Спроба президента Туреччини Реджепа Ердогана оголосити персонами нон-грата і видворити з країни повноважних послів десяти провідних західних держав (включаючи посла США) до нас, начебто, прямого стосунку не має і на турецько-українських відносинах не позначиться. Але вона не залишиться непоміченою у світі, де президенти нібито демократичних країн будують імперії, нехтуючи правами громадян.

ДЕМАРШ СУЛТАНА

Ім’я великого турецького бізнесмена, громадського діяча, правозахисника, вченого і філантропа міжнародного масштабу Османа Кавала впродовж багатьох років фігурує на першому місці в списку осіб, яких переслідує влада і тривалий час тримає у в’язниці без суду. Туреччина й особисто її президент ніяк не реагують на заклики, підкріплені рішеннями міжнародних судів, звільнити людину, засновника проєктів, присвячених збереженню історичної спадщини свого народу, зміцненню екологічної безпеки і вирішенню гострих національних проблем.

З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що основним мотивом і подразником для будівничого нової Османської імперії Ердогана була не передбачувана участь Османа Кавана в підготовці державного перевороту і не співпраця з організаціями Гюлена і фондами Сороса. А безстрашність, з якою вчений-історик регулярно наступав на «хворий мозоль» ісламістів — питання про визнання і засудження геноциду вірмен у 1915 році.

Новим імператорам не дають спокою старі гріхи. Ці гріхи руйнують фундамент, без якого не можна побудувати «прекрасне минуле». У Росії луб’янська влада щосили намагається витравити пам’ять про комуністичний терор, тримає у в’язниці за абсурдним звинуваченням історика Юрія Дмитрієва. У Китаї за поширення правди про «культурну революцію» і про вбивства на площі Тяньаньмень досі можна потрапити за ґрати. Навіть будучи мільярдером.

«Виправлення» або замовчування історичної пам’яті — безнадійна справа. Але цій справі будівники нових імперій присвячують чималу частку зусиль. З їхньої подачі приймаються ре-пресивні закони, наглухо закриваються архіви, засекречуються відомості, без яких не можна уявити об’єктивну картину подій. У результаті торжествує невігластво. Чи й ще гірше — «пост правда», яка полягає в тому, що історія людства — брехня, царство інтерпретацій. А цінностей, за які варто боротися, не існує взагалі.

Десять послів західних країн, акредитованих у Туреччині, з такою точкою зору не згодні. А свою незгоду висловили в спільній заяві, закликаючи випустити до суду Османа Кавана. Згідно з дипломатичним протоколом (зокрема 41-ю статтею Віденської конвенції) заяву десяти послів можна з натяжкою розглядати як втручання у внутрішні справи країни перебування. Це заслуговує на реакцію.

Однак Реджеп Ердоган реагував за заяву десяти послів не як президент, а як султан. Скандал вдалося зам’яти тільки на вищому рівні за участі керівництва Євросоюзу і президента США Байдена. І якщо так піде далі, міжнародної дипломатії, покликаної згладжувати гострі кути і гасити конфлікти в зародку, настане благополучний кінець. Долями світу почнуть розпоряджатися кілька імператорів-самодержців, які вважають, що абсолютна влада дозволяє творити все, що завгодно.

ВІД РЕЙТИНГІВ НІКУДИ НЕ ДІНЕШСЯ

Діячам, на ранг нижчим від Путіна, Ердогана або Сі Цзіньпіна, про всемогутність залишається тільки мріяти. Диктатори масштабу Лукашенка або Мадуро свої незадоволені бажання втілюють у життя по-різному. Але, як і старші брати, вони зосереджені на тому, щоб правити до смерті.

Втім, від такого гріха, не убезпечені і ті, кого на вільних, демократичних виборах на певний термін на вершину влади привів народ. Через якийсь час переконані демократи згадують, що не все ще зробили для блага суспільства і держави. Щось потрібно доробити, але от біда — вибори ніхто не скасовував. І всі турботи відходять на задній план, крім рейтингів, які падають — хоч колодою підпирай.

Минулого тижня підупалі рейтинги президента Зеленського і президентської партії «Слуга народу» спровокували в Україні ще той скандал. Традиції української національної соціології та безмежної свободи слова полягають у тому, що соціологія — суцільно замовна, а свобода слова — оплачується авансом. А тут недогледіли і запізнилися із замовленням. У результаті авторитетний і високопрофесійний КМІС (Київський міжнародний інститут соцціології) видав на-гора результати всеукраїнського опитування громадської думки, проведеного 15-18 жовтня.

Згідно з результатами опитування, проведеного по телефону у всіх регіонах нашої країни, крім окупованих Криму і частини Донбасу, чинний президент отримав би на виборах найближчої неділі 24,7% голосів. Результати такого ж опитування, проведеного в червні, віддавали Зеленському 27,3%. У цифрах падіння незначне, але є нюанс. Частина голосів (7,1% за результатами опитування) від виборців різних партій перетекла до Дмитра Разумкова, з яким «слуги народу» й особисто Президент України все літо боролися, не шкодуючи сил, і, врешті-решт, змістили з посади голови Верховної Ради.

Війну Разумкова зі «слугами...» багато хто в Україні і за її межами розглядав як битву захисника закону (Конституції і регламенту ВР) з представниками Офісу Президента, охочих ще міцніше об’єднати в руках Зеленського виконавчу владу і через монобільшість у парламенті підпорядкувати собі владу законодавчу. В принципі таке об’єднання вже існує, але потребує регулярної підтримки олігархічних груп.

Усунувши Разумкова і замінивши (відповідно до прийнятого закону) непокірних олігархів покірними, можна не турбуватися ні про стан справ у країні, ні про корупційні скандали, пов’язані з офшорами першої особи України. Завдяки національній судовій системі правда про «папери Пандори» не дійде до суду. А проблема другого терміну для Зеленського вирішиться просто — у Володимира Олександровича не залишиться конкурентів.

На шляху до всевладдя зосталася, щоправда, перешкода. У вигляді пропорційної системи виборів до парламенту. Результати опитування КМІС уперше засвідчили: партія «Слуга народу» з першого місця в рейтингу перемістилася на друге, поступившись «Європейській солідарності». Але до виборів у Раду далеко. Рано щось прогнозувати.