Звернення Президента Володимира Зеленського до українських міст 21 березня

Великий народе великої України!

У цьому відео я хочу окремо звернутися до українських міст та хоробрих жителів цих міст. До вільного півдня України, де сонце світить тільки бажаним гостям, а не випадковим «туристам» на танках. До Бердянська, Каховки, Енергодара, до Мелітополя і, звісно, Херсона.

До Херсона, де сьогодні ми побачили, як у вільних людей стріляють раби. Раби пропаганди, яка підміняє їхню свідомість. Раби, які звикли пакувати в автозаки всіх. Навіть бабусю з чистим білим плакатом. І навіть дівчину з аркушем А4, на якому написано лише одне слово — «мир».

Ці раби, яких прислала росія, ніколи не бачили стільки вільних людей на площах, на вулицях. Ніколи не бачили тисяч людей, які не мають страху перед ними, перед рабами зі зброєю в руках. Раби сприймають волю як дикість, як небезпеку. У них переляк. Переляк, який пропагандисти вміють перекувати на ненависть. А далі — постріли в мирних вільних людей.

Херсоне, тримайся! Ми не забудемо ніколи ці кадри. Кадри з вашого міста. На вашій площі й вулицях ми були всі з вами разом. 40 мільйонів українців нашої держави. Мільйони й мільйони українців у світі. Ми всі бачили, як ви стоїте. Які ви. Ми всі відчули, як ви хочете повернути свободу. На землі, де, споглядаючи Чумацький Шлях, чумаки ходили по сіль, ворогам буде несолодко.

І щойно ми зможемо до вас пробитися, зможемо до вас прорватися, на кожного окупанта, який стріляв у мирних херсонців просто за синьо-жовтий колір, чекає чорна смуга.

І те ж саме чекає білих від переляку російських військових, яких сьогодні прогнали в Енергодарі. Мирні українці прогнали голими руками.

Чорна смуга буде в окупантів у Бердянську, буде в Мелітополі й Каховці. Всюди, де окупанти захоплюють наших людей. Тих, як вони думають, хто організовує спротив. Але у нас — не Росія. Запам’ятайте. І спротив тут не треба організовувати. Спротив для українців — це властивість душі. І я дуже хочу, щоб у вас, усі наші українці на півдні, ніколи не промайнула навіть на мить думка, ніби Україна про вас не пам’ятає.

Щоразу, коли вам важко, коли вам боляче, коли ви чините спротив попри все, будь ласка, знайте, що в нас у цей час розривається серце, бо ми з вами не поруч.

І ми просимо Бога підтримати вас, поки не можемо вигнати чужинців. Це подвиг — те, що ви протестуєте. Це щастя, що такі люди в нас є. Що ми всі — Україна.

За час цього вторгнення серед мільйонів наших людей постійно заявляють про себе герої. Колись — звичайні українці, а зараз — борці. Чоловіки й жінки, які піднімаються за нашу державу. Повсюди: на півдні, на сході, на півночі, в центрі, на заході й за кордоном. Піднімаються так, що ворог не вірить. Не вірить, що це справді — реальність.

Але ми змусимо їх повірити. І змусимо запам’ятати, що до нас їм дороги нема.

І ніколи не буде. У Київ, який мужньо й велично стоїть над Дніпром. У Харків... Гордий, охайний, освічений Харків. Який вони б’ють, а він ніяк не підкоряється. Чернігів. Древній! Чернігів, який з часів Орди не знав такого звірства, яке переживає тепер від російських агресорів.

Суми, Охтирка й Лебедин... Ізюм, Дергачі... Волноваха, Попасна... Бородянка, Гостомель, Макарів... Миколаїв...

Маріуполь! Працьовите й чесне місто! Маріуполь. Яке окупанти просто знищують. Руйнують у попіл. Але яке переживе їх усіх. Нікчемних рабів, які не вміють піклуватися про власну країну. Про власних людей. А ще й ідуть у чужу.

За кожного українця ми боремося! І про всіх пам’ятаємо! І кожному та кожній вдячні. Як людям, так і цим прекрасним містам.

Як і Львову, як і Франківську, Хмельницькому, Чернівцям, Тернополю, Луцьку, нашому Ужгороду... Кропивницькому, Запоріжжю, Дніпру, Кривому... Вінниці, Рівному... Черкасам, Полтаві... Одесі!

Тим, кого, можливо, нечасто згадують у промовах. Але хто дбає про наше спільне майбутнє. Про Україну. І про свободу — для кожного з нас. Хто приймає людей, які вимушено залишили свій дім. Хто працює на оборону. Хто відправляє гуманітарні вантажі. Хто розміщує евакуйовані підприємства. Хто лікує, хто допомагає. Усім нам, а отже — собі.

Великий народе великої України!

І я говорю це невипадково — великої України. Тому що звертаюся до всіх у нашій державі та до тих, хто за кордоном. У містах і в селах. На свободі й тимчасово під окупацією. У Криму, у Донецьку, в Луганську. Де так само повинні боротися за свободу і не чекати.

Звертаюся до всіх українців. Всюди, де ми є. Робіть усе для захисту нашої держави.

Для порятунку нашого народу. Боріться. Воюйте й допомагайте. Женіть цих рабів! Женіть окупантів! Щоб Україна жила. І ми всі — разом з нею.

Вільна і мирна. Яку ми так любимо.

Слава Україні!