27 серпня на зустрічі з ізраїльським прем’єром Нафталі Беннетом у Білому домі Джозеф Байден закрив очі й завмер. Якби руки президента США не ворушилися, можна було б подумати, що заснув. Потім з’ясувалося — наймогутніша людина на Землі знімала напругу від невдач, які переслідували його скрізь.

Справжньою катастрофою став теракт у Кабулі 26 серпня, коли під час вибуху вантажівки, начиненої вибу-хівкою, було поранено і загинуло більше двохсот людей. Серед загиблих — 13 морських піхотинців США. До цього теракту головною заслугою Байдена, на загальну думку Вашингтона, було те, що під час евакуації з Афганістану не загинув жоден американський солдат.

Ще два удари по престижу господаря Білого дому завдала природа. Пандемія коронавірусу, що, було, відступила від великих міст США після успішної вакцинації населення (це ставили в заслугу президентові), знову почала набирати обертів. Почало рости число хворих, і подекуди довелося повернути карантин. Та й це ще не всі біди: на узбережжя налетів ураган «Іда», внаслідок якого в штаті Луїзіана зруйновано багато жител, а більше мільйона мешканців залишилися надовго без електрики в затоплених приміщеннях.

Будь-яке з цих лих вимагало термінових заходів і негайної реакції президента. Плюс до цього ніхто не скасовував ультиматуму талібів про виведення всіх іноземних військ з Афганістану до 31 серпня. Часу думати про те, як саме знімати напругу, у Байдена не було. Належало терміново розставляти пріоритети і віддавати накази. Судячи з того, що останні американські солдати разом з послом США і командувачем військами в Кабулі вдень 30 серпня покинули аеропорт і вилетіли на батьківщину, головним завданням для Білого дому стала своєчасна евакуація. Вирішення решти проблем — у міру загострення кожної.

Зрозуміло, що візит українського президента до США для вашингтонської адміністрації не потрапляв навіть у першу десятку пріоритетів. Дивно, що візит Зеленського двічі переносили, а не скасували взагалі. Якби не підвищена увага конгресменів до українського питання, це цілком могло статися. Але після женевських переговорів з Путіним, після фактичного скасування санкцій щодо будівництва «Північного потоку—2» як демократи, так і республіканці впевнилися: Байден розігрує київську карту з Москвою. І часто робить це на шкоду американським інтересам.

У нашу країну два роки не можуть призначити повноважного посла. Й досі вакантна посада спеціального представника Держдепартаменту в Україні. Спікер Палати представників Ненсі Пелосі дозволяє собі, оминаючи дипломатичні канали, давати рекомендації про виключення з делегації Зеленського депутатів Верховної Ради та українських чиновників. З іншого боку, Президент України без належної поваги ставить перед Вашингтоном питання: «Чому ми не в НАТО?», а лідер парламентської фракції «Слуги народу» Давид Арахамія припускає, що розмова Байдена і Зеленського вестиметься «на підвищених тонах». Тобто розгул свободи слова на вищому рівні без урахування наслідків.

Як це позначиться на результатах нинішніх переговорів, не можна передбачити (огляд написаний 31 серпня). Скоріш за все, з американського боку не буде конкретних рішень, а «на папері» закріплять рамкові, які ні до чого не зобов’язують, угоди у безпековій сфері. У разі ескалації на Донбасі або на Чорному морі пообіцяють запровадити санкції і висловити стурбованість. Найголовніше, щоб під час бесіди із Зеленським в Овальному кабінеті Байден не заснув або не прикинувся сплячим.

Несподіванок з берегів Потомака не чекають ніде в світі, крім Москви. Там перед виборами до Державної Думи (вони пройдуть із 17 по 19 вересня) українську тему продовжать експлуатувати і навіть посилять. Не тільки в пропаганді, а й з допомогою воєнних дій на Донбасі.

Так зване «загострення», прицільна стрільба окупантів по домівках мирного населення на території, підконтрольній українській владі, приурочене не до візиту Зеленського в США, а саме до згаданих виборів. З усіх ро-сійських бетономішалок в Інтернеті і на телебаченні вже несуться фейки про появу на українській території американських військових баз і про нібито досягнуті домовленості про продаж систем ППО «Патріот» Україні.

Замовники такого марення не прагнуть до правдоподібності. Їм важливо підготувати ґрунт для посіву ненависті до України і до США. У 2014 році казка про розп’ятого хлопчика дала Кремлю потрібні результати. До терористів приєдналися не тільки явний криміналітет, а й ошукані російською пропагандою ідеалісти. Вони разом з покровителями сподівалися на маленьку переможну війну. Продовжують сподіватися і тепер, хоча обставини змінилися. Збройні сили України здатні дати відсіч загарбникам, а політичне керівництво нашої країни, за всієї недосвідченості і некомпетентності, не допустить «другого Криму».

Не слід, щоправда, виключати, що якщо візит Зеленського до США не принесе відчутних результатів, це може бути витлумачено в Москві як карт-бланш для атаки російської армії на Україну. Або імітації атаки. Не залежно від результату, така імітація здатна підвищити шанси партії влади («Єдиної Росії» і сателітів) перемогти на парламентських виборах. І, можливо, отримати конституційну більшість у Державній Думі. Недооцінювати подібну загрозу не можна. На тривале утримання вздовж кордонів з Україною військової техніки і формування нових з’єднань Кремль витратив величезні кошти. Частину їх «відбили» перед Женевським самітом, фактично перемігши Байдена. Частину використають тепер. Залякають Зеленського (якщо той ні з чим повернеться зі США) й одночасно піднімуть підупалий передвиборний рейтинг.

Хоча політичне поле Росії зачищене силовиками до блиску, несистемна опозиція знищена або судами не допущена до виборів, досі можливі ексцеси. На зразок виступів на телевізійних дебатах лідера однієї із партій Максима Шевченка, колишньо-го путіноїда і затятого «кримнашиста» із закликом звільнити Олексія Навального та припинити політичні репресії. Втім, поодинокі проколи у передвиборній ситуації можуть перерости в масовий недобір голосів. А компенсувати недобір поки що, на жаль, здатна війна.