Серед недавно виявлених творів українського скульптора Бориса Едуардса (1860—1924) — мармурова «Голівка під маскою» з приватної колекції. Її місце-знаходження поки що не відоме — таємничий власник інтригує потенційного покупця, сховавшись, як і героїня скульптури, за вдаваною маскою.

Окреслю обставини. Коли підготовлена мною монографія про Б.В. Едуардса вже була у друкарні, фотографії цієї роботи показав мені один одеський скульптор, якому запропонували придбати твір або ж знайти на нього покупця. Колекціонера на нього вивів, очевидно, один з його київських знайомих. Це наводить на думку, що заявлена скульптура має, швидше за все, столичну прописку. Твір із зрозумілих причин не увійшов до каталогу моєї монографії, яка презентувалася під час цьогорічної Всеукраїнської книжкової виставки в Одеській національній науковій бібліотеці.

Бюст створений у 1892 році, про що свідчить вирізьблений на його ребрі напис з автографом автора. Це одна з відносно ранніх мармурових робіт Едуардса, виконана невдовзі після його другої поїздки до Франції та Італії1.

Як свідчить оголошення в «Адрес-календаре Одесского градоначальства» за 1890-й, у 1889—1890 роках у будинку №18 на вулиці Софіївській Едуардс відкрив «Ательє художньої та художньо-промислової скульптури». Ймовірно, що він купив прилеглу до цього будинку територію, на якій у 1893-у звів власний будинок з ознаками стилю неокласицизму.

Наприкінці 1880-х — на початку 1890-х з’являються його перші мармурові роботи: овальний барельєф «Ангел» (1889) за мотивами однойменного вірша М.Ю. Лермонтова (повтор —1893); мармуровий барельєф із зображенням дружини митця (обидва — в Одеському художньому музеї); теракотовий бюст Луї Пастера (1890), згодом повторений у мармурі та бронзі; пам’ятник славісту В.І. Григоровичу в Кропивницькому (1892), висічений з каррарського мармуру, і, зрештою, знаменитий «Шурка», виконаний з теракоти у 1890-у і вперше повторений у мармурі в 1892-у. Останні два твори, з-поміж інших, демонструвалися на ІІІ періодичній виставці Товариства південноросійських художників (ТПРХ), яка проходила в приміщенні Реформаторської церкви (вулиці Преображенська/Херсонська).

Для Едуардса це був активний період освоєння техніки обробки мармуру, бронзового лиття та пошуку нових виразних, «живописних» можливостей цих матеріалів шляхом їх комбінації. Вперше подібний прийом скульптор використав у 1892-у в роботі «Не підходьте, не підходьте!» за мотивами оповідання В.М. Гаршина «Червона квітка». Бюст, який нас цікавить — «Голівка під маскою», створений того ж року, на цій виставці не фігурує. Швидше за все, на момент її відкриття — середина березня — цей творчий задум ще не був утілений.

Відомо, що наприкінці 1880-х — на початку 1890-х Борис Едуардс працював як педагог, зокрема викладав у чоловічих гімназіях та училищах Одеси. У 1892—1897 роках у цій якості він був задіяний у реорганізованому в жіночу гімназію колишньому пансіоні Анни Бракенгеймер. Вона розташовувалася на розі вулиць Дворянської та Ямської (нині — Новосельського) у новозбудованій за проєктом архітектора Ф.В. Гонсіоровського (нині тут один з корпусів Одеського училища мистецтв та культури імені К.Ф. Данькевича) споруді домовласника І.М. Кірвасі.

Появу «Голівки під маскою» можна пояснити кількома обставинами. Припускаю, що викладання в жіночій гімназії, яке розпочалося наприкінці 1892-го, привертало 32-річного митця цікавими жіночими моделями. Майстер ставив перед собою складні технічні завдання з обробки мармуру, подачі моделі, пластики, які згодом вирішували й інші одеські скульптори. Зокрема Йосип Мормоне (1875—1925). Згадаймо його поетичну «Жінку під вуаллю» (1897) з Одеського художнього музею, яка була створена відразу після закінчення Одеської рисувальної школи (1891—1896) і свідчить про високу фахову підготовку її учнів2. Цікаво, що у 1892 році на згаданій виставці ТПРХ Едуардс виставив інше жіноче зображення під інтригуючою назвою «Проти вітру», відоме також як «Жінка під вуаллю». Не виключено, що саме ця робота старшого колеги дала поштовх до випробування Мормоне своїх сил у такому пластично складному мотиві — тканина ніби струменить за формою, то ховаючи, то виявляючи її анатомічно вмотивований рельєф. У цеху скульпторів вирішення подібних творчих завдань було показником високої майстерності, гідної різця майстрів Ренесансу. Пік популярності «ефекту вуалі» припадає на епоху Рококо, початок ХVІІІ століття — творчість Антоніо Коррадіні (1688—1752), — коли скульптори домоглися передачі у мармурі живописного враження, особливого відчуття повітряної легкості і прозорості тканини.

