Євген Олександрович Акимович пише чергову — подумати тільки: вже шістнадцяту! — книжку. «Це буде книжка про наше минуле і сьогодення, про українську традицію, українське життя, — зізнається. — Таку й назву матиме: «Українське життя». І зачитує по телефону кілька абзаців про Павла Скоропадського, яким захоплюється як державником, людиною честі, волі та чину, ставлячи в приклад нинішнім користолюбним і безпринципним політикам.

Переконаний: ті, хто читає (а отже й мислить), щиро порадіють новій праці кандидата філософських наук, автора видань «Філософія тотальності та громадянське суспільство», «Українська культура в історичному вимірі», «Європейська культура в афоризмах та висловах», «Феномен українства», «Українська традиція», «Книга мудрості» та ін., і почерпнуть із неї багато не тільки пізнавального, а й прикладного, що допоможе зорієнтуватися в сучасному світі, сформувати власну позицію.

Наразі ж, вітаючи давнього друга й автора нашої газети із 75-річчям, вміщуємо деякі його думки-нотатки із «Книги мудрості».

Здоров’я вам, шановний ювіляре, і творчої наснаги!

Від імені колективу «Чорноморських новин» —

Іван МЕЛЬНИК.

• Традиція формує характер народу, характер народу визначає долю країни.

Коли Росія 2014 року напала на Україну, вона припустилася фатальної для себе помилки в оцінці характеру українського народу. З’ясувалося, що багато українців є героями, що козацька традиція живе в крові наших людей, які готові до загину боронити власну свободу та гідність.

Французький філософ-екзистенціаліст Жан-Поль Сартр (1905 — 1980) казав: «Якщо свобода спалахнула одного разу в душі людини, далі навіть боги безсилі». Саме українська свобода є вирішальним чинником, який кардинально відрізняє наш народ від східних агресорів. Наші вояки, що воюють з московськими окупантами, є сучасними героями, які утверджують подальший шлях України.

• Світ — цілісний та всеосяжний, отже, ти також маєш бути цілісним та всеосяжним, оскільки людина — маленький всесвіт.

Будь-яка більш-менш розумна людина тягнеться до великих сутностей. Для одних — це Бог, для інших — це Україна. Може бути варіант — Бог і Україна. Це наповнює людину високим змістом, піднімає її у власних очах, зміцнює духовні потенції кожної особистості. Людина почувається впевненішою.

Григорій Сковорода писав: «Бери вершину — матимеш середину». Людина має досягти межі власної тотальності (повноти реалізації), зробити максимум можливого. В результаті людина відчуває, що змістовне життя відбулося. Про щось більше особистість не може навіть мріяти.

• Культурна людина розуміє, що має бути гармонія між правами та обов’язками.

Ми можемо скільки завгодно критикувати владу (й справедливо), але виникає питання про відповідальність народу та суспільства за стан країни. Якщо суспільство (організована частина народу) в стані нав’язати власні цінності та інтереси владі, то та виявиться безсилою й виконуватиме волю народу. Коли ж народ іде приречено за тоталітарною владою, тоді вони разом прямують до загибелі. Український народ останніми роками показав настільки потужну волю до свободи та захисту власних прав, що нинішня влада змушена робити кроки, які відповідають національним інтересам України.

Ми маємо пам’ятати, що нашим громадянським обов’язком є плекати в суспільстві почуття людської самоповаги та прав людини. Ми маємо цінувати працьовитість та порядність. Народ, який себе шанує, живе гідно та заможно.

• Добро і сила — дві чесноти, які формують гідну людину. Добро без сили — безпорадне, сила без добра — руйнівна.

Саме у спілкуванні з добрими й сильними ми створюємо себе та розвиваємося як справжні люди. Це процес взаємозбагачення. Ми шукаємо людей, про яких казав Мауглі у Редьярда Кіплінга: «Ми з тобою однієї крові». Від такого спілкування ми й вони стаємо добрішими та сильнішими.

Італійська мудрість вчить нас: «У молодості маєш набути те, що в старості може тебе годувати». Це життя розумної людини. Та й безпорадної старості в такої людини не буває. Як казав давньоримський поет Овідій: «Я сильніший від долі, отже вона не може мені зашкодити».

Креативне плідне спілкування та союз добрих і сильних людей сприяє розвитку України в напрямку цивілізованого європейського життя. Там на нас чекає важка праця й вільне заможне існування.

• Одна смілива, мужня, розумна людина — це особиста драма. Декілька сміливих, мужніх, розумних людей — це велика суспільна сила. Французький дипломат, державний діяч Шарль Моріс де Талейран-Перігор (1754 — 1838) зауважив: «Я знаю когось, хто сильніший за Наполеона і його полководців, за монарха та його придворних. Цей хтось — громадська думка».

