Як уже повідомляли «ЧН», інформаційно-просвітницький проєкт під такою назвою зініціювала і втілює Одеська національна наукова бібліотека. Приурочений він до знакової дати — 25-річчя передачі Україні Великою Британією антарктичної станції «Фарадей». 6 лютого 1996-го над нею замайорів синьо-жовтий стяг і вона була перейменована на честь видатного українського вченого: «Академік Вернадський».

Про значущість події промовисто свідчить той факт, що свої цілорічні станції в Антарктиді мають лише 30 країн світу і в цьому шанованому товаристві — Україна. Це дуже престижно! Але не тільки. Бо власна полярна станція відкриває велике «вікно можливостей»: наші науковці мають змогу долучатися до дослідження проблем планетарного масштабу.

З нагоди відкриття «Літньої мандрівки до крижаної Антарктиди» до Одеси завітали директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий, керівник 25-ї української антарктичної експедиції Юрій Отруба, учасники місій на Південний полюс.

Уже чверть століття відважні українці й українки щороку вирушають у річні експедиції, щоб досліджувати Антарктиду та забезпечувати роботу станції.

У головному читальному залі ОННБ серед присутніх на велелюдному зібранні, крім уже згаданих Євгена Дикого та Юрія Отруби, — учасники антарктичних експедицій, провідні науковці, екологи, освітяни, читачі і друзі бібліотеки, одесити та гості міста, яких зацікавила ця непересічна подія.

Уже чверть століття відважні українці й українки щороку вирушають у річні експедиції, щоб досліджувати Антарктиду та забезпечувати роботу станції.

У головному читальному залі ОННБ серед присутніх на велелюдному зібранні, крім уже згаданих Євгена Дикого та Юрія Отруби, — учасники антарктичних експедицій, провідні науковці, екологи, освітяни, читачі і друзі бібліотеки, одесити та гості міста, яких зацікавила ця непересічна подія.

На церемонії урочистого відкриття виставки до присутніх звернулися Ірина БІРЮКОВА, генеральна директорка ОННБ, заслужений працівник культури України:

— Для нас, бібліотекарів, вкрай важливо бути учасниками інформаційно-просвітницького проєкту, присвяченого історії заснування антарктичної станції «Академік Вернадський» та досягненням вітчизняних учених у дослідженнях в Антарктиці, який реалізуємо спільно з Національним антарктичним центром. Попри серйозність теми, для нього обрано легкий і доступний формат. У нас є великі традиції й досвід, адже в ОННБ упродовж більше десяти років успішно діяв Університет екологічних знань. Велика кількість засідань і просвітницьких заходів була втілена за участі людей, яких сьогодні ми раді бачити тут, у залі, за що складаємо їм щиру подяку та висловлюємо надію на відновлення того високого рівня роботи, до якого ми звикли.

Сьогодні, згідно з указом Президента України, ми відзначаємо 25-річчя станції «Академік Вернадський». Одеса — це не тільки морські ворота України, але й початок нашого морського шляху до Антарктиди. Ми заохочуємо нашого читача цікавитися історією України, її здобутками та успіхами, адже бібліотека — не лише місце тиші, а й місце навчання, місце самовдосконалення, місце натхнення.

Євген ДИКИЙ, директор Національного антарктичного центру, кандидат біологічних наук, публіцист:

— Питання проведення нашої виставки в Одеській національній науковій бібліотеці є цілком гармонійним і логічним. Ми в одному з найстаріших в Україні місць, призначених для ретрансляції нових знань, аби вони стали доступними для кожного. Бібліотека крокує в унісон із сьогоденням, працює в нових форматах, інтерактивно, приймає виставки, організовує діалоги між наукою та широким суспільством.

2021-й — святковий для нашої науки, адже сповнилося 25 років нашій станції та підняттю нашого прапора в Антарктиді. Але якщо говорити про українські дослідження Антарктиди, то українці присутні там 200 років, починаючи з трьох експедицій, які взагалі відкрили цей континент. В експедиції Беллінсгаузена його заступником був Іван Завадовський, родом з Гадяча, прямий нащадок запорозьких козаків. Учасником легендарної експедиції Роберта Скотта до Південного полюсу був Антон Омельченко (він також з Полтавщини). Зрештою, був радянський період дослідження Антарктиди, коли українці складали понад 30% учасників експедицій.

