24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР урочисто проголосила Незалежність України та створення українськоїдержави.

Так з’явилася нова самостійна Україна. Але постала вона не на порожньому місці, а в продовження нашої тисячолітньої традиції державотворення, яку ми відновлювали усі ці роки.

До незалежності Україна йшла нелегким, жертовним шляхом. За нею — і трагічні, і героїчні сторінки історії нашого народу.

Важливою передумовою проголошення незалежності стало ухвалення у 1990 році Декларації про державний суверенітет України.

До найважливіших подій за час незалежності держави з позитивним впливом та здобутків нової незалежної історії, безумовно, можна віднести:

проголошення та збереження Незалежності України;

ухвалення Конституції України 1996 року та введення національної валюти — гривні.

Важливими досягненнями є також підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, зростання рівня національної свідомості, патріотизму і формування політичної нації в Україні.

Також серед основних досягнень України за 30 років незалежності більшість експертів визнають, насамперед, формування активного громадянського суспільства та становлення волонтерського руху; реформування оборонного сектору і відновлення боєздатності української армії, збереження виробничого потенціалу і конкурентоспроможності таких галузей економіки, як аерокосмічна, машинобудування, сектор IT-технологій.

Неможливо не наголосити на тих найвизначніших досягненнях, які зробили українців кращими та по-справжньому незалежними:

1995 р. — запущений перший український штучний супутник «Січ-1» для наукових спостережень та експериментів;

1996 р. — в Антарктиді починає діяти українська станція «Академік Вернадський»;

1997 р. — перший космонавт Незалежної України Леонід Каденюк здійснює 16-денний політ на американському шатлі «Колумбія»;

1998 р. — академік Борис Патон — перший в історії незалежної України — здобуває відзнаку «Герой України» за високі досягнення в науці;

2001 р. — прийнято перший Бюджетний кодекс України, як перший крок на шляху трансформування бюджетної політики держави;

2002 р. — найпотужніший у світі транспортний літак Ан-225 «Мрія» із вантажем у 187,5 т здійснив перший комерційний політ;

2004 р. — з публікацією статті «Атом» починається історія української Вікіпедії;

2005 р. — відбувається приєднання до Болонського процесу;

2015 рік позначений утворенням Національної поліції України та створенням унікального літака Ан-178, спроможного перевозити широкий спектр вантажів та базуватися на різних аеродромах, включаючи ґрунтові й високогірні.

За роки незалежності Україна тричі перемагає у міжнародному конкурсі «Євробачення»: у 2004-му перемогу здобула Руслана; у 2016-му — Джамала; а у 2012 Анастасія Петрик (с. Усатове, Одеська область) стає абсолютною переможницею дитячого «Євробачення» (12 балів одразу від восьми країн). У 2005-му Україна приймає п’ятдесятий ювілейний конкурс у себе.

Наші спортивні тріумфи та перемоги: світовий рекорд Сергія Бубки та перша в історії незалежної України Олімпіада із золотом Оксани Баюл; олімпійська чемпіонка, плавчиня Яна Клочкова встановлює світовий рекорд на Олімпійських іграх в Сіднеї; 18-річний українець Руслан Пономарьов — наймолодший чемпіон світу з шахів; «Золотий м’яч» українського футболіста Андрія Шевченка, який у 2004 році був визнаний найкращим футболістом Європи; найпрестижніші боксерські чемпіонські пояси світу завойовують брати Клички. У 2012 році Україна приймає «Євро-2012», а у 2016 році вперше найвищу вершину світу Еверест підкорює українка Ірина Галай. І ось вже літні Олімпійські ігри-2020 — золото українського борця Жана Беленюка. Ми пишаємося гідним внеском до скарбниці спортивної слави України наших земляків — одеситів. Це — дворазові олімпійські чемпіони боксер Василь Ломаченко (2008 р., Пекін, КНР, 2012 р., Лондон, Велика Британія) та веслувальник-каноїст Юрій Чебан (2012 р., Лондон, Велика Британія, 2016 р., Ріо-де-Жанейро, Бразилія).

Беззаперечним демократичним рухом вперед можна вважати кроки діючого Президента України

Зазначу, що брак політичної волі для справжніх змін, реформ та розвитку міцної країни був перед тим притаманний майже всім українським лідерам та урядам.

Отже, не можна не визнати, що Володимир Зеленський практично перший з президентів держави діє послідовно та раціонально: не скасував напрацювання попередників, продовжив шлях реформ, зокрема визначив пріоритетом активне впровадження адміністративно-територіальної реформи та децентралізації, що сьогодні істотно поширило повноваження органів місцевого самоврядування.

Президент виявив політичну волю, глибоке розуміння національних інтересів; продемонстрував обачну внутрішню і зовнішню політику, у центрі якої, перш за все, — інтереси людини, турбота про мир і благополуччя країни.

Саме про це свідчать конкретні справи президентської програми, спрямовані на прогрес і розбудову держави.

Перш за все, це — дієві кроки Президента на шляху до миру, перезавантаження законодавчої влади, зокрема скасування депутатської недоторканності, від якої відмовився і сам Президент; заходи щодо деолігархізації та посилення ролі держави; початок роботи Вищого антикорупційного суду та початок перезавантаження Конституційного Суду України; реформа органів прокуратури у контексті боротьби з корупцією; цифровізація держави; виважене відкриття ринку землі; масштабна розбудова якісної інфраструктури України у рамках Програми «Велике будівництво» тощо.

