ИА «Контекст Причерноморье»
Одесса  >  Мониторинги
Дніпрова Чайка — перша українська письменниця-мариністка
26.10.2021 / Газета: Вечерняя Одесса / № 119(11109) / Тираж: 10407

Першого листопада відзначатиметься 160 річниця від народження першої української письменниці Дніпрової Чайки — Людмили Олексіївни Василевської (у дівоцтві Березіної). Народилася вона на Миколаївщині, в селі Зелений Яр Доманівської селищної громади Вознесенського району, колись село називалося Карлівка і входило до Ананьївського повіту Херсонської губернії.

Дитячі роки і юність дівчини пройшли в миколаївських і херсонських степах, на лиманах Херсонщини і Одещини, тож її чутлива душа і допитливий розум вбирали в себе все, що пов’язане з історією краю, долею козацтва. Батько — сільський священик Олексій Березін, за походженням росіянин із Владимирської губернії. Він шанував книги, знання й дбав про духовний розвиток доньки. Обстановка сім’ї сприятливо позначилася на формуванні культурних потреб дівчинки. Окрім Людмили, в родині росли ще два сини і донька.

Мати письменниці — Наталка Угринович — була спадкоємицею відомого козацького роду з Запорізького краю, тож у сім’ї частими бували спогади про козацьку вольницю, боротьбу запорожців за волю Батьківщини. З юних літ Люся (так її називали в дитинстві) зацікавилась творами Гоголя та Шевченка, історичними працями Скальковського й Куліша, Антоновича і Яворницького. «Знаю тепер, що я українка, — так занотувала в своєму записничкові молода письменниця, — ніякі лихоліття, слова й події Великої Росії не хвилюють мого серця так, як історія України, ніякий спів не знаходить такого відгомону в мене в душі, як український, ні за кого не болить так серце, як за її помилки, її виразки — відлунюють стогоном у мене в душі. І чим більше бачу в її історії помилок, недоліків, тим палкіше люблю її».

Людмила Березіна рано навчилася читати, тому на восьмому році життя батьки віддали дівчинку до Херсонської жіночої гімназії у другий підготовчий клас. Однак, Людмила тяжко захворіла на кір і бронхіт та ще й тимчасово осліпла, тому її було забрано додому, де через рік вона одужала. Проте майбутня письменниця назавжди лишилася короткозорою.

Навчання було продовжено в Одесі у школі Михайлівського жіночого монастиря, але дівчинка вблагала батьків забрати її звідти. Отримала освіту в Одеській приватній жіночій гімназії пані А.Г. Піллер, яку закінчила 1879 р., здобувши право викладати російську мову та історію. (Сьогодні в будівлі колишньої гімназії на вулиці Пушкінській, 18 працює Одеське вище професійне училище морського туристичного сервісу, вихованці якого пам’ятають і пишаються тим, що тут навчалась відома українська поетеса.) Навчаючись в гімназії, Людмила кожні свої канікули проводила під Херсоном — в тих селах, де правив службу Божу її батько (а це Маячка і Збур’ївка), гостювала у дядька Петра Березіна в Голій Пристані, у родичів та друзів у Білозірці, Олешках. До села вона їхала, щоб не забути рідну мову.

По закінченні гімназії Людмила Олексіївна починає педагогічну діяльність і в 1881 році приїжджає в Херсон на учительський з’їзд, на якому активно підтримує ухвалу про «викладання в школі на рідній мові народу». Ще навчаючись у гімназії, почала писати вірші російською та українською мовами. Перекладала поезію Пушкіна, Лермонтова, Байрона українською мовою. 1883 року в газеті «Одесский вестник» уперше був надрукований вірш Людмили Березіної, написаний російською мовою «На смерть Тургенева». 1885 року в українській літературі з’явилося нове ім’я — Дніпрова Чайка. Таким псевдонімом уперше підписала вірші «Вісточка» і «Пісня», оповідання «Знахарка», які друкувалися в журналі «Нива».

У 1885 році вийшла заміж за Феофана Олександровича Василевського, відомого в літературному світі під псевдонімом Софрон Круть. Вони зустрілися в 1884 році на археологічно-етнографічному з’їзді в Одесі. Їх познайомив історик Володимир Антонович. Феофан був на шість років старший. Народився також в родині священика, закінчив Київську духовну семінарію, але продовжив навчання в університетах Петербурга й Одеси. У 20 років пішов добровольцем воювати з турками на Балканах. Жив у Загребі, Белграді та Празі. У Женеві бачився з Михайлом Драгомановим і сповідував його ідеї. Згодом, відслуживши дійсну службу в царській армії, вийшов у відставку в чині унтер-офіцера. Належав до молодого крила Одеської громади. Багато писав про культуру й побут південних слов’ян, друкувався в галицькій періодиці. Його особисто знав і підтримував Іван Франко.

Разом з донькою ОксаноюРазом з донькою Оксаною

Із 1880 року Феофан служив статистиком у Єлисаветградському земстві — нинішньому Кропивницькому. Там вступив до місцевого українофільського гуртка. Гуртківці допомагали грішми місцевим народовольцям, і поліція їх розігнала. Василевського 1885-го заслали до Херсона під гласний нагляд, тут вони й побралися з Людмилою.