Геніальний Наполеон Бонапарт казав: «У світі існують тільки дві сили: сила духу та сила меча. З плином часу врешті-решт меч завше зазнає поразки від духу».

Саме духовна сфера, громадська думка є полем діяльності інтелігенції, яка намагається підвищити рівень культури суспільства та народу. Рабський народ вигідний владі, яка може маніпулювати ним практично безмежно. Раби не мають права скаржитися ні на кого, крім на себе самих. У країні рабів огидними є як верхівка, так і суспільні низи.

Вільне, культурне активне громадянське суспільство, як організована краща частина народу, вирішальним чином впливає на розвиток країни. Воно примушує владу не збиткуватися над народом, а служити йому. Суспільство має контролювати владу та спонукати народ не бути жалюгідними прохачами та споживачами. Громадяни мають брати на себе відповідальність за долю України, не красти, а наполегливо та чесно працювати. Тоді ми матимемо гармонійну, квітучу країну.

• У всі часи соціально активні люди умовно поділялися на спринтерів і стаєрів.

Перші хочуть разовими зусиллями досягти миттєвого результату як в особистому житті, так і в громадській діяльності. Якщо ж це не вдається вони розчаровуються та кидають справу. Натомість стаєри розуміють складність буття і налаштовують себе на тривалі зусилля та боротьбу. Лише стаєри здатні сконцентрувати вольові, духовні та інтелектуальні зусилля і послідовно прямувати до поставленої мети. Це лицарі без страху та докору й лише вони здатні досягти успіху як у приватному житті, так і в діяльності на благо суспільства, народу та країни.

Україна тепер конче потребує стаєрів, які оцінюватимуть результат не з точки зору власної користі, як роблять нікчеми, а хочуть радикально покращити життя власного народу. Не скиглити, а в цей вирішальний для України час докласти всіх зусиль й збудувати потужну ци-вілізовану країну.

• Україна — одна з найчарівніших країн світу. Вона завше приваблювала багатьох людей, особливо видатних.

Відомий письменник Іван Бунін отримав Нобелівську премію з літератури 3 листопада 1933 року. Він походив зі стародавнього українського дворянського роду Бунянських, що був відомий на Полтавщині з ХV століття. Згодом сім’я переселилася з України до Московії. Бунін зауважив: «Російський народ — глибоко нещасний народ, але й глибоко нечистий, грубий і, головне, брехливий дикун».

1918 року письменник жив в Одесі, де в книзі «Окаянные дни» дав вбивчу характеристику владі комуністів: «Одна кровавая скука». Страшного 1933-го Іван Бунін написав: «Не могу спокойно слышать слова Чигирин, Черкассы, Хорол, Чертомлык, Дикое поле, не могу без волнения видеть очеретянные крыши, стриженных мужицких голов, баб в жёлтых и красных сапогах, даже лыковых кошёлок, в которых они носят на коромыслах вишни и сливы. «Чайка скиглить, літаючи, мов за дітьми плаче, сонце гріє, вітер віє на степу козачім». Это Шевченко — совершенно гениальный поэт! Прекраснее Малороссии нет страны в мире».

Дивовижно, що великі Микола Гоголь, Іван Бунін, Антон Чехов та багато інших були в захваті від України. Натомість деякі мешканці нашої країни не в стані побачити велич та красу нашої Вітчизни. Це смішно та сумно. Гідні українці розбудовують країну, стверджують та захищають її. Саме вони й переможуть!

• У житті багато глядачів, але вельми мало діячів, які здатні зробити щось цікаве, корисне для громади. Так в історії було завше, проте нам тепер від цього не легше.

Чим менше в людині користолюбства, жаги до матеріального збагачення і чим більше честолюбства, бажання залишити по собі значущі, вікопомні справи, тим більшою мірою вона є Людиною. Будьмо Людьми! Й відгукнеться Вкраїна!

• Ще з часів Народного руху України (1989 — 1992), коли я мав честь бути співголовою Одеської крайової організації НРУ, я бачив, що в Україні існують дві партії — українська та антиукраїнська. Тепер змінилися деякі обставини, але сутність не змінилася. Ті ж самі дві партії. Українська виступає за незалежність, свободи, за боротьбу з російськими агресорами, орієнтацію на НАТО та ЄС. Антиукраїнська партія закликає до повернення в «русский мир». Це вороги України. Тут не може бути жодних компромісів. Зрозумівши, що війну проти України Росія не виграє, Кремль робить ставку на зрадників України всередині нашої країни, на «п’яту колону».

Ми маємо підтримку англосаксів (США, Канада, Велика Британія, Австралія), з якими у нас спільні цінності — свобода, гідність, незалежність, які надають нам політичну, економічну та військову допомогу. В цьому союзі та в нашій мужності — запорука нашої перемоги.