Отже, бачимо, що поняття «незалежність» не тільки і не стільки урочисте, як, перш за все, — відповідальне. І саме тому святкування Дня Незалежності це — не проголошення гучних гасел, а привід для аналізу та роздумів, час для роботи над помилками; а здобутки і прорахунки — все це наші уроки.

Необхідно усвідомити, що незалежність є самостійність, конкурентоспроможність, гідний рівень життя. І, врешті-решт, Незалежність — це свобода, яку здобувають у боротьбі. Але 30 років тому ми отримали її достатньо швидко та легко, а за прогрес треба боротися.

Як наслідок, вже в перші роки ми відчули відповідні результати цього в усіх сферах — соціальній, морально-психологічній і, перш за все, економічній, адже саме економіка — це підґрунтя та передумова розвитку держави.

З самого початку свого існування Незалежна Україна занурилася в економічну кризу, яка дісталася їй разом з промисловим і науково-освітнім потенціалом у спадок від Радянського Союзу.

У подальшому за свою 30-річну історію наша країна пережила кілька економічних криз, більшість з яких були для нас вкрай болючими. При цьому кожна з цих криз відкидала країну назад, зводячи нанівець ті успіхи, які важко досягалися на тернистому шляху суверенного становлення.

Перша українська криза затягнулася на десять років. Результатом цього стало скорочення ВВП у 1999 році до 40% порівняно із показником 1990 року.

На відміну від інших пострадянських країн, наприклад, Польщі, Україна уникла так званої «шокової терапії», що, з одного боку, пом’якшило соціально-економічну напругу, проте, з іншого, розтягнуло кризу на роки.

Однак з середини 1990-х в країні поступово починають діяти реформи, які, втім, також не можна назвати надто радикальними. Того ж часу розпочалася співпраця з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями.

У 1996 році в Україні була введена в обіг національна валюта -гривня, що замінила знецінені купоно-карбованці (в середині 90-х з’явився жарт про те, що всі українці, нарешті, стали мільйонерами). Ситуація в країні поступово стабілізувалася, почав зароджуватися середній клас, з’явилися перші олігархи.

При цьому падіння економіки тривало, хоча вже і не настільки галопуючими темпами.

У 1997 році, коли вибухнула Азіатська фінансова криза, її наслідки також, хоч і опосередковано, були відчутні і в нашій країні. Основний удар прийняла на себе ще хистка національна валюта. Якщо в 1997 році курс долара становив 1,86 гривні, то в 1999-му курс перевищив 4 гривні. З огляду на колосальну доларизацію вітчизняної економіки рівень доходів українців обвалився майже на третину.

Відповідно прискорилася інфляція: з 10% у 1997 році до 20% у 1998-му. Більш ніж на 50% зріс офіційний рівень безробіття.

Втім, вже у 2000 році ситуація почала змінюватися на краще — економіка почала зростати вперше з моменту проголошення незалежності. І так тривало протягом майже всіх «нульових» — на сьогодні кращого, з точки зору економіки, періоду в історії країни.

Протягом більшої частини 2000-х економіка України зростала, в окремі роки зростання досягало майже 10%, а в 2004 році склало близько 12%.

У 2008 році Україна вступила до СОТ. У цей час тривало становлення середнього класу, перш за все, у великих містах.

Курс іноземної валюти протягом декількох років залишався стабільним.

Але все це обрушилось у кінці 2008 року. Світова фінансова криза кінця «нульових», що розпочалася із США, швидко розрослася та перекинулася на інші країни.

Україна у результаті цього опинилася серед країн, які постраждали найбільше. Як і десятиліттям раніше, обвалилася гривня, прискорилася інфляція. У 2008 році вона склала 22,3%. ВВП країни у 2008-му зріс лише на 2,2%, а в 2009-му обвалився більш ніж на 15%.

Знову почало зростати безробіття. Для бізнесу, особливо малого, настали важкі часи.

Але і подальший період був для України важким. У 2010 році було зафіксовано практично нульове зростання, 2011-й виявився трохи кращим — ВВП збільшився на 5,5%, але в 2012-му, незважаючи на Чемпіонат Європи з футболу, який пройшов в Україні та Польщі, знову була відначена нульова динаміка.

У 2013 році, незадовго до запланованого підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Росія розв’язала з Україною «торгову війну», блокуючи постачання вітчизняної продукції. Таким чином, «північний сусід» демонстрував, як він збирається «захищати» свій ринок від конкуренції з боку європейських товарів, які, нібито, повинні були ринути на територію РФ завдяки пільговому режиму вільної торгівлі у рамках СНД.

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС український Уряд вирішив відкласти. Це, як відомо, спровокувало євромайдан, на перемогу якого Росія відреагувала окупацією Криму та агресією на Донбасі.

На тлі політичної нестабільності Україна входила в чергову економічну кризу. Слід зазначити, що на цей раз криза не була пов’язана з глобальними процесами, як в 1998 і 2008 роках, хоча і повністю доморощеною її теж не назвеш, адже їй допомагав розвиватися «північний сусід».

