ИА «Контекст Причерноморье»
Одесса  >  Мониторинги
ЗАПАС МІЦНОСТІ ДОЛИНІВЦІВ
20.11.2021 / Газета: Чорноморські новини / № 92-93(22311-22312) / Тираж: 8525

21 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

В аграріїв невідкладних справ завжди багато. Не встигнуть перепочити після осінніх польових робіт, як уже весна кличе в поле. Потім жнива — збирання посіяного-доглянутого-вирощеного — і знову підготовка ґрунту під наступний урожай, сівба озимих. Одне слово, невпинний кругообіг. А ще ж потрібно постійно стежити за технікою, яка часто геть виробила свій ресурс, аби вивести в поле випробувані й дієздатні трактори, комбайни, вантажівки і т.д. Ось так і живе землероб. У будь-яку пору року він то в загінці, то на току, то в ремонтних майстернях.

Байдикувати ніколи. Хіба коли тріщать морози або ллють дощі — день-два перепочинеш. Але тільки-но погода дає «добро», всі працівники сільськогосподарських підприємств поспішають на свої робочі місця. Бо ж згаїш час — не надолужиш. Така вона проста, перевірена дідами-прадідами селянська філософія. Й ніякі економічні чи інші негаразди, які обсідають аграріїв у всі часи, не можуть погасити їхнього завзяття до їхньої благородної справи — виростити високий урожай, щоб у людей на столі завжди були і хліб, і до хліба.

Щоправда, працювати дедалі важче, особливо в останні роки. Причин — безліч. Кожен селянин їх добре знає. Але є дві, на мій погляд, головні. Це — байдуже, якщо не сказати злочинне, ставлення держави до аграрного сектора і стихійні лиха, зокрема посуха.

Сільгоспвиробники давно не сподіваються на допомогу держави, оскільки вона вже не раз обіцяла їх підтримати, але у найвідповідальніший період укотре «кидала». Взяти хоча б ситуацію, яка виникла позаторік на півдні Одеської області через небувале (такого не переживали десь чотири десятиліття) бездощів’я. Хліборобам клялися допомогти всі, аж до президента. Та ті клятви виявилися пустопорожніми, а відтак багато сільгосппідприємств та фермерських господарств просто збанкрутували. Вижили лише ті, хто мав запас міцності й надійних інвесторів, або ті, у кого з’явилися нові власники, котрі, придбавши «лежачі» господарства, не викачували з них останнє за принципом «після мене — хоч потоп», а, навпаки, діяли з перспективою на майбутнє, вкладали в їх розвиток великі кошти.

Далеко за прикладом ходити не треба. Думаю, багато працівників СВК «Долинське» — ТОВ «Долинське-Нова» Ізмаїльського району переконалися: якби не компанія «Трансшип», то їхнє господарство спіткала б така ж доля, що й тисячі інших, кинутих державою на самовиживання.

Так-от, аграріїв Придунав’я, які хазяйнують у зоні ризикованого землеробства, завжди найбільше турбує проблема відсутності необхідної вологи в ґрунті, бо в таких умовах дуже непросто виростити більш-менш пристойний урожай. Давайте згадаємо той же 2019-й. У СВК «Долинське» вперше за останні десять років зробили все, щоб отримати найвищу віддачу від землі. Підготовка ґрунту до сівби, сама посівна, як восени, так і навесні, були проведені в оптимальні терміни й на належному агротехнічному рівні. Особлива увага під час польових робіт приділялася їх якості. Для цього завдяки інвестору вперше запаслися всім необхідним: якісним насінням, добривами, паливом, справною сільгосптех-нікою. Ще восени за два мільйони гривень придбали найсучасніший комплекс «Партнер», яким можна сіяти всі культури — від ріпаку до гороху, виконуючи всі суміжні операції за один прохід по полю.

Одне слово, керівництво господарства й інвестор вклали великі кошти, щоб почати оздоровлення ґрунту і поступово, крок за кроком, підвищувати його віддачу. А кожен член колективу, бачачи таке ставлення до спільної справи, трудився на своїй ділянці роботи з настроєм і з великою відповідальністю. І всі, звісно, сподівалися, що їхні зусилля не будуть марними.

