У шафах на Банковій шарудять скелети. Заглушити цей звук не вдасться гуркотом «великого будівництва», гучною боротьбою з олігархами, майбутнім висадженням мільярда дерев і «трансформацією» української демократії за допомогою вісімдесяти президентських програм. Не вдасться позбутися скелетів у шафах ОП закликами президента вступити до НАТО або провести в Україні літню Олімпіаду. Якщо Зеленського оберуть ще раз, скелети нікуди не щезнуть. Рано чи пізно, зовні чи зсередини шафи відкриють, і гарантові Конституції доведеться відповісти на кілька незручних питань.

ВЕРСІЇ ТА ДИВЕРСІЇ

А поки що Володимир Олександрович користується правовим імунітетом в широкому розумінні. Він може не з’являтися на засідання тимчасової слідчої комісії Верховної Ради і не реагувати на звинувачення народних депутатів та вітчизняних засобів масової інформації у тому, що голова Офісу Андрій Єрмак напередодні здійснення надсекретної операції запропонував її відкласти. Потім одним або декількома учасниками наради в кабінеті українського президента деталі операції були передані, ймовірно, в Росію.

1 листопада 1916 року в Державній Думі виступав голова тодішньої опозиції Павло Мілюков. Рефреном його промови у зв’язку з оцінкою дій царського уряду були слова: «Що це, дурість чи зрада?». Зрада — дуже серйозне звинувачення під час війни. Через чотири місяці в Росії відбулася революція, яка відповіла на слова Мілюкова. Всім нам несолодко буде, якщо звинувачення в зраді людей, близьких до Президента Зеленського, стане приводом для подібного соціального вибуху. Але якщо в оточенні глави Української держави продовжать регулярно включати дурня, все можливе.

Цілий рік, незважаючи на обґрунтовані підозри, «зелені» стверджували, що спецоперації із захоплення «вагнерівців» ніхто в Україні не планував. Майже рік «слуги народу» в парламенті гальмували створення тимчасової слідчої комісії для роз-слідування страшного злочину. Коли під натиском громадськості комісію створити все ж довелося, в неї навмисно не включили представників опозиції з «Європейської солідарності» і «Голосу», а «монобільшість» наполягла на проведенні засідань у закритому режимі.

Важко сказати, як довго тривав би такий балаган, якби телекомпанія CNN не зняла і на початку вересня не показала всьому світові сюжет, присвячений розслідуванню гучного злочину. У сюжеті при цьому викладені голі факти і додано низку інтерв’ю. Але цього виявилося достатньо, щоб голова тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, «слуга народу» Мар’яна Безугла на брифінгу запропонувала свою версію подій. Версію, повну протиріч, замовчувань і спотворень дійсності.

Питанням про можливу державну зраду комісія, схоже, не займалася. А голову ОП Андрія Єрмака і начальника комітету з розвідки при Президентові України Руслана Демченка на засідання комісії взагалі не покликали. Не запрошений був і п’ятий Президент України Петро Порошенко, який публічно заявив, що в 2018 році дав добро на розробку спецоперації із затримання «вагнерівців» спільно з фахівцями іноземних спецслужб.

РІК МИНУВ — КІНО НЕ ПОКАЗАЛИ

Розслідуванням зради століття, крім вітчизняних політиків і журналістів (найвідоміший — редактор сайта «Цензор.net» Юрій Бутусов), займалися не тільки фахівці CNN, а й професійні розслідувачі вебсайту Bellingcat. Вони здатні вирахувати за слідами, залишеними користувачами в мережі, дії цілих армій, окремих людей і зміст їх листування.

Один з найавторитетніших у світі розслідувачів Христо Грозєв ще рік тому обіцяв випустити фільм, присвячений українській спецоперації із затримання російських бійців з ПВК «Вагнер». Але рік минув, а фільму нема. Зате є припущення, чому фільм не з’явився. За чутками, на Грозєва і його керівників одночасно натиснули авторитетні політики і співробітники спецслужб кількох держав, включаючи Україну. Головною підставою для тиску з усіх боків стала неможливість передбачити наслідки викриття глави держави як зрадника Батьківщини. Під час війни таке викриття здатне зруйнувати не тільки владу, але будь-яку державу. Якщо згадати події столітньої давнини, для краху Російської імперії вистачило навіть не доказів, а підозр у зраді Романових.

Московська газета «Комсомольская правда» й особисто президент Путін (наш відвертий ворог) ще рік тому до всяких розслідувань вхопилися за версію зради оточення Зеленського і поширили цю зручну для них версію по світу. Хоча, якщо йти за Павлом Мілюковим, у зради є альтернатива. Це звичайна дурість. От тільки версію елементарної дурості як двигуна політики шостого Президента України, наскільки відомо, ніхто не досліджує. Нерозроблена теорія, незоране, так би мовити, поле. Утім, якщо поле зорати, під тонким шаром логіки, внесеної придворними українськими політологами, виявляться поклади ... ні, уточнювати не хочеться.

У зраді власній Батьківщині зізнатися, звичайно, небезпечно. Але ще небезпечніше зізнаватися кожен день у власній дурості. Пробувати домовитися з тим, хто, не приховуючи, хоче твою країну знищити. Намагатися зупинити снаряди і кулі за допомогою гасла «просто перестати стріляти». Це за великим рахунком. А про «дрібниці» як-от управління державою в обхід правил, передбачених Конституцією України, про руйнування корпоративного права, про створення своїми діями конституційної кризи, про безглузду кампанію боротьби з олігархами, про кадрову чехарду і про прагнення зосередити всю владу в офісі, — не варто навіть згадувати.

Якщо підсумувати мудрі ініціативи гаранта Конституції за два роки перебування на посаді, вони переважать, мабуть, десяток зрад і зрив кількох спецоперацій. CNN і Bellingcat слід було б зняти фільми-розслідування про поточну українську політику. Сенсацій в такому фільмі набралося б не менше, ніж в гостросюжетному детективі. А у прихильників прийняття України до Євросоюзу з’явився б привід для роздумів.

Не виключено, що такий фільм з’явиться. Але не скоро. І на питання «дурість чи зрада?» доведеться шукати відповідь самостійно, а не в кіно.