Економіка не зростала, влада заморозила комунальні тарифи, штучно стримувалося зростання курсу долара.

Відмовившись від асоціації з ЄС, Президент Янукович зробив розворот у бік Росії, взявши у неї кредит на 3 мільярди доларів і отримавши пільгову ціну на газ. Однак у 2014 році було скасовано не тільки цю пільгу, але також знижку в 100 доларів за 1 тисячу кубометрів газу.

Весь комплекс проблем, що накопичилися за цей період, обрушився на новий український уряд, який був змушений приймати непопулярні рішення. Найвідомішим з них стало підвищення цін на газ для населення, що призвело до зростання тарифів і на інші послуги ЖКГ.

Але без цього Україна не отримала б фінансову допомогу МВФ, яка, як ніколи, була актуальною для нашої країни.

ВВП країни в 2014 році впав на 6,5%, а в 2015-му — майже на 10%. Лютувала інфляція: у 2014 році ціни зросли на 24,9%, а в 2015-му — на 43,3%.

Курс долара продовжував зростати, і в лютому 2015 року досяг свого історичного максимуму — 30,01 гривні.

Україна опинилася на межі дефолту.

Щоб уникнути його, уряд провів переговори з кредиторами про реструктуризацію боргу, умови якої виявилися не дуже вигідними для країни.

З 2016 року в Україні спостерігається стабільне, хоч і скромне економічне зростання. Запрацювала зона вільної торгівлі з Євросоюзом.

При цьому однією з головних довгострокових проблем вітчизняної економіки залишалося спрощення її структури.

Нова українська влада, сформована навколо перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах 2019 року, поставила перед собою амбітну мету оживити економіку, але, за гіркою іронією, істотний стрибок закладався на 2020 рік, реальне зростання ВВП мало скласти 5-7%. Та цим планам не судилося здійснитися через підступну епідемію COVID-19. Пандемія коронавірусу принесла Україні, як і всьому світу, карантини і локдауни, які стали згубними для економіки країни.

Економічні експерти прогнозували 6-8% падіння ВВП, а деякі — навіть на рівні 10% і більше.

Проте всупереч прогнозам, за підсумками 2020 року, економіка скоротилася лише на 4%, цей показник досить непоганий у порівнянні з багатьма іншими країнами. При цьому не спостерігалося звичних для українських криз явищ — інфляції та девальвації: ціни зросли лише на 5%, а гривня взагалі зберегла стабільність.

Таким чином, можна констатувати, що нинішню кризу Україна переживає легше, ніж всі попередні. Цьому, насправді, є пояснення.

По-перше, ковідна криза виникла не через проблеми в економіці, а через карантинні обмеження, які вводили практично усі країни світу. По-друге, на світових ринках безпрецедентно зросли ціни на аграрну продукцію, яку, якраз, експортує наша країна.

Безумовно, українці відчули на собі наслідки кризи. Через локдауни, під час яких закривалися багато магазинів, а також бари, ресторани, перукарні, басейни, тренажерні зали, кінотеатри, театри, виставкові зали, колосальних збитків зазнали цілі сектори економіки. Також завмерли туристичний і готельний бізнеси, призупинилася робота з пасажирських перевезень.

Особливо важко довелося представникам малого бізнесу. Після послаблення карантину багато підприємств так і не змогли відновити роботу.

Досить дискусійним є питання про те, чи закінчилася світова ковідна криза, або вона все ще триває. Країни поступово знімають карантинні обмеження, чому сприяє масова вакцинація, хоча загальну картину затьмарює поява нових штамів коронавірусу.

Наразі ситуація в Україні така. На початку 2021 року падіння ВВП тривало, але в цілому по року очікується зростання на рівні 4% або навіть більше.

Триває вакцинація, захворюваність помітно впала, можна сподіватися, що нових локдаунів вдасться уникнути.

Однак, як кажуть в таких випадках, розслаблятися не можна.

Необхідно не допустити закриття підприємств, безробіття, зростання комунальних тарифів і загального зубожіння населення.

Ось таку економічну ситуацію маємо на цей час.

Необхідно також зупинитися на тих передумовах і викликах, які є найбільш руйнівними для України

Слід визнати високий рівень корупції в державних органах влади і суспільному житті; брак структурних реформ в економіці та державній системі, занепад сфери соціального захисту і соціальну незахищеність українських громадян, занепад науки та зниження якості освіти й проблему впливу олігархів на владу та політичні процеси в країні.

По-перше, до зазначеної ситуації спричиняють геополітичні процеси, зміст яких визначається протистоянням двох громадсько-політичних систем — капіталізму та соціалізму, тобто, істотне майнове та соціальне розшарування. Ані суспільство, ані можновладці не були готові до процесу приватизації, як результат — вийшли на «прихватизацію» та олігархізацію. А це, у свою чергу, призвело до деіндустріалізації, зокрема повного знищення цілих галузей промисловості, а також появи двох класів — дуже багаті та дуже бідні. Переконаний, що для боротьби з олігархами треба проводити реформи в правовому полі.