Добре пам’ятаю, як долинівці боялися якогось «сюрпризу» від погоди. Хто-хто, а вони на собі випробували, що таке вирощувати хліб у зоні ризикованого землеробства, коли сильна посуха або, навпаки, тривалі зливові дощі з вітром чи град знищували майже всі посіви. Як, скажімо, шість років тому: тоді, 4 липня 2015-го, тільки прямі збитки від стихії склали півтора мільйона гривень. Для кооперативу, який на той час і так ледве виживав, це був сильний удар. Посушливим видався і 2018-й. Із липня по жовтень, за даними гідрометеослужби, випало лише 20 міліметрів вологи, за мінімальної потреби 45—50 міліметрів. Тоді в усіх господарствах Ренійського району посуха практично повністю знищила ранні зернові: з кожного гектара отримали лише 15,9 центнера — найгірший показник в області. Найнижчі ужинки були у СВК «Буджак» та СФГ «Успіх» — по 10 центнерів з гектара. До речі, у північних районах Одещини намолоти були вдвічі-втричі вищими. Наприклад, у Кодимському районі на коло зібрали по 48 центнерів. Середня ж урожайність по області становила 30 центнерів з гектара.

Тоді ж, у 2018-у, найвищу врожайність серед ренійських господарств, уперше за багато років, отримали саме долинівці: озимої пшениці — по 28,7, а ячменю — по 32 центнери з гектара. «Це стало можливим завдяки тому, що наш інвестор — група компаній «Трансшип», засновником і керівником якої є Андрій Іванов, — чітко й чесно виконує свої договірні зобов’язання, — говорив тодішній голова господарства Ілля Келіогло. — Якби не було такого інвестора, господарство цього року вже не вижило б... Потужна фінансова підтримка дала нам змогу своєчасно і на високому рівні провести весь комплекс як осінніх, так і весняних польових робіт та зібрати врожай ранніх зернових».

І все ж без втрат того року впорати вирощене не вдалося — завадили дощі. А по пшеничних полях буквально за день до того, як комбайни мали стати в загінки, вдарив град. У результаті на 75 гектарах втратили 70% врожаю. Серйозних збитків завдала стихія й одному з ячмінних полів. Битва за врожай ранніх зернових, як завжди, була нелегкою. Але працівники СВК з честю виграли її і зібрали, як уже мовилося, найвищий ужинок у районі. Якби в ґрунт потрапило трохи більше вологи і не нашкодив град, долинівський коровай був би вагомішим.

Але й так настрій у людей уперше був хорошим і вони вже з оптимізмом почали дивитися в майбутнє. Зокрема, дуже сподівалися на технічні культури, які належало збирати пізніше. На жаль, надії не справдалися. Із липня дощів майже не було, і посіви як соняшнику, так і кукурудзи практично «згоріли».

Багато хто з долинівців уже й не очі-кував, що отримає обіцяні Андрієм

Івановим соняшник і кукурудзу за паї. (До того, згідно з договорами, людям видали по 500 кілограмів пшениці та ячменю.) Раніше ж бо таке траплялося не раз, коли стихія знищувала урожай і керівництву нічим було розрахуватися з власниками паїв. Але цього разу переживали дарма. Кожен, як і обіцялося, отримав по 100 кілограмів соняшнику та 200 кілограмів кукурудзи. І це завдяки тому, що 200 тонн цієї культури подарувала сільгосппідприємству компанія «Трансшип». Зерно привезли з АРК «Придунайська Нива».

Якими важкими для аграріїв Придунав’я, і зокрема для колективу ТОВ «Долинське-Нова», були два попередні роки, детально не розповідатиму — селяни це добре пам’ятають. Якщо ж коротко, то небувале стихійне лихо знищило чи не всі посіви. Звісно, настрій, як у керівництва підприємства, так і в членів колективу, був відповідний. Але люди не втрачали надії, бо бачили, що інвестор, попри багатомільйонні збитки, продовжує вкладати кошти у розвиток господарства, щоб домогтися поставленої мети — таки вивести ТОВ «Долинське-Нова» в передові не тільки в районі, а й в області. Для цього цілеспрямовано, із залученням вчених-аграріїв, велися, й зараз ведуться, роботи в усіх напрямках. У зоні особливої уваги в останні два роки — відновлення зрошення. Як і планувалося, вже цьогоріч життєдайну вологу отримали 142 гектари кукурудзи.

Нинішніх жнив настрій долинівців був уже не той, що у 2018—2020 роках. Пишатися є чим. Погодні умови не підвели, і вкладені кошти, своєчасне та якісне проведення всіх агротехнічних заходів, ну і, звісно, висока відповідальність кожного працівника, дали гарний результат. Середня врожайність пшениці та ячменю склала 50 центнерів з гектара. Доброю була й віддача полів соняшнику — по 30 центнерів (по області — 22). Не підвела й кукурудза, якої зібрали майже по 150 центнерів з гектара.

