «Чорноморських новин», у 2016 році в Маразліївській громаді було ліквідовано Долинівську (86 учнів), Великомар’янівську (76 учнів) і Маразліївську (120 учнів) школи. Колишній голова сільської ради О.О. Чумак та член виконкому Б.Т. Юрескул нав’язували членам громади думки, що ці навчальні заклади неекономні й освіта в них неякісна. Тож, забуваючи, що освіта — це інвестиція у майбутнє, 15 липня 2016-го шляхом всіляких маніпуляцій та брехні школи були закриті.

Усе це відбувалося на очах керівництва Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, районної ради, відділу освіти, науки, молоді та спорту, Одеської облдержадміністрації та департаменту освіти ОДА з величезною підтримкою Одеського офісу реформ під керівництвом Ю.Б. Молодожен.

Із самого початку люди висловлювали думку проти таких незаконних дій. Адже, за законом, члени громади мають самі вирішувати, чи утримувати їм місцеву школу, а чи возити до іншої. Акція протесту «Збережемо школи у селах!», численні виступи на сесіях, інших зібраннях, у телепередачах, листи-звернення — все це було проігноровано чиновниками та депутатами.

Небайдужі педагоги і батьки подали позов до суду. Із 7 вересня 2016-го рішення Маразліївської сільської ради про ліквідацію шкіл оскаржувалися у Білгород-Дністровському міськрайонному суді. П’ять років навмисно затягувався судовий процес місцевими князьками: неодноразово й необґрунтовано заявлялося про відведення суддів, на засідання не з’являлися представники відповідача, свідки навмисно приходили до суду без документів, які засвідчували б особу. Членів громади, які захищали школи, постійно залякували, принижували, погрожували їм. А старосту с. Долинівка В.Я. Тому, який на всіх засіданнях відкрито висловлював позицію на захист шкіл, за цей час двічі звільняли з посади. Судом його було поновлено, але Маразліївська сільська рада не виконує рішення суду.

Й ось 26 травня 2021 року сталася надзвичайна подія: П’ятий апеляційний адміністративний суд у м.Одеса визнав протиправними і скасував рішення Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про ліквідацію згаданих шкіл.

Звістка швидко облетіла людей. Та шлях до перемоги був нелегким. Бо ж підтримки з боку депутатів та чиновників — ніякої. Але п’ять років наполеглевості, терпіння і віри у правду та справедлливість дали свій результат.

Радість водночас переплітається з великим болем. Адже за роки боротьби в колишніх школах розграбоване все майно. Через байдужість місцевої влади у будівлях навчальних закладів зараз розбиті вікна, поламаний дах, вирізані умивальники, знищена опалювальна система…

Мимоволі згадуються слова польського письменника Бруно Ясенського, що стали епіграфом до його роману «Змова байдужих»: «Не бійся ворогів — у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі зрада і вбивство».

Сьогодні у людей постає дуже багато питань. По-перше, хто відповість за пограбоване майно в усіх навчальних закладах? Адже все відбувалося на очах керівників, які ніби навмисно давали все нищити. По-друге, хто відповість за здоров’я учнів, які щодня долають 15 кілометрів до так званого опорного Широківського закладу, мерзнуть взимку на зупинках, чекаючи на автобуси, які за цей час досить часто ламалися? Встаючи рано та приїжджаючи о 16.00, у більшості з них вже не вистачало часу й сил на виконання домашніх завдань. Як справедливо зазначає екскерівник Українського центру оцінювання освіти Ігор Лікарчук, «…довезення в українських умовах — це знущання над фізичним та психічним здоров’ям дитини». По-третє, чому скалічили долі працівників ліквідованих шкіл? Перед звільненням їх ще й звинуватили у неякісній освіті, хоча школи проходили атестацію. Багатьом не дали змоги допрацювати до пенсії, багатьом у пошуках роботи довелося виїжджати далеко за межі громади.

До слова, за час існування Маразліївської ОТГ під керівництвом О.О. Чумака залишилося без роботи близько 200 осіб, бо тут закрили не лише школи, а й сільські бібліотеки, будинки культури, Олексівський дитсадок (усе майно якого теж розграбоване). Вчителі, вихователі, бібліотекарі, колишні працівники сільських рад опинилися на вулиці. Нових робочих місць не створено. Складається враження, що виконується чиясь недобра воля — зачистити територію від людей.

Попри величезну підтримку ЗМІ зі створення «красивої картинки», О.О. Чумака на другий термін головою не обрали.То, може, владі слід задуматися над тим, що щось усе-таки відбувається не так? Справді, освіта, культура, медицина — усе потребує реформ. Але реформи мають бути на благо людей, а не перетворюватися на суцільні ліквідації шкіл, дитсадків та бібліотек… А найголовніше — реформуючи, не треба порушувати закони та права людей.

На превеликий жаль, на дуже багато питань нам не дають відповідей. Що ж робити? Залишається одне — об’єднуватися і боротися проти незаконних дій, бо, як писав Гете: «Бути людиною — це означає бути борцем».

Боротися, незважаючи ні на що! Щоб потім прийдешнє покоління, читаючи історію України XXI століття, не дивувалося, скільки духовних осередків було знищено. Боротися за правду, справедливість, законність, бо «лише дія — це ключ до успіху», бо «лиш боротись — значить жить»!