По-друге, необхідно усвідомити, що без легітимної Конституції не може бути легітимної влади та незалежної країни. Прийнята 25 років тому Конституція України вважалася однією з найпрогресивніших і демократичніших у світі, але, на жаль, за минулі роки влада неодноразово підлаштовувала Основний Закон під політичну доцільність, що, безумовно, призвело до правових колізій. Вільна інтерпретація Основного Закону стала звичайною справою. Головна ж проблема полягає у розбіжності деяких його положень із багатьма чинними сьогодні законами. Тими законами, які, по суті, мають складати ресурсну базу Конституції, бути її підґрунтям, механізмом забезпечення та гарантією конституційних норм.

Опосередковано стан дотримання Основного Закону спричиняє низку державно-правових проблем у діяльності Конституційного Суду України і, перш за все, створення нормативних гарантій щодо неможливості зміни правового статусу Конституційного Суду України з мотивів політичної доцільності. Статус КС має бути максимально деталізованим саме на рівні Основного Закону України.

З часу проголошення незалежності не сходить з порядку денного проблема судової та прокурорської реформ. Зруйнована численними реорганізаціями правоохоронна система, включаючи прокурорську і судову, зробила неможливими реалізацію завдань відновлення і захисту порушених прав і свобод громадян, декларованих Основним Законом, а також боротьбу із злочинністю.

За цей час було здійснено чимало спроб змінити систему правосуддя, успадковану від радянської епохи, починаючи від, так званої, малої судової реформи початку 2000 р., і закінчуючи прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 2015 року. Проте всі ці спроби фактично завершувалися невдачею. Причин цьому безліч — від об’єктивних складнощів становлення української державності, стану суспільної свідомості, політичної і правової культури можновладців до браку політичної волі для проведення справжньої реформи.

Хочу наголосити: маємо зробити все, щоб Основний Закон підтвердив статус однієї з найкращих конституцій у світі, де гарантом дотримання прав і свобод людини є Президент; де чітко прописані повноваження виконавчої, представницької і судової гілок влади.

По-третє, величезної шкоди Україні завдають конфлікти, які спалахують між конкуруючими партіями.

В Україні станом на 1 січня 2021 року зареєстровано 365 політичних партій. Із них 16 — упродовж минулого року. Дехто переконує, що розбудова мережі політичних партій, зокрема їх структурних утворень у регіонах — це довгострокова стратегія, своєрідна «заявка» на тривалу присутність у регіоні та спосіб бути ближчими до проблем і запитів громадян на місцях. Насправді — це інструмент політичного тиску, впливу на бізнес тощо. Країні необхідна стабільність і відповідальне управління, а не політичне протистояння, адже ситуація у розколотому українському суспільстві непроста.

До того ж, Україна — чи не єдина в Європі країна, в парламенті якої відсутня системна опозиція.

Сьогодні суспільство вимагає появи політичних партій, сконцентрованих навколо ідей, а не окремих осіб. А це можливо за умови застосування пропорційної виборчої системи з відкритими списками.

Наступний виклик — це незворотні зміни, які відбулися упродовж та внаслідок революцій, що тривали за часів незалежної України: Помаранчева революція та Революція 2014 року. Дійсно, після кожної революції народ зростає у своїй гідності. Утвердив свою гідність і український народ.

Але це здебільше були революції духу, а не політичних змін. Через 16 років після Помаранчевої революції та 8 років після Революції-2014, анексії Криму і війни на Сході, яка триває досі, в суспільстві відчуваються все ті ж сумніви, зневіра в політиках і у кращому майбутньому. Революції не змінили, скажімо, олігархічний лад, а після їх завершення люди раптом усвідомили, що деякі чиновники діють так, як діяли до революції, що на них нічого не вплинуло: та сама корупція, те саме зловживання владою.

Як наслідок — гостра реакція на це: протестні групи почали кидати тих нерадивих чиновників у смітники, розпочалася незаконна, так звана, «смітникова люстрація». Отже, як влучно зазначив класик: «Революції ніколи не полегшували тягар тиранії; вони лише перекладали цей тягар з одного плеча на інше».

Народ не хоче нових Майданів та революцій, які не дають суспільству нової альтернативи, нових еліт, авторитетів, які б своїми словами і діями могли надихнути і надати віри, а враховуючи той обсяг зброї, що є на руках у людей, це може закінчитися криваво.

Ще одним викликом часу стало використання мови, релігії, національного питання як факторів розколу суспільства

Події, які сьогодні відбуваються у сфері мовної політики, вкотре примушують згадати пророчі слова нашої видатної співвітчизниці Ліни Костенко: «У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас — це фактор відчуження». Боротьба на мовному фронті відбувається впродовж усіх років незалежності. Нещодавно Президент України Володимир Зеленський зазначив, що з мовними квотами треба навести порядок, а мовне питання є штучним і має бути вирішене справедливо.

Розкол на мовному ґрунті є віддзеркаленням загальноукраїнської ситуації. Треба усвідомлювати, що специфічність етнонаціональної, мовної та конфесійної сфери, яка історично склалася в поліетнічній та багатомовній Україні, зумовлює потребу у її демократичному регулюванні, а це може бути досягнуто лише на засадах законності і дотримання відповідних прав.