Того дня (а було це наприкінці жовтня) ми з директором господарства Миколою Чаневим (на знімку) побували на всіх виробничих ділянках. Скрізь кипіла робота: на обробітку ґрунту під майбутній урожай, на сівбі озимих, на, мабуть, найжвавішому місці — зернотоку, на полі №6, яке бригада жінок уже зачищала від крапельних трубок, ну і, звісно, на збиранні кукурудзи. Не можна було не зауважити, з яким гарним настроєм працювали люди.

— З таким колективом можна гори перевернути. Коли є робота й, особливо, коли бачиш хороші результати своєї праці, — розповідав Микола Чанев, — люди стають зовсім іншими. Сам не натішуся цьогорічним ужинком. Він, нарешті, такий, на який ми спо-дівалися. А досягти його вдалося і завдяки нашим фахівцям — головному агроному Миколі Черні, головному інженеру Олександрові Жекеву та головному агроному компанії «Трансшип» Володимирові Неменущому, і всім працівникам господарства, які трудилися з повною віддачею.

Я тут уже майже два роки, і щодня бачу, які у нас відповідальні люди. Задоволений, що господарство працює, як годинниковий механізм. Бувають, звичайно, збої, але вони незначні і на хід польових робіт суттєво не впливають. Завдяки засновнику — компанії «Трансшип» — нам вдається їх швидко усунути і йти вперед. На відміну від сотні інших сільгосппідприємств області, у нас ніколи не виникають проблеми з постачанням пального, закупівлею насіння, добрив, запчастин, сплатою податків. Зарплата видається вчасно. І вона, повірте, в рази вища, ніж у багатьох сільгосппідприємствах Ізмаїльського та Болградського районів.

— Про що мрієте нині? — поцікавився я у Миколи Георгійовича.

— Про те, щоб ТОВ «Долинське-Нова» працювало навіть краще, ніж годинниковий механізм, щоб у наступному році ми зібрали ще вагоміший урожай або хоча б такий, як тепер. І не просто мрію. За підтримки інвестора ми робимо все для того, щоб з кожним роком господарство нарощувало темпи виробництва зерна.

Ось і зараз маємо 1000 гектарів озимини. Торік закупили елітне насіння. Сьогодні вже зі своїм — із запасом на два роки. Частину посіяли під урожай-2022, а частину — заклали на зберігання. Плануємо також збільшити площі просапних культур (соняшнику, кукурудзи) та гороху. До речі, такої врожайності кукурудзи (150 тонн з гектара) нема в жодному господарстві Придунав’я. І раніше такого в нашому регіоні ніколи не було. У мене є всі підстави сподіватися, що наступний рік видасться для нашого колективу сприятливим і що всі будуть задоволені результатами спільної праці. Озимина, що вже зійшла на полях, тішить око і дає надію на гарний урожай. Якщо, певна річ, не підкине нових випробувань природа.

А ще мрію про те, щоб у країні був мир, щоб не гинули на Донбасі люди, щоб держава, нарешті, повернулася до аграріїв обличчям. Повернулася не на словах, а на ділі, щоб до хліборобів було таке ж ставлення, як у Європі, куди ми рухаємося. Ось, скажімо, в уряді обіцяють відшкодувати господарствам витрати на відновлення зрошувальних систем. Для цього ми вже зібрали й надали всі необхідні «папери». Подивимося... Я стриманий у своїх прогнозах, бо вірити нашим урядовцям, нардепам, президентам — себе не поважати. Всі роки незалежності вони, здебільшого, грабували нашу країну й практично не думали про простий люд. Тепер маємо те, що маємо…

Так-от, я мрію, щоб настали кращі часи. І вони настануть. Переконаний у цьому. Тільки нам треба навчитися вибирати у владу найдостойніших, розумних, мислячих, справжніх патріотів своєї країни. Питання лише у тім, як це зробити, як переламати свідомість людей, вимушених більше дбати про шматок хліба, ніж про долю України. Але це, як то кажуть, вже інша, хоч і дуже важлива для нашої держави, тема…

Автор: Петро ХАДЖІ-ІВАН


© 2005—2022 Информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
Свидетельство Госкомитета информационной политики, телевидения и радиовещания Украины №119 от 7.12.2004 г.
Использование любых материалов сайта возможно только со ссылкой на информационное агентство «Контекст-Причерноморье»
© 2005—2022 S&A design team / 0.014
Перейти на полную версию сайта