«Голівка під маскою» (інша назва — «Під маскою») вперше значиться в каталозі IV виставки ТПРХ, що відбулася восени 1893 року в залах клубу Російського товариства пароплавства і торгівлі (вулиця Ланжеронівська, 1). Едуардс представив десять робіт, у тому числі п’ять етюдного характеру. Згодом цей твір зафіксований у каталозі виставки домоустрою, організованої Одеським відділенням Російського технічного товариства в Одеському міському музеї красних мистецтв (вул. Софіївська, 5а), хронологічно — із 3 червня по 31 жовтня 1895 року. Останнє зафіксоване свідчення про включення цього твору до чергової виставки знаходимо у каталозі «Всероссийской промышленной и художественной выставки 1896 г. в Нижнем Новгороде»3. Далі його сліди губляться — про нього відсутня згадка у наявних каталогах і ретроперіодиці. Не виключено, що саме на цій виставці на «Голівку під маскою» знайшовся новий власник.

Чим цікава ця рання робота «художника-скульптора», як себе іменував Борис Вільямович? Прочитується цей образ по-різному, залежно від ракурсу. У фас юне створіння наділене наївною впевненістю у своїй чарівності: вона у захваті, запальна й переможна, а в куточках її вуст прихована грайлива і втаємничена посмішка. У профіль цей статичний, ніби дівчина в очікуванні, у спогадах. Така емоційна палітра збагачує твір, спонукає глядача до роздумів про скороминущість молодості й краси. Зазначу, що у цій роботі Едуардс вирішив ще одне складне технічне завдання: коли дивитися прямо, то підставка прихована від зору, а форми — легкі й обтічні.

«Голівка під маскою» є свідченням полістилістичності Бориса Едуардса на етапі творчого становлення, адже очевидна рокальність трактування образу, прагнення витонченості, декоративності, що особливо підкреслює букет квітів на грудях моделі. Поряд з іншими образами, переважно жіночими, створеними у період 1890-х років — «Проти вітру», «Дівчина в капорі», «Жінка, що лежить», та пізнішими — «Приємний дарунок», «Діана з собаками», — простежується певний естетизм, прагнення відрадного, навіть гедоністичне сприйняття життя, що помітно на тлі інших творів майстра з переважно соціально-психологічною або ж релігійною проблематикою чи монументальної скульптури, просякнутої громадянським пафосом.

Необхідно відзначити ще один важливий момент — стан цього твору. Не вдаючись у деталі, скажу, що він потребує реставрації шляхом очищення поверхні від нашарувань пилу і невеличкої плями. Зрозуміло, що залишається ще низка питань, на які ми навряд чи дамо відповіді: кого конкретно зображує скульптура, хто власник цього твору, яким шляхом вона до нього потрапила? Навіть якщо загадкова незнайомка не скине маску, сам факт наявності ранньої роботи Едуардса дозволяє краще судити про його творчий спадок.

Володимир КУДЛАЧ.

1 Перебуваючи у цих країнах, Едуардс освоював техніку ливарної справи з бронзи на заводі Барбедьєна в Парижі, а також працював формівником на фабриках Мілана, Флоренції та Пістої.

2 У часи, коли більшість одеських скульпторів жили за рахунок замовлень на монументально-декоративну скульптуру, лише Едуардс і Мормоне дозволяли собі таку розкіш, як послідовне заняття станковою скульптурою. Можна згадати ще кілька імен —

Я. Борченко, І. Бродський, В. Іздебський, Б. Яцунський, — але їх професійний рівень був на порядок нижчим. Принагідно зазначу, що у 1918 році Едуардс і Мормоне увійшли до складу комісії, яка займалася питанням реорганізації училища у вищий навчальний заклад (Одесская художественная школа. Воспоминания учеников, 1865—1940: сборник / сост. О.М. Барковская; ред. И.С. Шелестович; Одес. нац. науч. б-ка. Одесса).

3 Подробный указатель XVIII художественного отдела, с биографическими сведениями о 250 художниках, кратким обзором движения русского искусства / сост. Н.П. Собко. СПб, 1896.