Основну роль у цьому відіграє чинне законодавство. Воно має відповідати міжнародним вимогам, враховувати наявну ситуацію у суспільстві, забезпечувати правові гарантії задоволення потреб громадян. І це, перш за все, стосується Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Одним з негативних породжень революцій стала кадрова політика, зокрема, так званий «квотний принцип», коли призначення на ті чи інші посади є наслідком політичних домовленостей.

Відзначу, що на першому етапі кадрова політика революції дуже проста. По відношенню до попередніх кадрів — фізичне знищення, змушення до еміграції, ізолювання чи позбавлення можливості працювати. По відношенню до революційних кадрів — просування на управлінські, організаційні, а потім уже і владні позиції. І все це без урахування професійної складової.

Після зміни влади кадрова політика революції отримує системний характер. Щодо контрреволюціонерів, які зберігаються у владі, розгортається процес люстрації, характер якої завжди є квазіправовим. Водночас найбільшу проблему становлять саме революційні кадри. Цю проблему можна сформулювати як вибір між революційною активністю нових висуванців та професійністю старих кадрів, які не виступали проти революції і не творили зла до неї.

Вкрай важливим в умовах проголошення незалежності є питання щодо необхідності формулювання нового змісту національної ідеї, яка б стала чинником консолідації українського суспільства, формування відповідного рівня національної самосвідомості й ідентичності громадян країни, духовною основою державотворення. Адже до цього часу в суспільстві існує ідейно-ціннісний вакуум щодо розуміння спільної мети і спільного бачення майбутнього, відсутня чітко окреслена ідея загальнонаціонального масштабу.

Проте, ми маємо не лише згадувати історію та аналізувати досягнення та похибки минулих років, а й позначити визначальні напрями розвитку нашої країни

Незалежність — це, перш за все, майбутнє. А майбутнє необхідно планувати.

Що треба зробити насамперед, щоб Україна стала успішною та процвітаючою країною. Які кроки допоможуть Україні зберегти й розвинути досягнутий процес реформ?

Передусім, немає нічого важливішого для майбутнього безпечної, успішної, демократичної України, ніж зменшення масштабів корупції та викорінення її зі всіх сфер життя, подальше проведення антикорупційної діяльності. Потрібно реально карати високопосадовців за їхні злочини, адже протягом останніх років жодний топ-урядовець не був засуджений за корупцію.

Іншими важливими рецептами успіху, на переконання вітчизняних та світових експертів, є проведення економічних реформ, що сприяли б надходженню міжнародних інвестицій та розвитку малого і середнього бізнесу в Україні, а також завершення реформи судочинства, яка забезпечуватиме незалежність і справедливість судової системи. Українська влада вже схвалила законопроєкти щодо Вищої ради правосуддя й Вищої кваліфікаційної комісії суддів, що гарантують прозорий відбір суддів. Тепер справа за впровадженням їх на практиці.

Важливо також зберегти корпоративне управління державними підприємствами за стандартами Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку (OECD).

Наступний крок — реформування СБУ й передача функції боротьби з економічними злочинами іншій інстанції.

Необхідно також зосередитися на формуванні української національної ідеї як інтелектуального коду народу, що ґрунтується на принципі загальнонаціональної злагоди. І це потребує суспільного компромісу на основі національних цінностей та інтересів.

Національна ідея повинна бути конструктивною, мати реалістичні цілі й спиратися на ефективні соціальні технології їх досягнення. За таких умов вона сприятиме консолідації нації, стане спільною платформою всіх політичних, громадських, культурних сил, яким не байдужа доля України.

Зазначені вище кроки важливі для національної безпеки, забезпечення добробуту українців та обороноздатності держави, довіри іноземних інвесторів.

Сьогодні, в нових умовах адміністративно-територіальної реформи, кожен має працювати на місцях, вдосконалювати країну на кожній ділянці своєї відповідальності. Саме тому доречно розглядати державну політику та державні і суспільні процеси крізь призму регіональної політики.

За 30 років Одещина, як і держава в цілому, зазнала чимало втрат та поборола велику кількість викликів

Кризові явища 90-х років болюче вразили регіон.

Так, було втрачено славнозвісне колись Чорноморське морське пароплавство (ЧМП), закрито та ліквідовано низку унікальних підприємств харчової промисловості, птахофабрики тощо; припинила виробничу діяльність і низка промислових підприємств, які формували цілі галузі: верстато- та машинобудування, металургію, нафтопереробку.

Непоправною втратою, що дуже вразливо та боляче відбилася на стані області, стало зникнення сіл. З облікових даних виключено майже 40 населених пунктів. Знижується завантаженість сільських шкіл, зменшується кількість їх випускників.

Болючою проблемою є нестача молодих кваліфікованих медичних та педагогічних кадрів на місцях.

Стан агропромислової галузі характеризується «зносом» людського капіталу, занепадом духу, розчаруванням, втратою перспектив і різкою депопуляцією у сільській місцевості. Село потрібно відновлювати, а це можливо тільки в тому випадку, якщо воно не буде експлуатовано.

З 1993 року призупинено, через відсутність фінансування, будівництво та реконструкція меліоративних систем, наприклад Дунай-Дністровська зрошувальна система є непрацездатною понад 23 роки.

Викликає занепокоєність зношеність доріг місцевого значення.

Реальну загрозу екологічній безпеці складає високий рівень утворення і захоронення відходів на сміттєзвалищах та низькі показники їх використання як вторинної сировини.