Цей період, до речі, тісно пов’язаний з містом Одесою, бо саме з звідси ходили науково-дослідні судна в Антарктику, в Одесі базувалися дві величезні китобійні флотилії, «Слава» і «Радянська Україна», які вели промисел в Антарктиці. Тому насправді українській Антарктиді 200 років, але останні чверть століття вона нарешті має власну станцію і стала рівноправним партнером у світовому співтоваристві дослід-ників полярних регіонів.

Сергій СТЕПАНЕНКО, ректор Одеського державного екологічного університету, доктор фізико-математичних наук, професор, голова Ради ректорів закладів вищої осві-ти Одеського регіону:

— У першій експедиції, яка приймала станцію «Фарадей» від британських учених, було двоє видатних науковців з Одеси — професор Леонід Говоруха та Віктор Ситов, директор Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, який, мабуть, є найбільш заслуженим полярником: він був у трьох експедиціях, а в двох з них — начальником. Із 1994-го в нашому університеті готуємо фахівців зі спе-ціалізації «Полярна метеорологія». Звісно, для нас робота в Антарктиді є одним із пріоритетних напрямків наукових досліджень, і ми пишаємося тим, що наші випускники працюють на станції «Академік Вернадський» і вносять свою частку в україн-ську та світову науку.

Віктор КОМОРІН, директор науково-дослідної установи «Український науковий центр екології моря», кандидат географічних наук:

— Мабуть, минулої ночі не один з вас прокинувся від нищівної зливи з грозою (презентація проєкту відбулася 22 липня. — Прим. В.Г.), яка лютувала над Одесою. Зранку можна було побачити, що все місто затоплене, декілька районів залишилися без світла. Здавалося б, де Одеса, а де Антарктида? Але це — наслідки кліматичних змін, які перш за все відчутні в Антарктиді.

Виставки, як нинішня, — це заходи, які дають змогу людям детальніше зрозуміти, що зараз навколо нас відбувається. Глобальні кліматичні зміни впливають не лише на льодовий покрив, зменшується біорізноманіття, ми виявляємо токсичні речовини у Південному океані, далеко від промислових підприємств та головних морських шляхів. Ми повинні усвідомити, що навіть незначна шкода, яку ми завдаємо довкіллю, начебто далеко від Південного полюсу, так чи інакше впливає на екологічний стан усієї планети. Якщо це зрозуміє пересічний громадянин, школяр, студент, я маю певність, що ситуація повернеться на краще.

Євген Дикий разом з учасниками антарктичних експедицій провів захоплюючу екскурсію експозицією виставки, де пре-дставлено 25 великих історичних і сучасних фото про Антарктиду та роботу українських полярників, відео про природу крижаного континенту, полярні артефакти. Наводимо деякі фра-гменти його розповіді.

Більшість фотографій на виставці подано за принципом «було — стало». Ми робили колажі, де поєднували історичні фотографії, які накопичилися за чверть століття роботи станції «Вернадський», і найсвіжіші, з останніх експедицій.

Історична подія на першому фото, яке відкриває виставку: 6 лютого 1996 року з флагштоку спускається прапор Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії та підіймається наш синьо-жовтий прапор. Це той момент, з якого «Фарадей» стає «Вернадським». Упродовж останніх 25 років тут безперервно майорить український прапор.