24-річна письменниця переїжджає до чоловіка, де бере активну участь у роботі місцевого просвітницького гуртка, організованого земським статистиком О.О. Русовим, який займався етнографією та фольклористикою. В гостинному будинку Олександра Русова, де збиралася передова інтелігенція Херсона, Людмила Олексіївна зустрілася з корифеями української сцени Миколою Садовським, Панасом Саксаганським, Марією Заньковецькою, Іваном Карпенком-Карим. Разом з чоловіком вона займалася поширенням творів передових письменників, гнівних віршів Т.Г. Шевченка. В цей час Дніпрова Чайка пише лібретто першої дитячої української опери «Коза-дереза», музику до якого підібрали Русов, Лінфорс та Конощенко. Цього ж року опера була виконана дитячими силами. Написані лібрето дитячих опер М. Лисенка «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна» та інші не були випадковістю. Адже Дніпрова Чайка дуже любила дітей.

Херсонський період був досить плідним у творчому житті Дніпрової Чайки. У 1885 році вона пише романтичний твір «Вісточка», темою якого послужили розповіді односельчан про трагічні долі збур’ївських рибалок і моряків. Загалом же в Херсоні письменниця написала багато віршів, поезій у прозі, новел, оповідань, лібрето дитячих опер, хоча надруковано було небагато з них. Так у 1886 році в белетристичному збірнику «Степ», що вийшов у Херсоні, були надруковані два вірші письменниці «На лимані» та «Зірка».

В 1887 році внаслідок поїздки письменниці до Криму, де вона тривалий час відпочивала в татарській слобідці Алма-Томак (тепер село Піщане Бахчисарайського району), з’явилися «Морські малюнки». Сама письменниця так згадувала той плідний творчий період: «…брат мого чоловіка запросив мене на літо в Крим, де він із своєю родиною жив». В автобіографії вона підкреслювала важливий уплив кримської природи на її творчість: «…купаючись у морі біля Алми в Криму, я жаданно приглядалась, прислухалась до нової для мене кримської природи та, прийшовши додому, розповідала діверові та ятрівці про те, що мені нашептало море. Скеля, Хвиля, Суперечка були моїми фантазіограмами. Колись після бурі багато на березі загинуло медуз. Медуза — морське серце — це мені дало казку про «Морське серце»». Таким чином Люмила Василевська, Дніпрова Чайка, стала першою жінкою, яка писала твори, в яких описувала море.

У 1887 році за активну участь у роботі херсонської української громади Феофана Василевського звільнено з посади у земстві і піддано під гласний нагляд поліції. Сім’я переїжджає до села Королівки на Київщині. Тут Дніпрова Чайка збирає фольклорний матеріал, записує українські народні пісні. А в 1895 році подружжя повертається до Херсона на запрошення губернської земської управи. Там народились, росли і виховувались їхні діти — Оксана, Наталка та В’ячеслав.

У 1903—1904 роках письменниця співпрацює з організацією допомоги політичним в’язням Херсонської тюрми. Її дім стає місцем зустрічі місцевих політичних діячів та митців. Л. Василевська потрапляє до списку неблагонадійних, її заарештовують, потім за нею встановлюється гласний нагляд поліції.

З 1908 року Дніпрова Чайка проживає в Києві. Бере участь у роботі київських організацій «Громада» і «Просвіта», знайомиться з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Заньковецькою, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, Б. Грінченком. Микола Лисенко на її лібрето написав дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна, або Снігова Краля», «Весна-красна» та інші, поклав на музику її вірші «Я вірую в красу», «Хіба тільки рожам цвісти», «Єрихонська рожа». В 1909 році через загострення ревматичної хвороби Дніпрова Чайка поїхала на лікування в Одесу. Тут вона жила до 1911 p., наїжджаючи періодично до Києва та Херсона. Кілька наступних років жила на Кавказі й на півдні України.

3 1911-го по 1915 рік письменниця живе на Запоріжжі, в селі Туркенівка (тепер Гуляйпільського району), пізніше — на Київщині разом з донькою-лікаркою Оксаною. З початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута до ліжка, пробувала писати лежачи. Наприкінці 1922 р. — на початку 1923 р. письменниця мала намір упорядкувати свій літературний доробок, навіть виникла домовленість із київським видавництвом про повне зібрання творів, але задумка, нажаль, залишилася не здійсненою і по сьогодні. Померла письменниця 13 березня 1927 року в селі Германівці, що на Київщині. Поховано її у Києві на Байковому цвинтарі.

Деякі літературознавці ставили талант Дніпрової Чайки вище, ніж талант Лесі Українки. Сергій Єфремов так оцінив новаторство поетеси: «Дніпрова Чайка витворила в нашому письменстві особливий жанр символічних малюнків, у яких під зовнішніми реальними рисами раз у раз чується глибший зміст, таємниче порівняння між подіями в природі й людським життям». Особливою філігранністю відзначалися «Морські малюнки» поетеси, якими захоплювалися М. Коцюбинський, П. Житецький та інші видатні майстри художнього слова і його поціновувачі.

У 2013 р. ім’я письменниці було присвоєне Херсонській обласній бібліотеці для дітей. В Херсоні, у Львові та Первомайську, а також у рідному селі Зелений Яр на її честь названо вулиці. Нажаль, в Одесі, де вона навчалась та розпочала літературну діяльність, пам’ять Дніпрової Чайки ніяк не вшанована.

Автор: Василь ВЕЛЬМОЖКО. Краєзнавець


© 2005—2021 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2021 S&A design team / 0.010
Перейти на полную версию сайта