Разом з тим, за 30 років Одещина має чимало досягнень та справ, якими по праву пишається

Сьогодні економіка Одещини — це:

розвинутий транспортний комплекс області, який обслуговує міжнародні транзитні вантажопотоки;

інтенсивне сільське господарство з індустрією переробки сільськогосподарської продукції;

найперспективніший рекреаційний регіон для розвитку туризму;

розвинений індустріальний регіон;

значний науково-технічний і проєктно-конструкторський потенціал.

У результаті проведеної реформи в області на базі 498 колективних господарств було утворено понад 7 000 фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів та господарських товариств з приватною формою власності, що сприяло залученню до агропромислової галузі інвестицій, впровадженню у виробничий процес сучасних технологій, оновленню машинно-тракторного парку, нарощуванню виробництва ринкової продукції.

Прилавки магазинів та торгових мереж почали наповнюватися продукцією вітчизняного виробника.

У 2008 році в Тарутинському районі був збудований перший в Європі вівцекомплекс на 10 тис. голів овець каракульської породи; в 2011 році у Болградському районі — свинокомплекс на 24 тис. голів свиней з племрепродуктором на 1 200 свиноматок.

Саме на Одещині вирощується майже половина українського винограду, що дає поштовх для розвитку виноробних підприємств.

Так, за роки самостійної України в регіоні створено та модернізовано відомі не тільки в Україні, а й за її межами підприємства. Наразі 49,3% виробництва виноградних вин в державі припадає на Одеську область.

У 2016 році область вперше в своїй історії зібрала 4,5 млн. тонн зерна при врожайності 37,8 ц/га. Очікуємо, що у 2021 році результат буде не гіршим.

Частка регіону у загальноукраїнських здобутках щороку зростає та у 2021-му сягнула рекордної позначки за усі роки незалежності:

14% виконаних будівельних робіт;

9% введеного в експлуатацію житла;

7% обороту роздрібної торгівлі;

70% обсягів переробки вантажів у портах України.

На підприємствах Одещини виробляється:

60% виноробного потенціалу країни;

50% консервованих м’ясних виробів та паштетів;

більше 30% виробництва сокової продукції України,

понад 25% дитячого харчування;

25% олійних виробничих потужностей країни;

11% виробництва сонячної енергетики України.

В області здійснюють свою діяльність 215 великих та середніх промислових підприємств.

За роки незалежності розбудовувались та нарощували потужності такі вже відомі в усьому світі підприємства, як ПАТ «Одескабель», ВО «Стальканат-Сілур», фармацевтична компанія «Інтерхім», Одеський коньячний завод, підприємство «Одесавінпром», «Шабо» тощо.

Розбудовано транспортно-логістичну інфраструктуру.

Морегосподарський комплекс області представлений сьогодні 7 морськими торговельними портами — це 70% загальних обсягів переробки вантажів портами України.

Три порти області (Одеса, Південний, Чорноморськ) забезпечують 65% загальних обсягів обробки вантажів України.

В рамках реалізації програми Президента України «Велике будівництво» в Одеській області розпочато розбудову транспортної і логістичної інфраструктури. Це — реконструкція автомобільних мостів через Хаджибейський і Сухий лимани; проєктування та будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення «Одеса-Рені» в обхід території Республіки Молдова; завершення будівництва автомобільної дороги загального користування державного значення «Обхід с. Сухий Лиман», реконструкція Хаджибейської дамби, створення індустріального парку на полях фільтрації в м. Одесі.

Нещодавно ми стали свідками пуску паромного комплексу Орлівка (Україна) — Ісакча (Румунія) — першого в Україні за часів незалежності пункту пропуску європейського зразка, що скорочує шлях з Одещини до причорноморських регіонів та сприятиме стрімкому розвитку туризму, сфери послуг та створенню нових робочих місць.

Вкрай важливим для розвитку регіону стала реалізація проєкту реконструкції міжнародного аеропорту «Одеса», зокрема відкриття нової злітно-посадової смуги. Це, без перебільшення, найамбітніший інфраструктурний проєкт за всі роки незалежності нашої держави, який відриває абсолютно нову сторінку історії Одещини — збільшення кількості туристів, забезпечення нового рівня безпеки пасажирів, і також нові інвестиції та, безумовно, принципово новий рівень розвитку регіону та держави в цілому.

Планується також відновлення діяльності міжнародного аеропорту «Ізмаїл».

Завершено масштабну реставрацію та ремонтні роботи в будівлі Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. Василя Василька.

Для відбудови приймальних відділень майже на 180 млн. грн. ми додатково збільшили витрати на медицину. В рамках «Великого будівництва» відкриваємо нові приймальні відділення та оснащуємо сучасним медичним обладнанням, здійснюємо капітальні та поточні ремонти. Так, відбудовано 12 приймальних відділень та 26 нових амбулаторій.

Внаслідок цілеспрямованої державної політики щодо децентралізації коштів місцевих бюджетів доходи наших місцевих бюджетів з 2014 по 2021 рік збільшилися на 14,6 млрд. грн., що стало реальним інструментом впливу на досягнення гідних результатів, завдяки чому місцеві бюджети отримали стабільні джерела доходів, і це дозволило залучити в їх розпорядження значний фінансовий ресурс.