Хибні стереотипи про Антарктиду. Зазвичай ми стикаємося з багатьма з них. Перша за поширеністю помилка, коли плутають Арктику з Антарктикою, ба навіть доводиться до-кладно пояснювати, чому білі ведмеді не їдять пінгвінів. А друга типова помилка, коли людина розуміє, що йдеться про Антарктиду, але екстраполює свої уявлення саме на Південний полюс. Так-от, Антарктида — велика: зона Договору про Антарктику (Антарктида і прилегле море) становить 10% площі планети. Відповідно, не може бути, щоб там скрізь були однакові умови. На Південному полюсі справді марсіанський клімат: взимку — 80ОС, влітку — 30ОС, натомість абсолютна сухість, адже при таких низьких температурах вода не може бути вологою. Ми ж перебуваємо у зовсім інших умовах, і коли починають писати про —80ОС на станції «Вернадський», то, відверто кажучи, ми дуже широко посміхаємося. Станція розташована в так званій морській Антарктиці, це визначає наш клімат. З одного боку, у нас нема якихось жахливих морозів. Найнижча зафіксована температура — —46ОС, але це було ще в британські часи. За український період стовпчик термометра рідко опускався нижче —30ОС взимку, а літні температури — це постійні танці довкола нуля, від —5С до +5С. Натомість вологість — від 80% до 100% упродовж цілого року і шквальні вітри до 40 м/с. Таким чином, основним ворогом людини тут виступають не морози, а вологість, опади (270 днів на рік щось іде на голову — або сніг, або мокрий сніг, а в найтепліші дні навіть сніг з дощем).

Полярна станція колись і тепер. На цьому фото можна порівняти станцію в перші роки побудови з її нинішнім станом. Комплекс споруд, який Велика Британія передала Україні, збудований у 1970-х. На знімку видно, що ми не зіпсували спадщину, яка дісталася нам від британців, а, навпаки, весь час її розвивали. Сьогодні це не та станція, яку ми приймали, вона стала кращою.

Музей «Ворді Хаус». Це перша споруда британської станції «Фарадей», збудована 1951 року. Коли заходиш всередину, розумієш, що, за великим рахунком, порівняно з людьми, які тоді там працювали, ми взагалі не полярники, ми — туристи. В ті роки не було холодильників, на це не вистачало електро-енергії. Там досі лежать британські кухонні книги з рецептами, як приготувати пінгвіна, але при цьому позбутися риб’ячого смороду його м’яса. Є там журнали обліку, в які все ретельно вписано, наприклад, скільки заготовлено пінгвінячих яєць на зимівлю, скільки — тюленячого сала, щоб прогодувати собак. Там же, всередині будівлі, є загін для їздових собак — це те, що в сучасній Антарктиді годі уявити, зокрема й тому, що собак тепер завозити заборонено, як і будь-яких інших немісцевих тварин. Але ці правила вступили в силу набагато пізніше, а музей показує нам, яким був найбільш героїчний період полярних досліджень. Це ті умови, в яких жоден з нас не жив. Порівняно з ними, ми вже просто приїжджаємо виконувати роботу, а ті люди саме підкорювали Антарктиду.

Сумна історія. На час здобуття незалежності Україні дісталося 36 науково-дослідних суден, із них 12 — льодового класу. То був завеликий флот, стільки неможливо було утримувати. 36 наукових суден — це приблизно рівень Штатів, навіть не Західної Європи. Та замість того, щоб оптимізувати, вибрати кілька найновіших, найпотрібніших суден і вкладати в них гроші, вийшла цілком безглузда історія, коли різні відомства стикалися лобами, кожен тягнув ковдру на себе. Боже збав, щоб, скажімо, судно Міносвіти обслуговувало Мінекології чи навпаки — ні! У результаті знищили все. Нині із 36 суден, які нам дістались у 1991-у, на ходу нема жодного, а потенційно піддається ремонту хіба одне — «Володимир Паршин», яке стоїть на Чорноморському СРЗ. Його ще можна рятувати. Решта вже або були вкрадені, тобто здавалися у фрахт, а потім арештовувалися за борги фрахтувальника в іноземних портах, або пішли на метал. Зокрема, судно «Ернст Кренкель», яке обслуговувало українські антарктичні експедиції в перші роки станції «Вернадський», у 2006-у здали на металобрухт.

Хороша новина. Цього місяця уряд виділив кошти, а парламентарі це затвердили, на при-дбання для України британського науково-дослідного криголама «Джеймс Кларк Росс». Уся процедура пройдена, залишилося оплатити і пригнати судно. Яка буде користь? Власний океано-графічний криголам дозволить Україні після тривалої перерви повернутися до досліджень Світового океану. Нарешті зможемо розв’язати логістичні проблеми на станції «Вернадський», бо наразі ми цілком залежимо від фрахту іноземних суден, а це нагадує ринок води в пустелі. Дев’ять місяців на рік станція майже недоступна, до нас можна пройти тільки криголамом. Він коштуватиме 5 мільйонів доларів.