Ми впроваджуємо дієві інноваційні проєкти майже в усі сфери розвитку регіону. Зупинимося лише на деяких.

На цей час готуємося до реалізації пілотних проєктів з розвитку зрошувального землеробства. Для цього вже внесені відповідні зміни до обласної програми «Аграрна Одещина»: передбачено додаткові кошти на підготовку проєктів з відновлення та реконструкції державних меліоративних систем в Одеській області.

На виконання Указу Президента України № 111 від 23 березня 2021 року, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про виклики і загрози національній безпеці України в екологічній сфері та першочергові заходи щодо їх нейтралізації», розгортаємо масштабну роботу з охорони довкілля, направлену на вирішення низки екологічних проблем, зокрема будівництва, капітального ремонту та реконструкції каналізаційних та локальних очисних споруд; покращення екологічного стану водойм області; ефективне використання природно-заповідного фонду; безпечної переробки та утилізації відходів та інше.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду області зросла на 122,3 тис. га, або на 74%. До 1991 року відсоток заповідності складав 1,24 %, за роки незалежності відсоток заповідності збільшився на 3,36 %.

Затверджено регіональну програму «Ліси Одещини» на 2021-2025 роки; також розробляємо План спільних дій з вирішення проблемних питань Хаджибейського та Куяльницького лиманів; залучаємо інвестиції у галузь впровадження альтернативної енергетики.

За цей час Одеській області вдалось не тільки створити, а й з кожним роком розвивати мережу об’єктів енергетичної інфраструктури з відновлюваних джерел енергії.

На сьогодні сумарна потужність всіх об’єктів альтернативної енергетики, що розташовані на території області, складає 635,6 МВт. За результатами 2020 року виробництво альтернативної електроенергії досягло 736 млн. кВт/год — що складає 92,12% від загального виробництва електроенергії на території області.

За офіційною інформацією, у 2019-2020 роках Одеська область посіла 5 місце (серед 24 областей України) за рейтингом сумарної потужності альтернативних джерел енергії об’єктів альтернативної енергетики, яким встановлено «зелений» тариф (СЕС, ВЕС, ГЕС та БІОГАЗ).

На території області реалізовано два проєкти з переробки органічних відходів і силосу в біогаз для виробництва електричної та теплової енергії (ТОВ «Вімексім» на території Окнянської селищної ради потужністю 1, 203 МВт та біокомплекс з виробництва електричної енергії «Кліар Енерджі Одеса» потужністю 3,509 МВт в с. Великий Дальник).

Ведеться проєктування повітряної лінії потужністю 330 кВ «Новоодеська — Арциз», реалізація якої забезпечить енергонезалежність Українського Придунав’я від Республіки Молдова. Продовжується будівництво вітропарків Южне Енерджі у м. Южне та Дністровської ВЕС: поточного року заплановано запуск 10 вітротурбін загальною потужністю 40 МВт в с. Старокозаче Білгород-Дністровського району.

Активно впроваджуємо обласну Програму цифрової трансформації Одещини, в межах якої в регіоні вже відкрили центр підтримки та розвитку підприємництва «Дія. Бізнес», розвиваємо широкосмуговий доступ до інтернету у найвіддаленіших населених пунктах області, а в перспективі — перехід на режим безпаперового документообігу.

За 30 років Одеська область стала потужним центром науково-медичних досліджень та новацій в медичній сфері

Саме ми стали першою областю в Україні, що розбудувала мережу реперфузійних центрів для оперативної відповіді на виклик загрозливої патології — серцево-судинних хвороб.

Чотири роки тому вперше в історії області відкрито найбільший в Україні Центр нефрології та гемодіалізу.

У 2013 році створено Центр екстреної медичної допомоги (9 станцій — по всій території Одещини), зокрема Єдина оперативна диспетчерська служба, яка працює в системі «Централь 103». Вперше в Україні започатковано та реалізовано проєкт телемедичного консультування. Сьогодні на базі обласної клінічної лікарні діє обласний центр телемедицини, до якого підключено 93 заклади охорони здоров’я, що надає можливість максимально підняти якісний рівень медичної допомоги у сільській місцевості.

За роки незалежності в області сформувалася потужна гуманітарна та соціальна сфера.

Сьогодні освітній потенціал регіону — потужна інфраструктура, значний науково-технічний і проєктно-конструкторський доробок, лідерство у підготовці кадрів та впровадження проєктів освітніх інновацій — відомі не тільки в Україні, а й в світі. Стратегічний інтелектуальний запас Одещини — це 22 вищих навчальних заклади різних напрямків та 37 наукових установ і організацій, зокрема 6 — Національної академії наук України, 17 наукових центрів закладів вищої освіти, 14 галузевих науково-дослідних інститутів, серед яких такі знані своєю дослідною діяльністю та науковими напрацюваннями, як Інститут морської біології НАН України, Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України, Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» Національної академії аграрних наук, Український науковий центр екології моря, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень.

І розвиток триває.

Протягом останніх трьох років учасники ЗНО Одеської області входять у число кращих при складанні тестування, а 2021 рік став особливим: 32 учасники тестування склали його з найвищим результатом у 200 балів, серед них — 4 випускники, що отримали 200 балів з двох предметів.

Одеський регіон відомий усьому світові своїм найпотужнішим в Україні культурно-мистецьким потенціалом та іменами видатних митців. Здобутки нашої культури стають надбанням усього світу. Тільки усвідомте!

9 театрів та обласна філармонія, 22 музеї, понад 700 бібліотек, 70 мистецьких шкіл, 725 клубних закладів, 5 обласних центрів національних культур, Національна музична академія ім. А.В. Нежданової та спеціальна музична школа ім. професора П.С. Столярського, національний філармонійний оркестр, 3 заклади фахової передвищої освіти мистецького напрямку. Який потужний духовно-інтелектуальний скарб!

За роки незалежності у регіоні започатковано визначні культурно-мистецькі акції, які підносять наш авторитет в Україні та світі: фестивалі мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері» та «Одеса-Classics», форум нової музики «Два дні і дві ночі», Одеський міжнародний кінофестиваль, виставка-форум «Українська книга на Одещині» та фестиваль української книги пам’яті М. Грушевського тощо.

Аккерманську фортецю (м. Білгород-Дністровський) включено до Попереднього списку об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

2019 року набрав чинності Закон «Про оголошення природних територій Куяльницького лиману Одеської області курортом державного значення», що стимулюватиме збереження та розбудову курортних територій; раціональне використання природних лікувальних ресурсів та зростання туристичного потоку.

До того ж створено перший в Україні кадастр природно-лікувальних ресурсів Одеської області.

Одещина спортивна за 30 років подарувала світу декілька поколінь видатних спортсменів, які уславили наш край на міжнародній арені; вписала славетну сторінку у світовий Олімпійський літопис. Наші спортсмени вибороли 46 медалей літніх та зимових Олімпійських Ігор, а також 19 медалей Паралімпійських та 98 медалей Дефолімпійських ігор.

На території Одещини побудовано такі сучасні спортивні об’єкти, як спортивні комплекси в м. Балта та в селах Маяки і Крижанівка, стадіони в Южному та Біляївці, в селищі Авангард, готується до відкриття новий Палац спорту в м. Ізмаїл.

Хочу відзначити, що запорукою економічного розвитку, злагоди та національної безпеки є чітка, спільна, скоординована діяльність силових і фіскальних структур та відомств Одеській області, що здійснюється у рамках цільової програми «Безпечна Одещина». Зауважу, зокрема, що на цей час вживаються дієві заходи щодо протидії та виявлення фактів корупції.

Одеська область завжди посідала лідерські позиції на міжнародній арені. Ми активно співпрацюємо та маємо тісні зв’язки з багатьма країнами світу, зокрема численною кількістю регіонів. За 30 років незалежності завдяки плідній міжнародній співпраці було підписано 27 міжрегіональних угод про співробітництво в торгово-економічній, науково-технічній і гуманітарно-культурній сферах.

На території регіону діє 26 дипломатичних установ, чотири постійних представництва міжнародних організацій, і це більше, навіть, ніж в деяких країнах.

Одещина — єдина в Україні область, що є дійсним членом 6 європейських регіональних організацій.

Ми не зупиняємося, а рухаємося уперед, адже незалежність — це не лише 30 років досвіду, а й погляд на 30 років уперед. Це — майбутнє.

А Одещину у майбутньому бачимо регіоном високого рівня життя, коли розвиток підприємництва та агропромислового сектору органічно та конструктивно поєднується із розбудовою культури, науки, соціальної сфери і охороною довкілля.

Якими ж є наші пріоритети та плани?

Збереження миру, політичної стабільності, міжнаціональної злагоди;

зміцнення регіональної безпеки;

людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека;

подолання пандемії коронавірусної інфекції COVID-19;

вибудова дієвої вертикалі «громада — область — центр».

Наша мета — багата, здорова і сильна Одещина

Наголошу на тому, що ми вступаємо у новий рік нашої історії, спираючись, перш за все, на Стратегію національної безпеки України «Безпека людини — безпека країни» та Стратегію людського розвитку, що затверджені у 2020-2021 роках указами Президента України. Адже у сучасних умовах саме прогрес людського розвитку демонструє нарощування можливостей людини. І саме людина є центральною фігурою національної ідеї держави.

Отже, маємо будувати пріоритети та плани виключно крізь призму людини, її безпеки, потреб та інтересів в усіх сферах, зокрема в контексті медико-демографічної ситуації; рівня життя, зайнятості та соціальної підтримки, охорони здоров’я; освіти, науки та культури; гендерної рівності.

У нас багато амбітних планів та проєктів, ми готові до широкомасштабної роботи і конструктивної співпраці, до якої будуть долучені всі органи державної влади та місцевого самоврядування, широкі кола громадськості, кожний з вас.

Впевнений, що сил та рішучості для здійснення всіх задумів і планів вистачить, адже тільки завдяки нашим спільним зусиллям Одеська область буде спроможна підтвердити почесний і дуже відповідальний статус справжньої перлини України.

Ми не маємо права зупинятися, ми повинні рухатися вперед! 30 років — це тільки початок. І, якщо і зробити зупинку, то тільки на хвилину, щоб взяти новий старт!

Отже, до роботи, шановні земляки!

Сергій ГРИНЕВЕЦЬКИЙ