Але, найголовніше, вперше за 20 років ми нарешті отримаємо плавучий морський інститут на вісім лабораторій, де можна організувати всі види морських досліджень Світового океану, окрім буріння. Там є спеціальне обладнання для занурення приладів і відбору зразків з глибин до шести кілометрів і для наукового тралення. На судні може працювати до 50 науковців.

У світі природні ресурси на суходолі здебільшого вже розвідані, розділені і значною мірою експлуатовані, а тренд най-ближчих десятиліть — економіка, базована на біологічних ресурсах Світового океану.

Глобальне потепління. Два фото, на яких ми бачимо глобальне потепління неозброєним оком. Біля станції повністю помінялися пінгвіни. Коли від британців приймали станцію «Фарадей», то переважали пінгвіни Аделі — це найменший їх вид. Це цілком чорно-білі пінгвіни, дуже жваві, активні, які зовсім не бояться людини. Зрештою, там жодна живність людини не боїться. Це унікальна особливість Антарктиди. Виросли цілі покоління звірів та птахів, які не знають, що від людини може бути небезпека. Вони бачили лише науковців і туристів під хорошим контролем. Вони навіть не уявляють, що людина може бути злою. Не боїться там тебе ніщо, але деякі не просто не бояться, вони дуже цікаві, можуть підійти, посмикати тебе. Мені якось навіть шнурка розв’язали. Так-от, Аделів зараз майже нема, вони холодолюбні і тепер відступають на південь. У районі нашої станції їх залишилося дві маленькі колонії. Замість них прийшли більші, субантарктичні пінгвіни. Раніше їх тут не було, водилися досить далеко, на субантарктичних «теплих» островах. За останні 20 років цей вид поширився на південь на 400 км, і, зокрема, в районі нашої станції влітку налічуємо до 5 тисяч гніздових пар. До речі, це навіть вплинуло на побут станції, бо коли приймали «Фарадея» у британців, то було два способи водопостачання — опріснювати воду з океану або топити сніг. Тепер це неможливо, бо відкриєш двері зі станції надвір — і наче опиняєшся на птахофабриці «Наша ряба»: запах вдаряє в носа, ти бачиш цей кольоровий сніг і розумієш, що в жодному разі його топити не можна. Отже, тепер ми на 100% залежимо від опріснення морської води.

Озонова діра. Всі про неї чули, але мало хто знає, що це явище відкрили саме на нашій станції. Це був ще «Фарадей», але, відповідно, разом зі станцією ми перейняли «озонову ва-хту», ми фактично першими у світі з’ясовуємо, чи всі світові зусилля зі збереження озонового шару дають результат, чи ні. Чи заростає озонова діра? Відповім: з наукової точки зору ще недостатньо років спостереження, але є докази, що швидше так, повільно, але, слава Богу, вона заживає. Тобто світ не даремно скорочував використання фреону, змінював холодильне виробництво. Воно таки спрацьовує.

В Антарктиді сформувалася своя виняткова система взаємодії держав, зробивши континент глобальним науковим майданчиком. Наші вчені працюють на рівних із західними партнерами, беручи участь у спільних проєктах, досліджуючи процеси, які стосуються планети Земля в цілому.

Це лише невелика частина розповіді Євгена Дикого, а щоб дізнатися більше, завітайте на виставку, яку матимете змогу побачити до кінця літа.

Великий інтерес присутніх викликала 3D-фотозона, де кожен може зробити світлину на тлі антарктичного крижаного краєвиду з будівлями станції «Академік Вернадський» посеред чарівних мешканців тамтешнього тваринного світу на передньому плані. На деякий час тут утворилася навіть черга охочих сфотографуватися.

Виставка працюватиме до 31 серпня за адресою: Одеська національна наукова бібліотека, вул. Пастера, 13. Вхід безкоштовний.

НА СВІТЛИНІ: Ірина Бірюкова та Євген Дикий у фотозоні ОННБ.